|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #REDIRECT [[Казка про Пливунчика (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Невелика хатина, у якій жив вугляр, находилася серед лісу.
| |
| − | | |
| − | Одного разу зайшов у той ліс [[цар]] на полювання. Цілий день ходив по лісу і нічого не вполював. Вертатись додому було далеко, то і попросився до того вугляра на ніч.
| |
| − | | |
| − | — Хатина наша, як бачите, дуже маленька. Та й жінка моя цієї ночі, май же, буде родити. Де ви тут ляжете, щоб переночувати,— не знаю,— звернувся вугляр до царя.
| |
| − | | |
| − | — Я переночую хоч і на горищі,— відповів [[цар]].
| |
| − | | |
| − | — Ну, що ж! Нехай буде, як ви бажаєте,— погодився вугляр.
| |
| − | | |
| − | Вийшов цар на горище і ліг, щоб відпочинути. Та сон його не брав. Лежить він собі та й думає, як би тут ніч перебути.
| |
| − | | |
| − | Через якийсь час дивиться [[цар]] крізь щілину і бачить, що у хаті світло. Біля стола стоять якісь баби. У кожної баби у руках горить свічка. Стоять ці баби навколо стола і ведуть мову про те, яку долю буде мати оця дитина, що тепер народилася у вугляревої жінки.
| |
| − | | |
| − | Одна баба віщувала цій дитині добре життя. Інша [[баба]] віщувала, що ця дитина у житті буде бідувати. Третя баба говорила, що ця дитина много біди переживе, а після того буде мати добре життя.
| |
| − | | |
| − | — Цей хлопець, що тепер народився,— говорила інша [[баба]],— візьме собі за жінку ту дівчинку, яка родилася цієї ночі у жінки того царя, що зараз спить тут на горищі.
| |
| − | | |
| − | Коли цар почув ці слова, то дуже розсердився і почав думати над тим, як би цього хлопця, що тепер народився у вугляревої жінки, погубити. Щоб він не женився на царській дочці. Бо це ж велика ганьба, щоби дочка царя вийшла заміж за вугляревого сина.
| |
| − | | |
| − | Вранці цар зійшов із горища, подякував за нічліг та й вернувся додому.
| |
| − | | |
| − | Приходить цар у свою палату і чує — жінка його цієї ночі родила дівчинку. Тепер цар розповів своїй жінці, як він ночував у вугляра на горищі, і що вуглярева жінка тої ночі родила хлопчика, і коли цей хлопчик виросте, то візьме собі за жінку їхню дочку, яка теж цієї ночі народилася.
| |
| − | | |
| − | Послухала цариця ці слова та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Я цьому не рада і не хочу, щоби моя дитина — царська донька — виходила заміж за вугляревого сина.
| |
| − | | |
| − | І домовились тепер цар і його жінка, що цього хлопчика, тобто вугляревого сина, треба погубити. Тоді цар послав свого слугу, щоб пішов до того вугляра, забрав від нього того новородженого сина і втопив у річці.
| |
| − | | |
| − | Пішов царський слуга до того вугляра, силою забрав від нього дитину і пішов у ліс. Там поклав дитину у кошик, засмолив цей кошик смерековою смолою, потім кошик з дитиною пустив у воду.
| |
| − | | |
| − | І поплив тепер маленький синок вугляра долі водою. Та плив він не довго. Скоро кошик доплив до того місця, де на березі річки жив один рибалка. І цей рибалка якраз тоді ловив рибу і побачив, що якийсь кошик пливе долі водою. Побіг за кошиком і виніс на берег, відчинив і очам своїм не вірить — у кошику маленька дитина. Дивиться далі — а це хлопчик.
| |
| − | | |
| − | У рибалки дітей не було, і він цій дитині дуже зрадів. Поніс до хати та й каже жінці:
| |
| − | | |
| − | — Я найшов маленького хлопчика, що плив у кошику долі річкою. Ми його назвемо Пливунчиком. Доглянемо його, і на старість буде нам від нього поміч.
| |
| − | | |
| − | Жінка рибалки дуже зраділа і доглядала дитину, як рідна мати. Та рік за роком швидко минали. Малий Пливунчик виріс у здорового і красивого парубка. Йому тепер вже було 19 років.
| |
| − | | |
| − | Трапилося одного разу, що біля хати рибалки проїжджав цар на коні. Біля хати цар зупинився та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Ану, зашли сина, най ми принесе свіжої води. Почувши ці слова, рибалка крикнув на сина і каже:
| |
| − | | |
| − | — Пливунчику, іди скоро і дай цареві свіжої води напитись.
| |
| − | | |
| − | Парубок побіг і дав цареві напитися свіжої води. Напився цар води та й питає:
| |
| − | | |
| − | — Скажи мені, [[чоловік|чоловіче]], чому твого сина звуть Пливунчиком? Тепер рибалка розповів цареві, як він найшов на воді кошик, обмащений смолою, а в тому кошику був маленький хлопчик. А що кошик плив долі водою, то хлопчика назвали Пливунчиком.
| |
| − | | |
| − | Почувши цю розповідь рибалки, [[цар]] почав догадуватись, що це, мабуть, той хлопчик, якого царський слуга кинув у воду.
| |
| − | | |
| − | Звернувся тепер [[цар]] до того рибалки та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Дозволь, чоловіче добрий, щоб твій син поніс моє письмо у царський двір і передав його моїй жінці.
| |
| − | | |
| − | — Дуже вдячно! — погодився рибалка.
| |
| − | | |
| − | І написав цар своїй жінці письмо, конверт добре заклеїв і передав його вугляревому синові. Дав йому і свого коня, щоб парубок чимскоріше прибув у царський двір, а сам сів під дуба, щоб відпочинути.
| |
| − | | |
| − | У письмі цар написав своїй жінці, щоби царські слуги убили того хлопця, і коли він поверне додому, щоб хлопця уже не було серед живих.
| |
| − | | |
| − | Узяв Пливунчик від царя письмо, сів на коня і вирушив у дорогу. Ідучи по дорозі, зайшов у один густий ліс. Перейшов через той ліс і вийшов на якесь широке поле, а на тому полі була одна маленька хатина, що стояла на курячій нозі.
| |
| − | | |
| − | День наближався до кінця, і надворі ставало темно. Бачить хлопець, а в хаті світло. Підходить ближче, а з хати йому навстрічу виходить стара баба. Це була одна з тих дев'яти бабусь, які були у хаті вугляра, коли він народився.
| |
| − | | |
| − | І питає [[баба]] хлопця.
| |
| − | | |
| − | — Де ти ідеш, сину?
| |
| − | | |
| − | — До царя йду, [[баба|бабко]]! — відповідає парубок.— Несу письмо його жінці. Тільки не знаю, як туди добратися. Може, ви знаєте, бабко, де живе цар?
| |
| − | | |
| − | — Сьогодні ти вже, сину, до царя не дійдеш,— відповіла баба.— Тепер ніч, надворі темно. Заходи до хати і у мене переночуєш. А завтра я тобі покажу дорогу до царя.
| |
| − | | |
| − | Парубок погодився.
| |
| − | | |
| − | Узяла баба і прив'язала коня до дуба, що ріс біля хати, потім коня нагодувала і напоїла та й хлопця завела до хати. Потім дала хлопцеві вечерю і уклала його спати.
| |
| − | | |
| − | Пливунчик був змучений довгою дорогою, то й заснув солодко.
| |
| − | | |
| − | А коли [[баба]] бачила, що парубок спить твердим сном, то вийняла з його кишені письмо, відкрила його і прочитала, що цар написав.
| |
| − | | |
| − | Жалко стало бабі того хлопця, що цар наказав його убити. Узяла вона те письмо та перемінила у ньому слова, і тепер уже у письмі стояло зовсім інше. Тепер у письмі мова йшла про те, щоби царська жінка дала заміж свою дочку за цього парубка, тобто за Пливунчика, і перед тим, ніж цар повернеться додому, щоби вона справила весілля. Потім баба це письмо добре заклеїла і поклала парубкові у кишеню.
| |
| − | | |
| − | Вранці парубок прокинувся, поснідав, сів на коня і вирушив у дорогу, котру йому показала бабуся.
| |
| − | | |
| − | Приходить він у царський двір і передає цариці письмо.
| |
| − | | |
| − | Узяла цариця письмо у руки, відкрила його і прочитала.
| |
| − | | |
| − | Пливунчик був парубок здоровий і на вид красивий, і цариці та її дочці сподобався на перший погляд. Скоро потім цариця віддала свою дочку за Пливунчика заміж і зробила велике і гучне весілля. Поприїжджало у царський двір на весілля багато царів та королів з сусідніх держав.
| |
| − | | |
| − | Незабаром вернувся додому цар і очам своїм не вірить, дивиться переляканий цар. Заходить у царський двір і питає свою жінку!
| |
| − | | |
| − | — Що тут робиться? Я ж тобі писав, що маєш робити. А тут виходить зовсім друге.
| |
| − | | |
| − | — Я робила все те, що ти приказав у своєму письмі,— відповіла цариця.
| |
| − | | |
| − | Цар дуже дивувався, що як-то могло бути, що він таке написав. Він же писав, щоб парубка убити, а не одружити з його дочкою.
| |
| − | | |
| − | Узяв потім цар те письмо від цариці і прочитав. Письмо було написане дійсно його почерком, і цариця зробила все те, що в тому письмі було написане. Не міг тепер цар нічого зробити. Однак він цим не заспокоївся, а думав над тим, як би того Пливунчика погубити.
| |
| − | | |
| − | Скоро потім цар позвав Пливунчика до себе і дав йому завдання, щоб той приніс від Діда-всевіда три золоті волоси.
| |
| − | | |
| − | Цар знав, що до Діда-всевіда ніхто не може дійти, бо кожний, хто туди хотів би добратися, то помре злою смертю. Бо у Діда-всевіда був такий великий жар.
| |
| − | | |
| − | І вирушив Пливунчик в дорогу. Йдучи так, приходить на одну велику гору, а тут уже й ніч почала наближатися. Дивиться — а недалеко біля дороги стоїть криниця.
| |
| − | | |
| − | Тут йому забажалося напитися свіжої води. Підходить до криниці і дивиться — а там ні краплі води нема.
| |
| − | | |
| − | І озвалася до нього криниця людським голосом та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Ти з мене води не нап'єшся, бо вже десять років, як я висохла. І так мучуся без води. Та скажи мені, сину, де ти йдеш?
| |
| − | | |
| − | — Я йду до Діда-всевіда по три золоті волоси. Мене цар посилає за тими волосами, щоби я їх приніс у царський двір,— відповів Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | — Іди, сину мій,— відповіла криниця.— Та будь добрий, запитай від Діда-всевіда, чому я висхла? Чому у мене вже десять років немає води.
| |
| − | | |
| − | — Добре! Спитаю! — відповів парубок і пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Йдучи далі, дивиться Пливунчик — на полі стоїть яблуня.
| |
| − | | |
| − | «Це дуже добре! Зірву хоча б одно-два яблука і з'їм»,— думав тепер парубок.
| |
| − | | |
| − | Підійшов ближче і дивиться — на яблуні немає ні одного яблука.
| |
| − | | |
| − | Тепер чує — яблуня проговорила до нього людським голосом та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Не урвеш ти з мене, сину, ні одно яблуко, бо вже десять років, як на мені нема ніякого врожаю. А де ти йдеш, сину мій? — запитала його яблуня.
| |
| − | | |
| − | — Мене цар послав до Діда-всевіда, щоби я приніс від нього у царський двір три золоті волоси.
| |
| − | | |
| − | — Іди, сину мій,— відповіла яблуня.— Та будь добрий, запитай Діда-всевіда, чому вже десять років на мені немає ніякого врожаю.
| |
| − | | |
| − | — Добре! Спитаю! — відповів Пливунчик і пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Незабаром Пливунчик опинився на березі моря. Дивиться і бачить — якийсь дідусь перевожує у човні людей через море.
| |
| − | | |
| − | «Що ж! Нехай і мене перевезе цей дідусь»,— думав собі Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | — Чи перевезете мене, дідику, через оце море? — звернувся він до дідуся.
| |
| − | | |
| − | — А чому б і ні? Перевезу! — відповів дідусь.
| |
| − | | |
| − | Сів парубок у човен та й не втямився, як швидко опинився на протилежному березі.
| |
| − | | |
| − | — А де ти йдеш, синку? — спитав його дідусь, коли Пливунчик виходив із човна.
| |
| − | | |
| − | — Іду до [[Дід|Діда]]-всевіда по три золоті волоси. Мені [[цар]] дав таке завдання, щоби я йому приніс від [[Дід|Діда]]-всевіда три золоті волоси.
| |
| − | | |
| − | — Іди, сину мій,— відповів дідусь.— Та будь такий добрий, запитай від [[Дід|Діда]]-всевіда, що мені робити. От я вже прожив сімдесят років. Уже далі робити не в силах, хотів би звільнитися від цього весла. Нехай вже хтось інший перевожує людей у човні через море. Та нема нікого, хто би від мене перебрав цю роботу. Спитай, сину мій, [[Дід|Діда]]-всевіда, що мені робити. Як звільнитися від цього весла?
| |
| − | | |
| − | — Добре, дідику! Спитаю! — відповів Пливунчик і пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Ішов один день, ішов другий, аж на третій день переходить через одне велике поле. Довго йшов він цим полем, аж бачить — уже починає стемнюватись, наближається вечір. Раптом помітив на полі одну невелику хатину і попрямував до неї. Дивиться — а навстрічу йому йде якась стара бабуся.
| |
| − | | |
| − | А ця бабуся — це була одна із тих дев'яти бабусь, котрі розмовляли у хаті вугляра про його долю, коли він народився.
| |
| − | | |
| − | — Де ти йдеш, сину? — питає бабуся Пливунчика.
| |
| − | | |
| − | — Мені цар дав завдання, щоби я йому приніс від Діда-всевіда три золоті волоси. От я й ходжу по світу, шукаючи того Діда-всевіда,— відповів Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | — Дідо-всевідо — це мій чоловік,— відповіла бабуся.— Заходи, сину, до хати, і я тобі дістану тоті три волоси.
| |
| − | | |
| − | Йдучи до хати, Пливунчик звернувся до бабусі та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Бабко, я би хотів від вас щось запитати, чи можу?
| |
| − | | |
| − | — Чому ні, сину, питай! — відповіла бабуся.
| |
| − | | |
| − | — Йдучи дорогою, я бачив криницю, у якій не було ні краплі води. «Що воно таке? — думав я собі.— Яка ж це криниця, що в ній нема ні краплі води?» Потім чую — криниця до мене озвалася Людським голосом та й каже: «Узнай, сину мій, від Діда-всевіда, що мені робити, щоб у мене знову була вода. А то вже десять років минуло, як я мучусь без води».
| |
| − | | |
| − | А коли я пішов далі, то по дорозі найшов одну яблуню, на якій не було ні одного яблука. І звернулася до мене ця яблуня, промовила людським голосом та й каже: «Узнай, сину мій, від Діда-всевіда, що мені робити, щоб я знову родила смачні яблука, як це було колись? А то вже більше як десять років, що на мені не вродилось ні одно яблуко. Узнай, голубчику, яка тому причина». Пообіцяв я, що виконаю її прохання та й пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Потім, йдучи далі, дивлюся — а переді мною розляглось якесь море.
| |
| − | | |
| − | Підійшов я ближче і бачу — на березі моря стоїть невелика хатчина, а біля неї на лавиці сидить один старий чоловік.
| |
| − | | |
| − | «Де ти йдеш, хлопче?» — спитав мене цей дідусь.
| |
| − | | |
| − | «Шукаю [[Дід|Діда]]-всевіда,— відповів я.— [[Цар]] дав мені таке завдання, щоб я йому приніс від Діда-всевіда три золоті волоси».
| |
| − | | |
| − | «Як будеш у Діда-всевіда, то запитай від нього, будь добрий, доки я буду робити оцю роботу. Мені вже сімдесят років давно минуло, і я вже не в силах перевожувати людей через море. Просив я одного-другого, але ніхто не хоче перебрати від мене цю роботу. Спитай [[Дід|Діда]]-всевіда, що мені робити.
| |
| − | | |
| − | — Добре, сину! — відповіла бабуся. — Все це я узнаю від [[Дід|Діда]]-всевіда.
| |
| − | | |
| − | Потім дала бабуся парубкові вечерю й розповіла про те, який Дідо-всевідо злий і порадила парубкові сховатися від Діда-всевіда під корито.
| |
| − | | |
| − | — Ти сховайся під корито і не ворухайся. Та й щоб ти не спав, а пильно слухав, що буде Дідо-всевідо говорити. А як він повечеряє, то скоро потім ляже спати. І як він буде спати, то я вирву з його голови тоті три золоті волоси. Правда, я вирву їх не нараз, а по одному і буду кидати на корито. Дідо-всевідо буде уві сні говорити, і тоді на мої запитання про криницю, яблуню та того перевізника він дасть відповідь. Тільки будь уважний, сину, щоб ти зрозумів, про що він буде говорити.
| |
| − | | |
| − | Після цих слів Пливунчик забрався під корито і лежав там тихо, без найменшого шуму.
| |
| − | | |
| − | Скоро потім прийшов додому Дідо-всевідо. А цей Дідо-всевідо — це було сонце. Зайшов Дідо-всевідо до хати, повечеряв та й каже бабі:
| |
| − | | |
| − | — Слухай, бабо! Тут у хаті щось нечистим духом пахне! Тут є хтось чужий!
| |
| − | | |
| − | — Це тобі так здається, [[дід|діду]],— відповіла [[баба]].— Нікого чужого тут нема. Ти находився, наблукався по всьому світу, багато дечого нанюхав, то й тому тобі так здається. Краще лягай та виспися. Ти ж такий, бачу, змучений. Лягай і клади голову мені на коліна та спи.
| |
| − | | |
| − | Зробив Дідо-всевідо, як баба казала, і скоро заснув. Тепер баба почала Діда-всевіда гладити по голові, шукати у волоссі, і при тому висмикнула з його голови один волос і кинула на корито, під яким лежав Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | Дідо-всевідо уві сні закричав на бабу:
| |
| − | | |
| − | — Що ти, бабо, мені мішаєш спати?!
| |
| − | | |
| − | — Спи, діду, спи! Це тобі так здається,— відповіла баба.— А мені, діду, снився сон про тоту криницю, яка вже десять років стоїть без води. Що би з тою криницею робити, щоби у ній знову була вода?
| |
| − | | |
| − | — Що з тою криницею робити — питаєш. Там, бабо, много роботи не є, — озвався уві сні Дідо-всевідо.— Нору до криниці, якою протікала вода, заткала одна велика жаба. Тоту жабу із нори треба взяти геть, і криниця знову наповниться водою. І вода буде ще смачніша, як була перед тим.
| |
| − | | |
| − | Після цих слів Дідо-всевідо знову заснув.
| |
| − | | |
| − | Баба шукала й гладила його по голові і через якийсь час знову висмикнула з його голови один золотий волос і кинула на корито, під яким лежав Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | Знову Дідо-всевідо уві сні закричав на бабу:
| |
| − | | |
| − | — Що ти, бабо, спати мені не даєш?! Що з тобою сталося, що ти така зла?!
| |
| − | | |
| − | [[Баба]] й відповідає:
| |
| − | | |
| − | — Нічого, діду, нічого! Це тобі хіба так снилося! А мені то вже дійсно снився сон. Снилося мені про тоту яблоню, що вже десять років минуло, як ніякого плоду не дає. Що з тою яблунею робити, щоб вона знову приносила плоди так, як колись?
| |
| − | | |
| − | — Що з тою яблунею робити — питаєш,— озвався у сні Дідо-всевідо.— Оту яблуню треба пересадити в інше місце. Бо довкола її коріння обвилася велика змія, яка не пускає, щоб яблуня родила. І як тільки ту яблуню пересадять на інше місце, то вона зразу оживе і знову появляться на ній смачні яблука.
| |
| − | | |
| − | Після цих слів Дідо-всевідо знову заснув.
| |
| − | | |
| − | [[Баба]] знову почала Діда-всевіда гладити по голові і шукати в його волосах і через якийсь час висмикнула із його голови і третій золотий волос і кинула на корито, під яким лежав Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | Знову Дідо-всевідо уві сні закричав на бабу:
| |
| − | | |
| − | — Що ти, бабо, насміхаєшся з мене і спати мені не даєш та ще й за волоси тягнеш?
| |
| − | | |
| − | — Нічого, діду, нічого! Це тобі, мабуть, снилося. А мені то вже дійсно снився великий сон,— відповіла бабуся.— Мені снилося про того старого чоловіка, що перевожує в човні людей через море. Тому чоловікові уже сімдесят років давно минуло, і він вже не в силах робити далі ту роботу. І ніхто не хоче від нього цю роботу перебрати. Скажи, діду, що йому робити, щоб передати човен і весло комусь другому, щоб продовжав перевожувати людей через тото море?
| |
| − | | |
| − | — Це, бабо, не така вже складна справа,— озвався уві сні Дідо-всевідо.— Коли буде той старий чоловік перевожувати когось через море, то нехай дасть тому весло, а сам нехай скочить на берег моря, тоді він звільниться від цієї роботи.
| |
| − | | |
| − | Скоро потім настав день, Дідо-всевідо встав і пішов світити на світ. Пливунчик вийшов з-під корита, і баба передала йому тоті три золоті волоси та й запитала, чи він добре чув, що Дідо-всевідо говорив про криницю, яблуню і дідуся, що їздив на човні по морі. Пливунчик відповів, що він добре чув, що говорив Дідо-всевідо.
| |
| − | | |
| − | Потім баба дала Пливунчикові одну пляшку і сказала, щоб він у тоту пляшку набрав води з тої криниці і щоб взяв яблука з тої яблуні. А тому дідусеві, що перевозить людей через море у човні, щоб пораду Діда-всевіда сказав тільки тоді, коли той дідусь перевезе його, тобто Пливунчика, на другий бік моря. Бабині слова Пливунчик добре запам'ятав. І, подякувавши бабі за її добросердечність та й за сніданок, пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Дійшовши до моря, бачить — навстрічу йому йде той дідусь, що перевожує людей через море у човні.
| |
| − | | |
| − | — Чи був ти у [[Дід|Діда]]-всевіда, і що він тобі сказав в моїй справі? — питає Пливунчика дідусь.
| |
| − | | |
| − | — Перевезіть мене, дідусю, на другий бік моря, то тоді вам скажу,— відповів Пливунчик.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— погодився дідусь.
| |
| − | | |
| − | Незабаром Пливунчик опинився на другому боці моря, а тоді звернувся до дідуся й каже:
| |
| − | | |
| − | — Коли будете перевозити ще когось на другий бік моря, то, не доходя до берега, дайте подержати весло тому, кого будете перевозити, а самі скочте на берег моря першим, і тоді весло залишиться у тої людини, і ви звільнитеся від цієї роботи.
| |
| − | | |
| − | Подякував дідусь за цю пораду [[Дід|Діда]]-всевіда, і Пливунчик пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Як довго йшов, то важко сказати. Аж тут знову опинився біля тої яблуні, що вже десять років не приносила плодів.
| |
| − | | |
| − | — Чи найшов ти. [[чоловік|чоловіче]] добрий, Діда-всевіда, і що він тобі сказав про мене? — звернулася яблуня до Пливунчика людським голосом.
| |
| − | | |
| − | — [[Дід|Діда]]-всевіда я найшов, і він сказав ось що: навколо твойого коріння обвилася велика гадюка, і тому треба тебе пересадити на інше місце. Як тільки тебе пересадять на інше місце, то ти знову будеш родити смачні яблука.
| |
| − | | |
| − | — То пересади мене ти, чоловіче добрий, на інше місце, я буду тобі за це дуже вдячна,— просила тепер яблуня.
| |
| − | | |
| − | Почувши ці слова, Пливунчик зразу взявся до діла. Гадюку, що була обвита навколо яблуні, убив, а яблуню пересадив на інше місце. Як тільки він це зробив, то на яблуні появилося повно яблук.
| |
| − | | |
| − | — Візьми собі, чоловіче добрий, три яблука, і я буду тобі на помочі,— озвалася тепер яблуня до Пливунчика людським голосом.
| |
| − | | |
| − | Узяв собі Пливунчик три яблука, подякував яблуні і пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Через якийсь час опинився біля тої криниці, що уже більше як десять років не було у ній ні краплі води.
| |
| − | | |
| − | — А що тобі казав про мене Дідо-всевідо? — запитала криниця Пливунчика людським голосом.
| |
| − | | |
| − | — [[Дід|Діда]]-всевідо казав, що твою нору заткала одна велика жаба. Цю жабу треба відти взяти, тебе вичистити, і буде в тобі знову така добра вода, як була раньше.
| |
| − | | |
| − | — Дорогий сину! Візьми звідти тоту жабу і вичисти мене, буду ти на помочі,— просила криниця Пливунчика людським голосом.
| |
| − | | |
| − | Почувши ці слова, Пливунчик зразу взявся до діла: криницю добре вичистив, а жабу, що там була, убив. І наповнилася криниця свіжою і чистою, як сльоза, водою.
| |
| − | | |
| − | Потім Пливунчик взяв пляшку, що в нього була, нацовнив її тою водою і пішов тою дорогою, що вела у царський двір.
| |
| − | | |
| − | Та тоті золоті волоси, що були у Пливунчика, так дуже світилися, що люде дивилися на це світло, як на якесь чудо.
| |
| − | | |
| − | Коли Пливунчик вернувся у царський двір і цар побачив ці золоті волоси, то від того великого світла зразу осліп, а від страху помер.
| |
| − | | |
| − | Прийшли тепер Пливунчикові на гадку тоті три яблука і вода, що була у пляшці. Узяв він одно яблуко, відрізав із нього маленький кусочок і поклав цареві у рот, і цар знову став живим. Потім намочив цареві очі тою водою, що була у пляшці, і цар знову бачив, як і раніше.
| |
| − | | |
| − | [[Цар]] дуже був радий, що у нього такий добрий зять, що приніс йому три золоті волоси, а крім того, вернув йому життя і очі вилікував.
| |
| − | | |
| − | І передав цар своє царство на Пливунчика. Одного разу звернувся він до Пливунчика та й каже-.
| |
| − | | |
| − | — А звідки була у тебе тота чудодійна вода і тоті яблука?
| |
| − | | |
| − | Пливунчик розповів йому, де дістав тоту воду і тоті яблука.
| |
| − | | |
| − | «Піду я сам туди і принесу собі тої чудодійної води і яблук»,— думав тепер колишній цар. Як думав, так і зробив. Зібрався і пішов шукати тоту воду і яблука. Як довго йшов, то важко сказати, аж нарешті дійшов до тої криниці, що в ній була чудодійна вода. Криниця як побачила його, то зразу висхла. Підійшов він і дивиться — у криниці ні краплі води.
| |
| − | | |
| − | — А чому в тобі немає води? — питає він криницю.
| |
| − | | |
| − | — Вичисти мене, будь добрий, і буде в мені вода,— відповіла криниця людським голосом.
| |
| − | | |
| − | — Ніколи я тебе не вичищу, не буду я свій одяг грязюкою мастити,— відповів колишній цар і пішов далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Через якийсь час дійшов він до тої яблуні. Коли яблуня його побачила, то зразу висхла. Підійшов він до неї ближче і питає:
| |
| − | | |
| − | — А чому ти висхла, що немає на тобі ні одного яблука?
| |
| − | | |
| − | — Пересади мене на інше місце, то знову будуть на мені яблука,— відповіла яблуня людським голосом.
| |
| − | | |
| − | — Чорт мені до тебе, не буду я тебе пересаджувати. Ти вже й так висхла, то на тобі вже ніколи яблук не буде,— відповів він сердито і пішов далі своєю дорогою. Скоро потім дійшов він до моря. Дивиться — у човні сидить один старий дідо.
| |
| − | | |
| − | — Перевезіть мене, діду, на другий бік моря,— звернувся він до діда.
| |
| − | | |
| − | — Добре! — погодився дідо.— Сідайте, я вас перевезу.
| |
| − | | |
| − | Узяв дідо весло і жене човен на другий бік. Поплив човен до середини моря. Тут дідо дуже був уже змучений, то й звернувся до колишнього царя і каже:
| |
| − | | |
| − | — Візьміть оце весло і попробуйте хоч мало погнати човна, бо я вже дуже уморився.
| |
| − | | |
| − | Узяв він від [[дід|діда]] весло і почав гнати човна, а дідо йому показував, як гнати і куди повертати веслом.
| |
| − | | |
| − | Коли дідо бачив, що човен наближається до берега, то вискочив із човна на берег, а його з веслом залишив у човні.
| |
| − | | |
| − | І як почав колишній цар гнати того човна по морі, то, може, і по сьогоднішній день це робить.
| |
| − | | |
| − | Так дідо звільнився від тої роботи, а Пливунчик, вуглярів син, так довго царював у тій державі, аж поки не помер.
| |
