Казка про Україну (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)

Автор: В.Яцкул-Пантазьєва

Не за синіми морями,

Не за чорними лісами,

А у нас тут, на Вкраїні,

Відбувались чудеса.

Ось присядь, послухай нині.

Ще у сиву давнину

Мандрував Андрій всім знаний,

А від Бога - Первозванний.

Шлях його й до нас привів,

Борисфеном Святий плив.

Красу краю споглядав

І до берега пристав.

- Що за трави? Що за ліс?

Як він дивно весь шумить? –

розмірковував Андрій.

Промінь сонця дивно грав,

за горою спать лягав.

Люди місце віднайшли

І багаття розвели.

На ночівлю розмістились,

Тихо Богу помолились,

Прилягли біля багаття

Та й поснули.

Лиш один Андрій не спить -

Небо зорями манить.

- Ось прекрасная Венера,

Там Пегас кудись летить…

Ну, а це - Сузір’я Лебедя,

Дивно якось так блищить, -

лиш подумав. Раптом бачить

зірка пада, а за мить,

їх уже ціла плеяда

й дивна музика звучить.

Місяць кинув сяйво в річку,

І спустилися з небес

білі лебеді прекрасні.

Вони плавали, купались,

граціозно так тримались.

Серед них була одна

Лебедиха чимала.

Вона крила розправляла,

Над водою підіймалась

І водила хоровод.

А затим на берег вийшли.

Воду з пір’я обтрусили -

І попадали краплини.

Ті краплини, як перлини,

Покотились у траву,

І дзвеніли ніжно, ніжно.

Білі лебеді красиві

тричі вдарили крильми

й на дівчат перетворились.

Вони тихо походжали,

Ніжно квіти обіймали,

пестили траву і грались.

Святий диву дивувався:

- Сон чи на яву це бачу? –

Він хотів себе вщіпнути,

та боявсь поворухнутись,

щоб красунь не налякать.

Коли бачить, Місяць посох

опустив серед дівчат.

Вони тихо закружляли…

Й знову лебедями стали.

Опустились до землі,

узяли в дзьоби свої

чудо-перли й полетіли…

А на ранок люди встали

І не знали, що й сказать.

Трави ще густіші стали,

квіти в них повиростали.

В Борисфені риба б’ється.

Все навкруг живе, сміється.

В кожного в руках перлина.

Первозванний слово взяв:

- Кожен з вас перлину має.

Бог вам долю посилає.

Бережіть її красу,

Не сплюндруйте чистоту.

Ми залишимось ще тут.

Край незвіданий пізнати

І загадку розгадати.

Промінь сонця дивно грає

За горою спать лягає.

Знов багаття розвели…

На ночівлю розмістились,

тихо Богу помолились.

Прилягли біля багаття

та й поснули…

Лиш один Андрій не спить…

Тиха ніч, яскраві зорі.

Місяць вповні виплива

І кидає сяйво в річку,

ніби там когось шука.

Зорі в небі задзвеніли…

І на воду опустились

сім прекрасних лебедів.

Вони плавали, пірнали,

дивно якось розмовляли.

Вийшли із води на беріг,

обтрусились від води

Й стали хлопці-парубки.

Місяць світло кинув в ліс.

Хлопці швидко понеслись,

А Андрій мерщій за ними.

Ліс могутній зашумів…

Хлопців радо він зустрів.

Ті дерева обнімали,

Перли-чудо дарували.

Пестили гілля і листя.

Все робили ніжно й швидко.

На горі всі в коло стали.

Разом дружно закружляли.

Танець силу в собі ніс.

Це відчув і Первозванний,

Бо схотілось і йому.

Та він вчасно похопився.

Місяць посох опустив,

Хлопців в танці зупинив.

Ті відразу стали в круг

Й прокричали «Лібігус».

Хлопці лебедями стали,

І ще тричі прокричали

Й подалися до небес.

А на ранок люди встали

І Андрія не впізнали.

Сила дивна грала в нім -

Помолодшав, погарнів.

Ну, а ліс? Що за краса?

Чудеса так чудеса?

Ще могутніший стоїть

і співає, і шумить…

Різні звірі в нім живуть,

Пташки гніздечка там в’ють.

Знов Святий промовив слово:

- На священній ми землі.

В кожного із вас в руці

Дивні перла-камінці.

Бережіть їх, не сплюндруйте,

Сила дивна в них живе.

Хто по правді буде жити

І народ свій боронити -

Сила втричі розросте.

Ми залишимо це місце

Й заночуєм на горі,

Там, де сонце спать лягає.

Притомившися за день,

Люди спать лягли хутенько.

Лиш один Андрій не спить…

Раптом бачить із небес

Зграя лебедів летить,

А на крилах в них малі

Лебедята чарівні.

В дзьобику у них перлини.

Птиці їх в траву спустили,

Пухом ніжним поприкрили

І звернулись до Землі:

- На твої земні ключі

Наші Феї прилітали.

Від душі у них купались,

Бо то є жива вода,

Що із лона вирина

І дарує чистоту, свіжість,

Й вранішню росу.

Твої трави - то життя,

Що так гарно прикраша

Борисфена береги.

А ліси, твій дух Земний,

Він нас радо привітав

і енергію нам дав.

Тож відкрийся світлом ніжним,

Що бринить в твоїй душі .

І прийми наші таланти,

Чудо-перли камінці.

Вранці, тільки сонце встане,

Прийде й тут на місце стане

Первозванний, що від Бога.

Слово мовить про народ,

що відкриє ці таланти

і гармонію буття,

і духовність майбуття, –

так промовили вони

й полетіли від Землі.

А на ранок Первозванний

слово мовив про народ:

-Тут духовність буде жити

І добро лише творити.

Люди ніжні і сміливі,

Гарні, чуйні і правдиві.

В них співатиме душа -

Бо від Бога, від Землі

Прийдуть люди ось такі.

Тут народиться держава,

Що в гармонії зросте

Й людям щастя понесе.

Тут трипільськая культура

Розпочне свою ходу.

Матір будуть шанувати

Й про свою державу дбати.-

Він на цьому закінчив

І поставив Хрест всім знаний,

Освятивши цим наш край.