Жадібність до добра не доведе (індійська народна казка)

В одному селі над морем жив селянин, такий завидющий, такий жадібний, що годі іншого такого пошукати. Якось заманулося йому кокосових горіхів; узяв він рупію й подався на базар. Зайшов до першої-ліпшої крамнички та й питає продавця:

— А почім твої горіхи?

— По чотири ани,— відповів той.

— А ти часом не знаєш, де є дешевші горіхи?

— Он поруч, у сусідній крамничці. Там вони по три анй.

Скнара зрадів і побіг туди, але й там передумав купувати, бо хотілося знайти ще дешевші горіхи. Він довго тинявся по базару, аж поки здибав крамничку, де горіхи продавалися по одній ані.

— А скажи-но, друже,— мовив скнара до продавця,— чи не дають десь тут кокосових горіхів задарма? А то жаль усе-таки витрачати на них свої кровні гроші!

— А он, бачиш, на березі моря ростуть кокосові пальми? Іди й рви собі тих горіхів, скільки душа забажає,— відповів продавець.— От і будуть вони тобі задарма!

Невимовно зрадівши, скнара помчав на берег моря, знайшов найвищу кокосову пальму, заліз на самісінький вершечок і вчепився в найбільший кокосовий горіх. Щосили тягне його до себе, але той тримається міцно: не зірвеш. Скнара напружився й ще раз смикнув горіх до себе. Знову не зірвав, зате зірвався з гілки сам і завис у повітрі, вчепившись у кокосовий горіх.

На щастя, неподалік погонич саме вів слона, і скнара гукнув до нього:

— Заради всього святого, врятуй мене! Підведи сюди свого слона, стань йому на спину й зніми мене! Я дам тобі за це аж десять рупій!

Погонич підвів під пальму слона, заліз йому на спину і вже хотів зняти скнару, як слон зненацька рушив з місця. Погонич ухопився за ноги скнари — і вони обоє зависли в повітрі над морем.

— Благаю тебе, міцніше тримайся, не відпускай горіха! — розпачливо гукав погонич.— Я тобі дам цілу сотню рупій!

Почувши це, скнара знетямився з радості. «Ого,— подумав він,— ото матиму грошей! Та це ж сотні й тисячі кокосових горіхів! А я чогось учепився в нещасний один-однісінький горіх! Нащо він мені, та ще й такий нікудишній!»

Подумав так скнара, і пальці його самі собою розтиснулися. Обоє — скнара та погонич — полетіли вниз і шубовснули в море.

Так вони й потонули, бо жадібність ніколи до добра не доводить.