|
|
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Кравець та вовк (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Бідний вовк ніяк не знайде собі їжі, вже трохи не здохне, ледве ходить. Ось іде дорогою і знайшов те, що чоловік загубив. Вовк зрадів і хотів їсти, і надумав, що як із'їсть він сало, то воно ж солоне, то буде пить хотіть. Він каже:
| |
| − | | |
| − | — Піду вперед нап'юсь, а тоді буду їсти.
| |
| − | | |
| − | Поки сходив до річки та од річки, а тим часом чоловік оглядівся, аж нема сала, він вернувся і знайшов сало. А вовк прийшов од річки, аж нема сала. Він каже:
| |
| − | | |
| − | — Дурний я, нерозумний, хіба хто, не ївши, п'є?
| |
| − | | |
| − | Іде дорогою та й плаче. Коли дивиться, над яром баран пасеться. Він пішов до барана та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Я тебе з'їм.
| |
| − | | |
| − | Баран злякався та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Як надумав, вовче, мене їсти, то ставай над кручею і роззявляй рота, я сам тобі у рот ускочу.
| |
| − | | |
| − | Баран далеко одійшов та як розженеться, та як дасть,— вовк так і покотився із кручі.
| |
| − | | |
| − | Сів та й плаче:
| |
| − | | |
| − | — Дурний я, де б так, щоб живе м'ясо само в рот ускочило?
| |
| − | | |
| − | Іде й дивиться — на городі попова кобила пасеться, він і каже:
| |
| − | | |
| − | — Аж ось поживлюся.
| |
| − | | |
| − | Підходить вовк до кобили та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Кобило, я тебе з'їм.
| |
| − | | |
| − | Кобила й каже:
| |
| − | | |
| − | — Вовчику-братику, як надумав мене їсти, то починай іззаду, і їж, а я буду пастися і все буду мнять. І ти ситеньким закусиш.
| |
| − | | |
| − | Вовк як ухватить кобилу за хвіст, кобила як дасть задом, бідний вовк аж покотився. А кобила побігла додому, тільки пилок схватився.
| |
| − | | |
| − | Бідний вовк сів та й плаче і каже:
| |
| − | | |
| − | — Який я дурний, чого я не починав з голови їсти?
| |
| − | | |
| − | Іде все та й плаче, що ніде не знайде собі їжі. Коли дивиться, іде кравець. Він дума: «Оце вже із'їм цього чоловіка». Підходить він до кравця та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Я тебе із'їм.
| |
| − | | |
| − | Чоловік злякався та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Як надумав мене їсти то дай я тебе зміряю, скільки аршинів, а тоді будеш їсти.
| |
| − | | |
| − | Вовк і каже:
| |
| − | | |
| − | — На, міряй.
| |
| − | | |
| − | Чоловік узяв за хвіст та як закрутив та й давай його мірять уздовж та впоперек, і приказує:
| |
| − | | |
| − | — Аршин уздовж та впоперек!
| |
| − | | |
| − | Міряв до того, що аж хвіст у руках остався. Бідний вовк побіг до своїх товаришів та й став їм розказувать, як кравець міряв. Вовки кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Давай гнаться.
| |
| − | | |
| − | — Давай.
| |
| − | | |
| − | Женуться вони за кравцем, скоро доженуть. Кравець злякався, давай тікать у село, а село було далеко, і вовки скоро доженуть. Чоловік побачив дерево та скоріш на дерево. Як прибігли вовки до цього дерева, давай його гризти, але нічого не помоталося, тоді один вовк каже:
| |
| − | | |
| − | — Давайте один вовк стане, а на його другий і так далі, аж поки достанем.
| |
| − | | |
| − | І спіднім став той вовк, що чоловік міряв. І стали вони такою драбиною і достають чоловіка, от верхній вовк і каже:
| |
| − | | |
| − | — Ану, добрий чоловіче, вставай!
| |
| − | | |
| − | Кравець злякався та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Вовчики-братики, дайте я хоч табаки понюхаю.
| |
| − | | |
| − | Вони кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Нюхай.
| |
| − | | |
| − | Тіки понюхав та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Пчхи!
| |
| − | | |
| − | А спідньому вовкові вчулося: «Аршин вздовж та вшир!» Спідній як присяде, а вони всі як груші покотилися і побігли, тільки пилок схвачувався. А чоловік зліз з дерева та й пішов собі помаленьку.
| |
