Як птахи обирали собі царя (Українська народна казка)

Гусак каже: «Я — птиця роду хорошого і коліна високого; можу над усею птицею буть царем».

А чапля це почула та й каже: «Гусю, гусю! Ти тільки гильготиш, а царем не можеш буть, бо ти всього боїшся. А я, чапля, роду хорошого і коліна високого, то мені буть царем!»

А чайка, почувши це, й каже: «Чапле, чапле! Ти по болоту ходила, жаби ловила, си — жабоїдка, ракоїдка; не тобі буть царем, а мені: я — роду хорошого і коліна великого!»

А горобець і каже: «Чайко, чайко! Ти тільки кигик та кигик! Ти б мовчала, твоє діло — кужіль та веретено. А я — то можу буть царем!»

А синиця і каже: «Горобче, горобче! Куди тобі в царі йти?!. Ти вже не так робиш, як наші батьки робили: на однім стебелину сиділи і одно зернятко їли, дзьобали; а ти тепер чужі коноплі п'єш та ячмінь б'єш... Не тобі буть царем! Лети собі звідси!»

А селезень почув це та й каже: «Я б був у вас царем... Та як йшла синиця за щигля заміж, то я... охрип... Та й досі шавкотю: попортив у горлі. Через це я не можу буть у вас царем».

А орел сидів на дереві та слухав їх розмову. Та тоді як шугне між них!.. Вони всі і порозлітались. І стали його бояться, і оставили його царем. Та так він царем і досі над усею птицею.