|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #REDIRECT [[Козаки і смерть (Українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про панів]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | КОЗАКИ І СМЕРТЬ
| |
| − | | |
| − | Ішло два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурі погравае, а другий слухає. Коли се один і каже:
| |
| − | — Ой братику, біда! Смерть іде!
| |
| − | А воно, бачите, в степу так здалека видно.
| |
| − | — Ну, то що? — каже той.
| |
| − | — Та вона ж нас постинає! Тікаймо!
| |
| − | — Е, ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже-то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ народила, раз і помирати!
| |
| − | — Чи так, то й так!
| |
| − | Сидять. Надійшла Смерть і каже:
| |
| − | — Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жу[[пан]]ах ходити та мед-вино пити. Ось я вас із світу зжену, косою голови постинаю!
| |
| − | — Стинай,— каже один козак,— на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива [[пан]]і, перед смертю люльку покурити!
| |
| − | — Ну,— каже Смерть,— коли ти мене милостивою [[пан]]ею назвав, то вже кури собі!
| |
| − | Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, як пішов од його дух та дим, то Смерть аж набік одійшла.
| |
| − | — Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш?
| |
| − | — Та що ж,— каже козак,— так мені суджено!
| |
| − | Як розійшовся дим та дух, Смерть знов приступила.
| |
| − | — Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!
| |
| − | — Стривай, милостива [[пан]]і, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!
| |
| − | — Нюхай,— каже,— та знай мою добрість.
| |
| − | Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думав, як би йому призвести Смерть, щоб вона понюхала!..
| |
| − | Нюхнув на ОДИН бік, нюхнув, на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.
| |
| − | — А що ж воно, добре? — питав Смерть.
| |
| − | — Та як кому! — каже козак.
| |
| − | — Ану, дай спробувати! — просить Смерть.
| |
| − | — На, милостива [[пан]]і!
| |
| − | Як нюхнула Смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!
| |
| − | — Цур же йому, - каже, - яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!
| |
| − | — Отак, як бачиш! — каже козак. - Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано,— Бог його зна! Мушу терпіти!..
| |
| − | — А! — каже Смерть. - Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай іще п'ятдесят літ.
| |
| − | От таким чином і визволилися козаки від наглої смерті.
| |
