|
|
| (Не показано 4 проміжні версії 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Наполеглива жінка (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | В долині біля невеличкого лісочка і ставка чабан пас овець. День був сонячний і тихий. Вівці добре паслись, а чабан сидів на горбочку і грав в сопілку свою улюблену мелодію.
| |
| − | | |
| − | І ось він чує в лісочку різкий писк, щось смертельно пищить. Чабан схопився, взяв у руки свій кийок з великою головою і побіг до того місця, де сталася якась пригода.
| |
| − | | |
| − | Пастух побачив, що на землі лежить гадюка довжиною до двох метрів. А на гадюці зверху сидить павук. Цей павук такий здоровенний, як казан. Він уп'явся в гадюку і своїми скорпіонськими ногами давить гадюку. Гадюка звивається в передсмертних судоргах і кричить.
| |
| − | | |
| − | Чабан, не довго думаючи, підбіг до павука і вдарив нападника з усієї сили кийком. Павук від сильного удару лопнув. З забитого на смерть павука полетіли бризки густої білої рідини на всі боки. Бризки рідини попали і в очі чабанові. Чабан упав на землю і осліп...
| |
| − | | |
| − | Гадюка прийшла до пам'яті. Вона побачила, що лежить чоловік із закритими очима, догадалась, що сталося. Підлізла до чабана і своїм язиком-жалом вилизала із очей чабана рідину. Чабан став бачити і підвівся. Гадюка до чабана заговорила людським голосом:
| |
| − | | |
| − | — Спасибі тобі, добрий чоловіче! Ти мене врятував від смерті! Побудь тут декілька хвилин, я швидко повернуся і потім тобі щось подарую і розкажу.
| |
| − | | |
| − | Гадюка полізла в кущі. Чабан залишився на місці. За кілька хвилин гадюка повернулася до пастуха і принесла в роті листочок з якогось зілля.
| |
| − | | |
| − | — Візьми оцей листочок та з'їж його. А потім я тобі відкрию одну таємницю.
| |
| − | | |
| − | Чабан довго не хотів їсти листочка. Було йому гидко, що листочок був у роті в гадюки. Гадюка побачила, що чабан чогось, мнеться, боїться. Вона сказала:
| |
| − | | |
| − | — Не бійся нічого. Ти врятував мені життя. Як ти думаєш, чи я тобі зла хочу? Ні, я тобі бажаю тільки добра. їж, не бійся, а мене будеш згадувати все своє життя.
| |
| − | | |
| − | Чабан повірив гадюці. Узяв листочок і з'їв. Гадюка тоді й говорить:
| |
| − | | |
| − | — От що, чоловіче! Тепер ти будеш знати, про що говорять звірі, птиці і домашні тварини. Все, що живе на світі, розмовляє між собою своєю мовою. Люди цього не розуміють, а ти тепер все будеш знати-розуміти. Тільки давай умовимось, це велика таємниця! Під острахом смерті. Ти про це не смій розказувати нікому. Навіть батькові, матері, братам, сестрам, жінці і дітям не повинен розказувати про цю таємницю. Знай, що як тільки розкажеш, так зразу ж помреш. Вибирай щось із двох: або мовчи і живи, або розкажи і вмирай.
| |
| − | | |
| − | Гадюка ще раз подякувала чабанові за те, що він врятував її, й полізла в кущі.
| |
| − | | |
| − | Чабан узяв свій кийок та сопілку і пішов з лісу до своїх овець. Сів він в холодочку під зеленим дубом і почав грати на сопілці свою улюблену мелодію. А неподалік два молоденькі баранчики граються і стукаються лобами. І ось один промовляє до другого:
| |
| − | | |
| − | — Ей ти, дурень! Ти нічого не знаєш?
| |
| − | | |
| − | — А ти що знаєш? — відповів другий.
| |
| − | | |
| − | — Я більше тебе знаю.
| |
| − | | |
| − | — А що ти знаєш?
| |
| − | | |
| − | — От що: он там могила. На тій могилі є пеньок із великого дерева. Під тим пеньком є скарб. Там багато закопано золота і срібла. Нехай як будемо пастить біля тієї могили, я тобі покажу.
| |
| − | | |
| − | Чабан вже розуміє мову тварин і цих двох баранчиків. Він погнав усіх овець до могили. Баранчики зійшли на могилу. Ото ж перший баранчик і змушує свого товарища добре стукнутися об пеньок на могилі.
| |
| − | | |
| − | Другий баранчик розігнався і добре стукнувся лобом об пеньок. А потім упав до землі і прислухався. Встав і промовив до свого товариша:
| |
| − | | |
| − | — А правда, дзвенять гроші. От якби наш пастух знав, що тут є скарб, і якби він його викопав, скільки було б у нього багатства!
| |
| − | | |
| − | Так чабан узнав, що на могилі є скарб.
| |
| − | | |
| − | Пригнав увечері овець в село. Повечеряв і ліг трошки відпочити. Запросив до себе жінку та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Жінко, сьогодні поїдемо вночі на могилу, там є скарб, попробуємо його викопати і забрати.
| |
| − | | |
| − | О дванадцятій годині ночі чабан та його дружина запрягли коня у воза, взяли лопати, мішки і поїхали копати гроші на могилу. На світанку вони викопали скарб. Привезли золота і срібла повен віз. Зажили вони щасливо і багато.
| |
| − | | |
| − | Одного разу жінка запитала свого чоловіка, як він міг узнати, що на могилі був скарб. Чоловік сказав дружині, що цього говорити не можна. Жінка більше й не допитувалась.
| |
| − | | |
| − | Чабан добре розуміє, про що говорять домашні тварини, звірі, птиці і часто розказує своїй жінці. Наприклад, був такий випадок: у дворі корова мукає: «М-у-у-у!» Телятко озивається: «М-е-е-е!» Пастух і каже жінці:
| |
| − | | |
| − | — Чуєш, он корова озивається до свого телятка, каже: «Йди сюди», а телятко відповідає корові, своїй матері: «Іду-у-у».
| |
| − | | |
| − | Жінка не витримує і знов допитується пастуха, як це він узнав, про що говорять тварини.
| |
| − | | |
| − | Чабан увесь час твердить, що не може розкривати таємницю, інакше умре.
| |
| − | | |
| − | А жінці ж кортить знати. І чоловіка жаль.
| |
| − | | |
| − | Минуло немало часу, настала зима. Довго вагалась жінка, а таки вирішила: нехай чоловік умирає, але для мене розкриє таємницю.
| |
| − | | |
| − | — Умирай, чоловіче, а мені розкажи, звідкіль ти знаєш, про що говорять тварини і птиці.
| |
| − | | |
| − | Чабан погодився все розказати своїй жінці і вмерти. Жінка приготувала ліжко для покійника. Поставила свічки, наділа йому чисту білизну, помила голову й причесала.
| |
| − | | |
| − | — Скоріше, чоловіче, розповідай про той випадок!
| |
| − | | |
| − | Чоловік розпочав:
| |
| − | | |
| − | — Отож влітку я пас вівці. Чую — в лісі щось пищить. Я побіг до того місця і побачив, як великий павук давив гадюку. Я вбив павука своїм кийком. Рідина з тіла павука попала мені в очі, я впав і осліп... Гадюка зосталась жива. Тоді гадюка...
| |
| − | | |
| − | Чоловікові стає важко. Він ледве дихає (бо смерь приходить) і він звертається до жінки:
| |
| − | | |
| − | — Жінко, мені зараз дуже тяжко, я вмираю. Може, не потрібно розповідати, я все ж таки хочу жити. Облиш допитуваться, невже тобі буде легше, як я вмру?
| |
| − | | |
| − | — Ні-ні-ні! Вмирай, а мені розкажи. Я хочу знати твою таємницю! Де це було так, щоб жінка не знала того, що знає чоловік?
| |
| − | | |
| − | У той час, коли те діялося, в хаті було десять курок і півень. От півень підбіг до однієї курки, дзьобнув її та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Чого зерно збираєш не там, де я тобі показував?
| |
| − | | |
| − | Потім підскочив він до другої курки і як ударить її крилами:
| |
| − | | |
| − | — А ти навіщо воду розлила на сковороді? Я вам дам! Вас десять курок, а я один півень між вами. Я старий і не підкоряюсь вам ні в чім! Я не такий дурень, як наш господар-пастух. Він з однією жінкою не може впоратись, умирати вирішив, аби впертій жінці розкрити таємницю. Ач, до чого дожився, не може своїй жінці ради дати, щоб вона поважала свого чоловіка! Ліг вмирати.
| |
| − | | |
| − | Чабан чує, як півень з нього глузує. Сам собі подумав: «Невже я повинен помирати через упертість і наполегливість жінки? Ні-ні-ні! Так не буде, досить!»
| |
| − | | |
| − | Він схопився з ліжка. Свічки, які горіли, кинув на землю, розмахнувся та й вдарив жінку. Вона незчулась, як це сталось, та з криком до чоловіка:
| |
| − | | |
| − | — Чого ти перед смертю б'єшся?
| |
| − | | |
| − | — Я не вмираю, бо з мене навіть, півень сміється. Він мене вважає за дурня, каже, що я одній жінці підкоряюсь, а він має десять і що хоче, те й робить з курками.
| |
| − | | |
| − | Більше жінка не допитувалась про таємницю. Півень врятував свого хазяїна і не дав пастухові вмерти. В народі є така приказка: «Чоловік, про якого й кури говорять». Можливо, чабан і був тим чоловіком.
| |
