Відмінності між версіями «Хто про себе багато дбає (індійська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
(Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Один раджа хоч і був молодий, але дуже часто хворів. Покликав він якось свого візира та й питає: | ||
+ | |||
+ | — І чого це я так часто нездужаю? Бережу себе як можу, завжди тепло вдягаюся, їм смачно, в негоду з дому не виходжу... І все марно! Нема такого дня, щоб я не застудився. То кашляю, то мене лихоманить і трясе, то ще щось... Чого б це? | ||
+ | |||
+ | — Хто про себе багато дбає, той клопіт має,— мудро відповів візир.— Як не віриш, я тобі це доведу. | ||
+ | |||
+ | І візир попросив раджу піти з ним за місто. | ||
+ | |||
+ | В полі зустріли вони пастуха. Цілий день той, одягнений сяк-так, пас худобу просто неба, мок під дощем, мучився від спеки й холоду, їв тільки черствий хліб, запиваючи джерельною водою, а ночував у курені з гілок та листя. | ||
+ | |||
+ | От візир і каже раджі: | ||
+ | |||
+ | — Бачиш, як живе цей пастух, як він бідує?! А спитай його, чи часто він хворіє. | ||
+ | |||
+ | Раджа послухався ради. Розпитався в пастуха, чи той часто застуджується, чи трясе його й лихоманить, чи ломить у крижах. | ||
+ | |||
+ | — Ніщо мене не трясе й не ломить! — засміявся пастух.— До спеки й холоду я, пане, змалечку звик . Тим-то мене тепер нічого й не бере. Дуже здивувався володар і каже до візира: | ||
+ | |||
+ | — Цей пастух, мабуть, незвичайний чоловік. Він такий здоровий і міцний, що йому не страшні ні спека, ні холод. | ||
+ | |||
+ | — Поживемо — побачимо,— відповів візир. | ||
+ | |||
+ | І запропонував раджі запросити пастуха пожити в них у палаці. | ||
+ | |||
+ | Раджа згодився. | ||
+ | |||
+ | Став пастух жити в царському палаці. Слуги коло нього ходили, як коло малої дитини, добре вдягали, смачно годували, в спеку і в холод не давали виходити на вулицю, пильнували, щоб пастуха не протягло і щоб він не промочив у дощ ніг. Одне слово, очей з нього не спускали. | ||
+ | |||
+ | Так минуло кілька місяців. | ||
+ | |||
+ | Якось візир наказав добре полити кам'яний двір холодною водою й привести пастуха. | ||
+ | |||
+ | Пастуха залишили у дворі на цілий вечір, і він промочив собі ноги. Життя в царському палаці його зманіжило, і він занедужав. | ||
+ | |||
+ | Довго хворів пастух, ледве видужав. Став худий, блідий і змарнілий. Побачив його в палаці раджа — і очам своїм не повірив. Йому розповіли, що приключилося з пастухом. | ||
+ | |||
+ | Замислився раджа. «Промочив ноги й отак перехворів? — дивувався він.— Невже такий міцний чоловік міг застудитися в мокрому дворі?» | ||
+ | |||
+ | — Дозволь тобі нагадати, володарю,— сказав візир,— що цей чоловік, колишній пастух, кілька місяців жив тут, як справжній раджа. Від холоду й вологи він одвик. Тепер ти й сам бачиш: ніщо не дається даром. Той, хто живе багатим життям, рідко буває здоровий. Зате вбоге, тяжке життя часто дає людині міцне здоров'я. Навряд чи пастух схоче лишатися у нас далі. Ні, він повернеться в поле. За все треба платити, а мати все не можна. Тож доводиться вибирати. В тебе ось — багатство й слабість, в нього — злидні й здоров'я. Ти боїшся покинути багатство, щоб стати здоровим. То, може, пастух вибере здоров'я? | ||
+ | |||
+ | Так воно й сталося. Пастух знехтував розкішним життям у царському палаці задля тяжкого, проте здорового життя в полі. | ||
Поточна версія на 16:12, 25 вересня 2013
Один раджа хоч і був молодий, але дуже часто хворів. Покликав він якось свого візира та й питає:
— І чого це я так часто нездужаю? Бережу себе як можу, завжди тепло вдягаюся, їм смачно, в негоду з дому не виходжу... І все марно! Нема такого дня, щоб я не застудився. То кашляю, то мене лихоманить і трясе, то ще щось... Чого б це?
— Хто про себе багато дбає, той клопіт має,— мудро відповів візир.— Як не віриш, я тобі це доведу.
І візир попросив раджу піти з ним за місто.
В полі зустріли вони пастуха. Цілий день той, одягнений сяк-так, пас худобу просто неба, мок під дощем, мучився від спеки й холоду, їв тільки черствий хліб, запиваючи джерельною водою, а ночував у курені з гілок та листя.
От візир і каже раджі:
— Бачиш, як живе цей пастух, як він бідує?! А спитай його, чи часто він хворіє.
Раджа послухався ради. Розпитався в пастуха, чи той часто застуджується, чи трясе його й лихоманить, чи ломить у крижах.
— Ніщо мене не трясе й не ломить! — засміявся пастух.— До спеки й холоду я, пане, змалечку звик . Тим-то мене тепер нічого й не бере. Дуже здивувався володар і каже до візира:
— Цей пастух, мабуть, незвичайний чоловік. Він такий здоровий і міцний, що йому не страшні ні спека, ні холод.
— Поживемо — побачимо,— відповів візир.
І запропонував раджі запросити пастуха пожити в них у палаці.
Раджа згодився.
Став пастух жити в царському палаці. Слуги коло нього ходили, як коло малої дитини, добре вдягали, смачно годували, в спеку і в холод не давали виходити на вулицю, пильнували, щоб пастуха не протягло і щоб він не промочив у дощ ніг. Одне слово, очей з нього не спускали.
Так минуло кілька місяців.
Якось візир наказав добре полити кам'яний двір холодною водою й привести пастуха.
Пастуха залишили у дворі на цілий вечір, і він промочив собі ноги. Життя в царському палаці його зманіжило, і він занедужав.
Довго хворів пастух, ледве видужав. Став худий, блідий і змарнілий. Побачив його в палаці раджа — і очам своїм не повірив. Йому розповіли, що приключилося з пастухом.
Замислився раджа. «Промочив ноги й отак перехворів? — дивувався він.— Невже такий міцний чоловік міг застудитися в мокрому дворі?»
— Дозволь тобі нагадати, володарю,— сказав візир,— що цей чоловік, колишній пастух, кілька місяців жив тут, як справжній раджа. Від холоду й вологи він одвик. Тепер ти й сам бачиш: ніщо не дається даром. Той, хто живе багатим життям, рідко буває здоровий. Зате вбоге, тяжке життя часто дає людині міцне здоров'я. Навряд чи пастух схоче лишатися у нас далі. Ні, він повернеться в поле. За все треба платити, а мати все не можна. Тож доводиться вибирати. В тебе ось — багатство й слабість, в нього — злидні й здоров'я. Ти боїшся покинути багатство, щоб стати здоровим. То, може, пастух вибере здоров'я?
Так воно й сталося. Пастух знехтував розкішним життям у царському палаці задля тяжкого, проте здорового життя в полі.