Як чудовиська ділили скарби (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 23:26, 3 січня 2014

2014-01-03T23:26:31Z

Bogdan в 15:41, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:41:38Z

Bogdan: перейменував «Як чудовиська ділили скарби» на «Як чудовиська ділили скарби (японська народна казка)»

2013-09-24T15:29:44Z

перейменував «Як чудовиська ділили скарби» на «Як чудовиська ділили скарби (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

2013-09-24T15:25:51Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жили собі колись в одному селі дід та баба. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.
+Жили собі колись в одному селі [[дід]] та [[баба]]. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.
-Якось пішов дід у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як авчало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, наййлу натрапив на стежку, та в який бік іти — не знає.
+Якось пішов [[дід]] у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як авчало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, наййлу натрапив на стежку, та в який бік іти — не знає.
 «У таку скрутну хвилину надія лише на богів»,— подумав він і впав навколішки.
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 І боги таки зглянулися на нього: десь далеко заблимав вогник. Дід зрадів і поспішив до нього. Незабаром він уже стояв перед гарним будиночком.
-Господиня — жінка похилого віку — вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала:
+Господиня — [[жінка]] похилого віку — вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала:
 — Щовечора сюди приходять чудовиська оні й на другому поверсі ділять свою здобич. Але як іізіьки розвиднюється, вони зникають. Тож будьте обережні, а то з'їдять. Заховайтеся на другому поверсі під оцим солом'яним плащем і ждіть ранку. Як зажевріє небо на сході, стріпніть разів кілька полами плаща і заспівайте по-півнячому. Може, тоді все обійдеться щасливо.
@@ Рядок 23: / Рядок 23: @@
 На радощах баба аж заплакала, коли побачила таке багатство й дізналася про дідову пригоду.
-Та жила поряд з ними жадібна сусідка. «Чого це дід і баба так заметушилися?» — подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети.
+Та жила поряд з ними жадібна [[сусід]]ка. «Чого це [[дід]] і [[баба]] так заметушилися?» — подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети.
 Жадібна сусідка не витримала й стала розпитувати, де вони роздобули такий скарб. Дід нічого не приховував — розповів усе як було.
-—    Може, й мені туди піти? — промовила сусідка й почала збиратися-в дорогу.
+—    Може, й мені туди піти? — промовила [[сусід]]ка й почала збиратися-в дорогу.
 —    Не йдіть. Як вам треба грошей, то я поділюся своїми. Божа ласка, яка мені випала, може не повторитися,— відраював дід сусідку.
@@ Рядок 37: / Рядок 37: @@
 —    Господине, а чого це так пахне людським духом? Стара насилу заспокоїла їх, і вони почали ділити здобич.
-Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на сусідку і з'їли її без останку.
+Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на [[сусід]]ку і з'їли її без останку.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 15:41, 24 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Жили собі колись в одному селі дід та баба. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.

		+	Якось пішов дід у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як авчало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, наййлу натрапив на стежку, та в який бік іти — не знає.

		+	«У таку скрутну хвилину надія лише на богів»,— подумав він і впав навколішки.
		+
		+	І боги таки зглянулися на нього: десь далеко заблимав вогник. Дід зрадів і поспішив до нього. Незабаром він уже стояв перед гарним будиночком.
		+
		+	Господиня — жінка похилого віку — вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала:
		+
		+	— Щовечора сюди приходять чудовиська оні й на другому поверсі ділять свою здобич. Але як іізіьки розвиднюється, вони зникають. Тож будьте обережні, а то з'їдять. Заховайтеся на другому поверсі під оцим солом'яним плащем і ждіть ранку. Як зажевріє небо на сході, стріпніть разів кілька полами плаща і заспівайте по-півнячому. Може, тоді все обійдеться щасливо.
		+
		+	Дід злякався, але дітися було нікуди — і він послухався господині.
		+
		+	Невдовзі знадвору долинув гамір, а за хвилину дім заповнила юрба червоних і синіх чудовиськ.
		+
		+	— Господине, а чого сьогодні тут людським духом пахне? — запитали вони.
		+
		+	— Це вам так здається. Хіба ж у таку глушину забреде людина? Чудовиська заспокоїлися і, посідавши колом, заходилися ділити здобич. Через якийсь час на сході пояснішало, і дід вирішив, що настала пора діяти: стріпнув полами солом'яного плаща і тричі кукурікнув, як півень. Чудовиська перелякалися, закричали: «Ой, уже розвиднилося!» — і, залишивши на підлозі розсипані гроші, майнули надвір.
		+
		+	Дід згріб скарби докупи і, розпитавши в господині, як вибратися з лісу, надвечір того самого дня повернувся додому.
		+
		+	На радощах баба аж заплакала, коли побачила таке багатство й дізналася про дідову пригоду.
		+
		+	Та жила поряд з ними жадібна сусідка. «Чого це дід і баба так заметушилися?» — подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети.
		+
		+	Жадібна сусідка не витримала й стала розпитувати, де вони роздобули такий скарб. Дід нічого не приховував — розповів усе як було.
		+
		+	— Може, й мені туди піти? — промовила сусідка й почала збиратися-в дорогу.
		+
		+	— Не йдіть. Як вам треба грошей, то я поділюся своїми. Божа ласка, яка мені випала, може не повторитися,— відраював дід сусідку.
		+
		+	Але вона пустила повз вуха його слова й подалася до лісу. Дочекалася сутінків і пішла на вогник. Із старою господинею дому, перед яким опинилася, привіталась сухо і, піднявшись на другий поверх, сховалася в кутку під солом'яним плащем.
		+
		+	Опівночі з'явилися чудовиська.
		+
		+	— Господине, а чого це так пахне людським духом? Стара насилу заспокоїла їх, і вони почали ділити здобич.
		+
		+	Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на сусідку і з'їли її без останку.
	{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}