|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Семиліточка (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Десь на Десні у десятому царстві, у іншому государстві був собі [[чоловік]] та жінка, та в них не було дітей. От їм бог дав дитину: найшлась дівчина. Вони живуть у лісі — так далеко їхать хрестить; так вони дали ім'я Семиліточка, що не було сім літ у них дітей. Загадують, щоб у громаду ішов чоловік той слухать, що громада скаже. От чоловіки там говорять... З громади один багатир говорить, каже:
| |
| − | | |
| − | — У мене — то, братці, чи видано? — да проїли миші леміш; устромив у стріху, да проїли миші.
| |
| − | | |
| − | А тії кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Правда!
| |
| − | | |
| − | От той [[чоловік]], що дочка Семиліточка, прийшов додому; він був убогий. Та так і говорить Семиліточці.
| |
| − | | |
| − | — Чи тому правда? А вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Неправда! Не можна, щоб миші поїли залізо; іржа поїсть нероботне залізо.
| |
| − | | |
| − | От пішов той [[чоловік]] другу неділю у громаду та й каже, що дочка сказала; так роздумались, що то правда.
| |
| − | | |
| − | — Спитай, тату, а що в світі прудче, а що в світі ситче, а що в світі миліше?
| |
| − | | |
| − | Один каже:
| |
| − | | |
| − | — У мене пара собак хуртових самих хутчих.
| |
| − | | |
| − | А другий каже?
| |
| − | | |
| − | — У мене пара кабанів самих ситих.
| |
| − | | |
| − | Третій каже:
| |
| − | | |
| − | — У мене дочка сама миліша.
| |
| − | | |
| − | Він прийшов та й говорить дочці, а вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Іди ж, тату, та і кажи, що ваша неправда: нема прудчого за очі, вони зобачуть і за гаєм, і воду; кінь не перебіжить і птиця не перелетить, а очима угледиш скоріше. Нема ситшого над землю: наситить і хлібом, і травою, і водою; а нема наймилішого над сон: хоть нехай і срібло, хоть нехай і золото, хоть які напитки, які наїдки, а не спавши день-двоє-троє, сон зможе — заснеш.
| |
| − | | |
| − | Пішов сказав чоловік, сказав громаді; роздумалась громада, що правда сьому. От пан питає:
| |
| − | | |
| − | — Хто се у тебе так говорить?
| |
| − | | |
| − | — У мене дочка Семиліточка.
| |
| − | | |
| − | А пан каже:
| |
| − | | |
| − | — Коли ж вона така, то на ж тобі півкопи печених яєць куриних да неси їй; нехай вона посадить квочку, щоб квочка вивела курчата, щоб к світу поросли ті курчата і мені на страву постигли.
| |
| − | | |
| − | От той батько іде й плаче. От вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Чого ж ви, тату, плачете? Сідайте, яйця тії беріть да вечеряйте.
| |
| − | | |
| − | А вранці устав той батько, а дочка каже:
| |
| − | | |
| − | — Ідіть же до пана; нехай пан той ліс вируба, да нехай пні викопа, да нехай той шпиль (гора крута) виоре, да нехай насіє проса, да щоб просо уродило, да щоб пожав, і помолотив, і потовк до світа, щоб було пшоно курчата годувать.
| |
| − | | |
| − | Так пан сказав:
| |
| − | | |
| − | — Де ж так можна, щоб до світа ліс вирубати, пні викопати, шпиль виорати, проса насіяти, пожать, і звозить, і помолотить, і потовкти,— не можна за ніч.
| |
| − | | |
| − | То чоловік каже:
| |
| − | | |
| − | — Де ж таки, пане, щоб із печених яєць курчата вивести, і щоб вони поросли, і щоб на страву були — не можна так, пане.
| |
| − | | |
| − | От він тоді каже.
| |
| − | | |
| − | — Ну, того не можна і того не можна; нехай же вона прийде до мене у гості, хоть побачу — яка.
| |
| − | | |
| − | Ось іде той чоловік додому та й плаче. Вона його стрічає:
| |
| − | | |
| − | — Чого ви, — каже, — тату, плачете?
| |
| − | | |
| − | — Як же мені не плакать, що пан ізвелів, щоб ти була у гості, нехай я побачу — яка. Да щоб так, щоб ішла і їхала, щоб гола і в сорочці і щоб з гостинцем і без гостинця.
| |
| − | | |
| − | От вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Не плачте, тату! Ідіть в ліс, да зловіть зайця і перепелицю, да піймайте козу, да шукайте ятера (що рибу ловлять).
| |
| − | | |
| − | Так вона сорочку скинула, а той ятер наділа на себе, узяла зайця під руку, під другу перепелицю, одну ногу підняла на козу,— так присіла, нібито їхати, а другою стрибає і говорить:
| |
| − | | |
| − | — Ідіть же, тату, нехай вже пан прибирається, буду у гості; нехай двері поодчиняє, вікна поодсуває, ворота поодчиняє і щоб і столи понастилав, і щоб все поготовив для мене — страву, напитки, наїдки,— що буду у гості.
| |
| − | | |
| − | [[Чоловік]] той пішов попереду, сказав. От пан той прибравсь і дожидає. От вона іде і їде. Пан собак велів поодпускать, хортів, щоб її порвали, так вона тільки увійшла у двір, зайця пустила,— так собаки усі за зайцем, а вона просто іде до пана.
| |
| − | | |
| − | От він бачить, що вона іде і їде; гляне — так вона й гола, і в сорочці,— бач, ятер з прядива виплетений ріденько, так тіло видно.
| |
| − | | |
| − | Так вона скаже:
| |
| − | | |
| − | — Здорові були, пане, прошу, нате ж вам гостинця!
| |
| − | | |
| − | Та дає панові з рук перепелицю, а він на її удививсь, а перепелиця з рук у нього у вікно вилетіла: був гостинець і нема. От він там по покоях сідає, то ходить; що вже як він сказав, то вона зробила, що вже не панська правда, а Семилітчина. Водить її всюди та й каже: це така страва, а це така страва, а це знов така страва; це дорога, а це теж дорога. А хліба нема. Ось вона ходить та й каже:
| |
| − | | |
| − | — І се, пане, добре, і се добре, да до хліба.
| |
| − | | |
| − | Так він роздумавсь: хоч що їсти, а як хліба не поїсти, то голоден. Положили хліба. Каже пан:
| |
| − | | |
| − | — Сідай обідать.
| |
| − | | |
| − | Вона й сіла. Коли йде два чоловіки до пана судитися. От він устав та й питає:
| |
| − | | |
| − | — За чим ви?
| |
| − | | |
| − | Один каже:
| |
| − | | |
| − | — До вашої милості — розсудіть нас. Поїхали ми в ярмарок, дак моя кобила, а того чоловіка віз.
| |
| − | | |
| − | Той [[чоловік]] каже:
| |
| − | | |
| − | — А мій віз, пане.
| |
| − | | |
| − | — Ми кобилу випрягли, у ярмарку прив'язали до воза, дали їсти, самі пішли на базар купувати; коли ідемо, аж уже лошатко єсть — нам бог дав.
| |
| − | | |
| − | От той чоловік:
| |
| − | | |
| − | — Мій віз привів лоша, що лоша під возом, під колесо мордочкою товче, що бач, сліпе. А я кажу:
| |
| − | | |
| − | — Е, ні! Брешеш, то моя кобила привела лоша.
| |
| − | | |
| − | Та й побились, за чуби тягалися. Так пан спитав:
| |
| − | | |
| − | — А де лоша було?
| |
| − | | |
| − | Той каже:
| |
| − | | |
| − | — Під возом, пане, було.
| |
| − | | |
| − | — Да і віз же і лоша привів, а не кобила, коли під возом було. Хотіли вже люди йти, а Семиліточка сидить, та слухає, та й каже:
| |
| − | | |
| − | — То як у мого батька був гай на шпилі, а вони той гай вирубали, пні викопали, виорали, да насіяли проса, да уродило таке хороше просо, таке хороше! Так унадилась риба щука да линь, да й виїли просо.
| |
| − | | |
| − | А другі були тут пани, сидять, та це чують, та кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Не можна сьому статься, щоб риба до проса ходила їсти.
| |
| − | | |
| − | А вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Не можна сього, панове, статься, щоб віз да лоша привів: дерево зрубане і отесане, да ще б то з себе плод викинуло,— не можна.
| |
| − | | |
| − | От так пан вже побачив, що вона розумніша, дав їй півпанства, та стала вона вже у нього розсуждать людей; ото пан такий був, що не розсудить і людей.
| |
