Герой, що вбив тигра (китайська народна казка)

• глухому далекому селі жив хлібо¬роб. І був у нього син. Високий, ставний, але надто вже ледачий, нізащо не хотів працювати в полі. Увесь час мріяв про те, як би йому прославитись та стати героєм. Але як ти прославишся в маленькому селі? Довго розміркову¬вав він, а тоді вирушив шукати щастя в чужих краях.

Узяв лука та стріли і пішов, куди очі бачать. Ішов він, ішов — і раптом на- зустріч йому два тигри. Побачивши страшних звірів, йін так злякався, що ма¬ло не помер від страху. Причаївся за величезним каменем, а тигри не звер¬нули на нього жодної уваги. Вони, виявляється, ніяк здобич не могли між со¬бою поділити і затіяли бійку. Довго гарчали один на одного, ходили довкола, вишкіривши грізно зуби. Та ось один із них підняв догори лапу та як лусне свого супротивника по голові. Той отетерів, а перший, скориставшись цим, зіпхнув його з високої кручі в урвище. Упав тигр на каміння й розбився. Прийшовши до тями, молодий селянин очам своїм не повірив: прямо перед ним лежав здоровецький мертвий тигр. Буває ж таке диво на світі. Сама доля підкинула йому щасливу нагоду. Підбіг він до мертвого акіра, встромив у без-диханне тіло три стріли і сказав сам собі: — От і вчинив я подвиг! Дорогою, що пролягала на самому дні ущелини, саме в цей час їхали лю¬ди. Побачили вони юнака біля мертвого тигра і почали його благати поселити¬ся в їхньому селі. Посадили його, як почесного воїна, на воза, привезли в се¬ло, влаштували пишну вечерю з цієї нагоди і назвали його «героєм, що вбив тигра». Невдовзі чутка про хороброго юнака пішла гуляти по навколишніх селах, а потім досягла й великих міст. У повітовому містечку неподалік жив великий багатій, у якого було стіль¬ки срібла та золота, що слава про нього розкотилася по всьому Китаю. Одно¬го разу цей багатій отримав листа, в якому писалося, що тими скарбами дуже цікавляться розбійники і мають намір напасти на його садибу. Стривожився багатій. Що ж йому робити? Відкупитись? Не дешево це йому обійдеться. Найняти сторожу! Таж доведеться витратитись на її утримання. Та й чи можна вірити якимось найманцям? Почав багатій радитись зі своїми родича¬ми. Ті йому й повідали про «героя, що вбив тигра». У багатія відразу одлягло від серця. Набрав він коштовних подарунків і поїхав у те село, де тепер жив славно¬звісний «герой». Повернувся він укупі з юнаком і був дуже щасливий. Віднині і його само¬го, і всі його скарби оберігатиме надійний сторож. «Героєві» було виділено найкращу кімнату. До того ж господар звелів кухарям готувати йому лише добірний рис і запарювати тільки духмяний чай. — Скільки тобі помічників найняти і яку зброю вам купити ? — спитав багатій «героя» наступного дня. — Ніяких помічників мені не треба, сам з усім упораюсь,— самовпев- нено відповів юнак.— Накажіть лише принести до моєї кімнати п’ять вели¬чезних каменів. Зброєю «герой» володів погано, тож боявся, коли б хтось із помічників не здогадався, який з нього герой. А господар зрадів ще дужче, адже дешевше йому обійдеться. 1 ходив він тепер такий набундючений, ніби він став рівнею мало не само¬му імператору. — Найняв собі в охоронці «героя, що вбив тигра»! — похвалявся перед своїми приятелями багатій.— Не лише стрілець вправний, а й силу має неа¬бияку. Навіть не забажав помічників собі брати. Від додаткової зброї також відмовився. Он який воїн!

Про «героя, що вбив тигра» тепер точилися розмови по всіх базарах. Дові-далися про нього й розбійники. Спочатку злякались, адже серед них не було жодного, хто б наважився стати на герць із самим тигром. Ватажок розбійників сказав: — Доведеться кожному з нас поприв’язувати до грудей та спини кам’яні щити, тоді стріли «героя» будуть нам не страшні. Як звелів ватажок, так розбійники й зробили. Серед темної ночі з ва- желецькими кам’яними щитами прийшли на подвір’я багатія. У кімнаті «ге¬роя, що вбив тигра» горіло світло. Один із розбійників зазирнув крізь вікно до кімнати. «Герой, що вбив тигра» лежав собі на м’якому ліжку. Біля дверей сторчма стояло велике каміння. «Виходить, недаром казали, що герой тут!»— поду¬мали розбійники і почали безладно відступати. У декого з них від страху тремтіли ноги, і вони під вагою кам’яних щитів падали на землю. їм було невтямки, що «герой» був таким боягузом, яких досі світ не бачив. Каміння він звелів наносити до кімнати не для того, щоб захищати хазяйське добро, а щоб ним підпирати на ніч двері. Про його полохливість свідчило й те, що він боявся темряви і цілу ніч у його кімнаті горіло світло. Розбійники на¬віть подумати не могли, що «герой» цей одразу ж зненритомніє, коли довіда¬ється про їхній прихід. Угамувавши страх, розбійники вирішили зробити ще одну спробу. Коли вони вернулися на подвір’я, ватажок наказав ламати двері. Перелякані до смерті розбійники довго штовхали один одного вперед, але ніхто не хотів бути першим. Двері нарешті не витримали, і розбійники проштовхнули одного зі своїх до кімнати. Той у темряві наштовхнувся на величезну каменюку і впав на підлогу. А коли падав, від причепленого на грудях кам’яного щита відко¬ловся гострий уламок і вп’явся йому в стегно. Бідолаха не встиг збагнути, що з ним сталося, і зарепетував не своїм голосом: — Ой лишенько! Пропала моя голівонька! Стрілою наскрізь прохромило! Решта розбійників, зачувши несамовитий крик товариша, посхоплювали¬ся за голови і кинулися тікати. Відступати розбійникам довелося через посіви бавовнику. А там саме по чали дозрівати коробочки на рослинах. Від зіткнення з кам’яними щитами вони тріскались, і на полі залунав такий хряскіт, ніби по них стріляли із сотні луків. Пополотнілі від страху повернулися розбійники до своєї печери. Спочатку вони лише тяжко сопли та тривожно позирали один на одного, а потім, коли трохи заспокоїлись, ватажок сказав: — Ху-у! Це була найстрашніша ніч у моєму житті. Коли б я не придумав кам’яних щитів, то не позбирати б нам своїх кісточок на тому полі! Почало розвиднятись. Бандити ще довго обговорювали наслідки свого ніч-ного походу, а бідний «герой, що вбив тигра» все ніяк не міг отямитися від переляку. Коли ж нарешті спромігся підвестися з ліжка, то вистрибнув над¬вір через вікно і побіг додому. Відтоді він почав сумлінно працювати на бать-ківському полі й більше не думав про нові «геройські подвиги».