Відмінності між версіями «Як сосна кашляла (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п'яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно — парубок і вдень і ввечері сидів у шинку.
  
  
 +
 +
 +
Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина. Пожалів її дядько, витяг із води, дивиться — аж то його горопашний небіж.
 +
 +
 +
 +
 +
—    От бачиш, до чого ти докотився! А я ж тебе попереджав: покинь пити! Якби оце я тут не йшов і не витяг тебе, ти був би вже на тому світі.   Невже  ти  цього  не  розумієш? — почав  вичитувати  йому  дядько.
 +
 +
 +
 +
 +
—    Дядечку, все лихо в тім, що сьогодні я недопив! — відповів небіж.
 +
 +
 +
 +
 +
—    Що ти мелеш! — вигукнув розгніваний дядько і схопив небожа за барки.
 +
 +
 +
 +
 +
—    Не сердьтеся, дядечку! Я завжди випиваю літр, і тоді цей місток мені в очах потроюється. Я вибираю середущий і безпечно проходжу по ньому. А сьогодні в мене забракло грошей, і я випив удвічі менше. Тож місток у моїх очах подвоївся, а не потроївся. Я розгубився, не знав, на який ступити — от і впав у воду.
 +
 +
 +
 +
 +
Кажуть, дядько теж розгубився і не знайшов слів  для відповіді.
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Версія за 15:38, 24 вересня 2013

Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п'яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно — парубок і вдень і ввечері сидів у шинку.



Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина. Пожалів її дядько, витяг із води, дивиться — аж то його горопашний небіж.



—    От бачиш, до чого ти докотився! А я ж тебе попереджав: покинь пити! Якби оце я тут не йшов і не витяг тебе, ти був би вже на тому світі.   Невже  ти  цього  не  розумієш? — почав  вичитувати  йому  дядько.



—    Дядечку, все лихо в тім, що сьогодні я недопив! — відповів небіж.



—    Що ти мелеш! — вигукнув розгніваний дядько і схопив небожа за барки.



—    Не сердьтеся, дядечку! Я завжди випиваю літр, і тоді цей місток мені в очах потроюється. Я вибираю середущий і безпечно проходжу по ньому. А сьогодні в мене забракло грошей, і я випив удвічі менше. Тож місток у моїх очах подвоївся, а не потроївся. Я розгубився, не знав, на який ступити — от і впав у воду.



Кажуть, дядько теж розгубився і не знайшов слів  для відповіді.