Вірний пес (Українська народна казка )

В єдного господаря був дуже вірний пес і добре пантрував господарство; через цілі ночі гавкав, і за то йому добре їсти давали. Єдного вечора, як прийшов до своєї буди та й ліг, чує — хтось іде дорогов. Він встав та й біжить до брами. Вибігає за браму, дивиться — а то вовк. А він каже: «А ти чого тут до села заблукав?» вовк каже: «Я іду до твого господаря, бо його вівці були на пасовиську і запрошували мене до себе в гості. Я пішов додому, зібрався та й тепер іду». А пес до вовка каже: «Мені ся здає, що вони ся нині не лагодили, то ти зачекай тут, а я їм скажу, що ти йдеш, аби ся пририхтували добре».

І побіг пес до овець та й каже: «Знаєте ви о тім, що вовк іде до вас у гості?» А вівці кажуть, що не знають. А там був один великий, уже старий баран та й каже: «Най приведе до мене». Та й пес узяв і побіг і каже до вовка: «Ходи».

Приходять перед хлівець, а пес каже до вовка: «Гайд, лізь крізь віконце». вовк зачав лізти до хліва і вже наполовині як у хліві, так і надворі. Та й тогди пес загарчав і злапав за хвіст, а баран розбігся від другої стіни та й бухнув свойов головов у вовкову голову. А вовк назад вилетів крізь віконце надвір і каже до пса: «Е, ти, неборе, мене притримав». А пес каже: «Та де?! Я тебе підсаджував!» Та й каже: «Ти не маєш кріпкості, аби-с через таку низьку стіну перескочив, але ж треба мене пересаджувати». Каже вовк псові: «Ти лізь уперед, а я буду за тобов». Та й пес як наставився, так перескочив крізь віконце та й став собі коло вікна. А відтак зачав вовк драпанитися по стіні, і наколи перехилив голову до хліва, пес злапав його за вухо та й тримає. Баран розбігся і зачав бити вовка, а вовк зарів та й пішов собі за браму. Відтак вибігає за ним пес та й каже: «Чому не йдеш, як тебе кликали?» А вовк каже: «А, та ти мудрий!.. Ти тримав мене, а вівці били». А пес каже: «Та де я тебе тримав?! Я тяг до середини». А вовк устав та й каже: «Чекай, ще я тебе десь злапаю!» Та й взяв та й пішов.

Відтак єдного разу виїхав господар в поле орати, та й пес за ним пішов. Але пес шукав за мишами та й забіг аж під ліс. Дивиться — вовк іде. А пес каже до него: «Ходи тепер до мене в гості, то я тебе ліпше прийму, як вівці». А вовк каже: «Е, то буде, як я ся забавив у овець! Ходи ти до мене». А пес каже: «То я мушу піти сказати господареві, що я йду на забаву, а не, то ти ходи зо мнов, там мій господар оре, та й я йому скажу, та й підем оба». А вовк каже: «Та я там не буду мати де ся сховати від господаря». А пес каже: «Ходи, там є господарів сардак, та й сховаєшся, а я піду йому сказати, що йду на забаву».

вовк лізе під сардак, а пес каже: «Пхай передні лапи в один рукав, а задні — в другий, та й ніхто не буде видіти, що ти тут їш». А сам побіг до господаря та й каже, що є під сардаком той самий вовк, що приходив до овець. Господар прийшов до дороги з плугом, обернув, запустив плуг до борозни, відчіпає орчик від плуга та й каже до пса: «Як ідеш на забаву, то не надовго». Взяв орчик до рук, і пес злапав вовка за задні ноги, а господар б'є. Якось вдарив по ногах та й вломив му єдну ногу. Але як зачало дуже вовка боліти, роздер сардак та й ледве втік. Та й так ся з псом забавили.

Єдного разу в неділю файно сонце гріє, а пес каже до господаря, що піде собі трохи в поле подивитися. А господар каже: «То йди». Та й пес побіг. Оббіг поле вже всюди та й прийшов знов аж під ліс. А той вовк шкутильгає та й дивиться на пса, що аже пес має файний гайштук, що йому господар купив за то, що він йому добре пильнує господарства. І вовк уже не хоче приступати близько, бо боїться його. А пес питається вовка: «Чому не приступаєш ближче до мене?» А вовк каже: «Та як до тебе приступати, коли ти уже зістав війтом у селі, маєш зверхність, можеш мене набити». А пес каже: «Ходи, не бійся». А вовк каже: «Ая, аби-с ще так мене бив, як тогди з господарем своїм?» І вовк обернувся і назад побіг у ліс, а пес помалу пішов собі попід ліс окопом.

Дивиться, а з ліса біжить корова. А пес питається її: «Чо ти так, моргулько, тікаєш?» А корова каже: «От набіг якийсь вовк та й хотів мене розбити, а я ся його напудила та й тікаю». А пес каже: «Ану вернися там, я ся подивлю, який то вовк». І корова вертається, а пес іде з нею таки на то місце, де вона ся пасла. Прийшли вони близько, і сказав пес до корови: «На тобі мій гайштук, бо вовк буде так мене ся бояти з гайштуком». Взяв здоймив з себе гайштук і заложив корові на ріг. Приходить ближче д вовкові та й кличе до себе. А вовк не хоче приступити. Пес каже: «Не бійся мене, я вже ласку утратив у свого господаря, дивися, що вже і минтиля не маю — гайштука. Я уже буду з тобов тепер, та возьмім розбиймо тоту корову оба, та й ти будеш їсти м'ясо, а я буду кості обгризати». І вовк кинувся на корову. Пес вовка злапав за хвіст, а корова обернулася і пробила вовка рогом. І він втік у ліс, уже вилизується, що його болить. А пес з коровов пішли собі додому!

Прийшли вже в село, а пес каже: «Дай мені гайштук мій, бо я так не прийду перед свого господаря». А корова не хоче йому дати, каже, що він їй подарував. А пес каже: «Як не хоч дати мені по добрій волі, то я тебе буду позивати».

І запізвав її до старого коня, що вже через ціле своє життя возив тому господареві воду. За пару днів дістали фирлядунки і пішли обоє на термін. Прийшли. Почитав їх. І пес розказав, як він оборонив корову від смерті. А кінь став та й думає над тим та й каже до корови: «То таке, корово! Якби не пес, то би давно нас вовки з'їли. А гайштук йому маєш віддати, бо то тільки його заслуги».

І корова віддала йому гайштук, перепросила його, а за кару мала йому давати через цілу зиму по дві літри молока.