Відмінності між версіями «Як сосна кашляла (японська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Як сосна кашляла» на «Як сосна кашляла (японська народна казка)») |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п'яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно — парубок і вдень і ввечері сидів у шинку. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина. Пожалів її дядько, витяг із води, дивиться — аж то його горопашний небіж. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | — От бачиш, до чого ти докотився! А я ж тебе попереджав: покинь пити! Якби оце я тут не йшов і не витяг тебе, ти був би вже на тому світі. Невже ти цього не розумієш? — почав вичитувати йому дядько. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | — Дядечку, все лихо в тім, що сьогодні я недопив! — відповів небіж. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | — Що ти мелеш! — вигукнув розгніваний дядько і схопив небожа за барки. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | — Не сердьтеся, дядечку! Я завжди випиваю літр, і тоді цей місток мені в очах потроюється. Я вибираю середущий і безпечно проходжу по ньому. А сьогодні в мене забракло грошей, і я випив удвічі менше. Тож місток у моїх очах подвоївся, а не потроївся. Я розгубився, не знав, на який ступити — от і впав у воду. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | Кажуть, дядько теж розгубився і не знайшов слів для відповіді. | ||
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | ||
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}} | {{Шаблон:Японські казки українською мовою}} |
Версія за 15:38, 24 вересня 2013
Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п'яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно — парубок і вдень і ввечері сидів у шинку.
Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина. Пожалів її дядько, витяг із води, дивиться — аж то його горопашний небіж.
— От бачиш, до чого ти докотився! А я ж тебе попереджав: покинь пити! Якби оце я тут не йшов і не витяг тебе, ти був би вже на тому світі. Невже ти цього не розумієш? — почав вичитувати йому дядько.
— Дядечку, все лихо в тім, що сьогодні я недопив! — відповів небіж.
— Що ти мелеш! — вигукнув розгніваний дядько і схопив небожа за барки.
— Не сердьтеся, дядечку! Я завжди випиваю літр, і тоді цей місток мені в очах потроюється. Я вибираю середущий і безпечно проходжу по ньому. А сьогодні в мене забракло грошей, і я випив удвічі менше. Тож місток у моїх очах подвоївся, а не потроївся. Я розгубився, не знав, на який ступити — от і впав у воду.
Кажуть, дядько теж розгубився і не знайшов слів для відповіді.