Золоте дерево (грецька народна казка)

В одного чоловіка було два сини. Після його смерті брати поділили між собою майно.

Коли дійшла черга до корів, менший брат запропонував:

— Знаєш, брате, давай я збудую новий загін для корів поруч із старим. Увечері корови повертатимуться із пасовиська, скільки корів зайде у новий загін — всі мої.

— Нічого в тебе не вийде, бо корови підуть за звичкою у старий загін,— відповів старший.

— Не хвилюйся, вийде!

— Я тобі кажу, що жодна корова не зайде в новий загін!

— А хіба тобі не все одно? — стояв на своєму менший.

Бачить старший, що не переконає меншого, бо його всі вважали за дурня. Нехай що хоче, те й робить...

Менший брат збудував новий загін поруч із старим.

Увечері всі корови зайшли в старий загін, тільки одна худа, кривенька корівка забрела в новий.

— Така моя доля,— зітхнув менший брат і забрав ту корівку собі.

Він вирішив її зарізати, а м’ясо продати.

Зарізав менший брат корову, кола чує над головою:

— Кра! Кра!

Підвів хлопець голову і побачив ворон.

— Що, хочете м’яса? — спитав він.

— Кра! Кра!

— Хочете, значить, зачекайте трохи!

Менший розклав м’ясо на купки та й каже:

— А тепер платіть по двадцять п’ять золотих.

Ворони схопили м’ясо й полетіли до своїх гнізд.

— Гаразд, заплатите в суботу ввечері,— вирішив менший брат. Прийшов він додому, а старший брат питає:

— Де ти подів свою корову?

— Зарізав, а м’ясо продав.

— Продав? Молодчага, мабуть, щось уторгував?

— Я м’ясо продав воронам,— відповів менший.— А гроші вони віддадуть у суботу.

— Що ти наробив? Де це видано, щоб у ворон були гроші!

— Ось побачиш! — каже менший.

У суботу ввечері він пішов до ворон. Став під деревами та й гукає:

— Ей ви, розплачуйтеся за м’ясо!

Ворони літали сюди-туди, кружляли над ним, і тільки чулося:

— Кра! Кра!

— Кажете,. в наступну суботу? — спитав хлопець.— Ну добре, хай буде по-вашому.

Минув тиждень. Менший брат пішов до ворон, став під деревами, гукає:

— Платіть за м’ясо!

— Кра! Кра! — відповіли ворони.

— Що, в наступну суботу? Ні, я не буду більше чекати! Як собі хочете, а гроші мені віддайте!

— Кра-кра, кра-кра! — знову донеслося до нього.

— Коли не хочете по-доброму, я позрубую всі дерева, на яких ваші гнізда!

Але ворони ніби не чули його погроз.

Тоді менший брат узяв сокиру й заходився рубати перше дерево. Рубав, рубав, коли бачить — на дереві дупло. Засунув туди руку, а там — торбина із золотом.

— То ви маєте золото, а платити не хочете! — розсердився він. Потім узяв трохи золота та й пішов до брата.

— А ти казав, що ворони не заплатять за м’ясо... Ось дивись! — І він показав золото.

Старший брат був уражений до краю.

— Як же це вони могли заплатити? — спитав він, оговтавшись.

— Спершу не хотіли. Тоді я взяв сокиру та й почав рубати дерево, де їхні гнізда; коли бачу — дупло. А в дуплі — золото! Я взяв, скільки мені треба...

— А далі,— перебив старший брат,— що ти зробив далі?

— Решту залишив там.

— Ходімо, й мені даси трохи!

— Ходімо.

Прийшли брати до дерева, де було золото, витягли з дупла торбину. Старший брат радить:

— Давай ділитися.

— Згода,— відповідає менший,— тільки з умовою: ти понесеш торбину, бо вона для мене заважка.

Узяв старший брат торбину, і пішли вони додому. Зненацька повіяв сильний вітер. Брати, не довго думаючи, вилізли на густе, розлоге дерево, щоб переждати негоду. Тільки-но вмостилися, глянули вниз — а під деревом стоять троє чоловіків, хтозна-звідки й узялися. Це були злодії. Вони тут переховували награбовапе добро.

— Переждімо грозу,— мовив перший.

— А тоді що будемо робити? — спитали інші.

— Спочатку підемо до дерева, де гніздяться ворони, перевіримо, чи золото наше ціле, потім — до дерева, де живуть сови, подивимося, чи на місці діаманти; нарешті сходимо до дерева, де живуть сичі, глянемо на наші перли.

Старший брат штовхнув меншого: мовляв, мовчи! Але той як закричить:

— Я все знаю! Я все знаю!

Перелякані злодії — як дременуть звідти!

Спустилися брати донизу. Спочатку пішли до дерева, де жили сови, і забрали діаманти, потім пішли до дерева, де жили сичі, і забрали перли. Повернулися щасливі додому. А вранці старший каже:

— Брате, дай мені трохи золота.

— Ні,— відповідає менший,— будемо ділитися порівну.

Здивувався старший, а потім поцікавився:

— А що ти робитимеш з таким багатством?

— Куплю лютию і буду грати на свята.

Старший брат тільки зітхнув.

— Подумай, дуршо, лютню можна купити за кілька золотих, а ти хочеш за неї віддати все своє золото, діаманти, перли.

— Але то буде лютня не проста,— правив своєї менший.

— Роби, як знаєш! — відмахнувся старший.— А краще б ти одружився! Хозяйство завів.

— Може, мені одружитися з царівною? — спитав менший.

— Одружуйся,— насмішкувато мовив брат.

Менший пішов до крамниці і виклав перед крамарем усе своє добро.

— Я хочу купити найкращу лютню в світі.

— Тоді тримай,— крамар подав хлопцеві лютню. — А післязавтра іди до царського палацу грати.

Якраз на третій день припадало свято. Менший брат подався з лютнею на площу, де веселилися люди: танцювали, співали. А коли прийшла черга танцювати цареві, хлопець ударив по струнах. І що цар побачив! Ціле військо вийшло із лютні, вишикувалось перед ним і привіталося.

— Ану покличте до мене того музику,— наказав цар слугам.

Менший брат підійшов, уклонився.

— Продай мені свою лютню,— звернувся цар до нього.

— Я вам її дарую,— каже хлопець.

— Е, ні, за добро треба платити добром. Якщо хочеш, одружуйся з моєю дочкою.

— Я згоден! — зрадів хлопець.

Відгуляли весілля. Так менший брат, якого всі називали дурнем, добився свого. І щасливо вони жили з царівною весь свій вік.