|
|
| (Не показано 4 проміжні версії ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Цапова хата (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Як жив собі чоловік і жінка. У їх були, цап і баран, і кабан, і півень, і селезень, і гусак — усього потроху. Потім, значить, той чоловік і жінка померли, осталась сама скотина. Поки жили-жили, поки й хату розвалили,— ту, що дід покинув. Розвалили, розтягли і пішли, хто куди влучив. Це діло ішло до літа. А як стало вже холодно, от тоді вже цап пішов до кабана.
| |
| − | | |
| − | — Кабан, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
| |
| − | | |
| − | А кабан каже.
| |
| − | | |
| − | — Я в листя вриюсь, то мені й тепло буде! Не треба хати.
| |
| − | | |
| − | Тоді він пішов до барана.
| |
| − | | |
| − | — Баран, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
| |
| − | | |
| − | А баран каже.
| |
| − | | |
| − | — Я одну шкуру простелю, другою вкриюсь, та й тепло буде! Не треба хати.
| |
| − | | |
| − | Тоді він пішов до гусака.
| |
| − | | |
| − | — Гусак, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
| |
| − | | |
| − | А гусак каже.
| |
| − | | |
| − | — Мені не треба. Я одно крило простелю, одним укриюся та й перезимую. Не треба.
| |
| − | | |
| − | Потім пішов до півня, а він каже.
| |
| − | | |
| − | — Я з тії деревини та на ту літатиму та й нагріюсь, не треба мені хати.
| |
| − | | |
| − | Пішов до селезня.
| |
| − | | |
| − | — Селезню брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.
| |
| − | | |
| − | А селезень каже.
| |
| − | | |
| − | — Я з тії криниці та в другу поплаваю-поплаваю, та й тепло буде.
| |
| − | | |
| − | Ну, тоді цап походив по всіх — ніхто не хоче, давай сам хату строїть. Построїв хату, поставив піч і живе. Почав жить у хаті. Стало холодно, зима кужелить таке! Він сидить же в хаті, а ті гибнуть надворі. От найперідь приходе кабан.
| |
| − | | |
| − | — Ой,— каже,— цапе-брате, пусти в хату, пропаду!
| |
| − | | |
| − | А цап каже.
| |
| − | | |
| − | — Не хотів хати строїть, то пропадай там! Не пущу.
| |
| − | | |
| − | А кабан каже так.
| |
| − | | |
| − | — Все рівно, як ти мене не пустиш, то все рівно буду рить, розтягать усячину, то й ти пропадеш, і я пропаду.
| |
| − | | |
| − | Пішов він одчинив.
| |
| − | | |
| − | — Іди лягай під припічком.
| |
| − | | |
| − | Вже кабан уклався й лежить під припічком. А сам на печі. Коли приходе баран.
| |
| − | | |
| − | — Цапе-брате, пусти в хату, пропаду!
| |
| − | | |
| − | А цап відповіда.
| |
| − | | |
| − | — Не хотів хати строїть, пропадай там!
| |
| − | | |
| − | А баран каже, що «як ти мене не пустиш, то я як розженусь та як грюкну в двері, так і виб'ю! І ти пропадеш, і я пропаду». Треба впускати. Упустив, каже:
| |
| − | | |
| − | — Лягай під лавою.
| |
| − | | |
| − | Ось іде гусак.
| |
| − | | |
| − | — Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!
| |
| − | | |
| − | А цап каже.
| |
| − | | |
| − | — Я ж тобі казав, а ти не схотів хати строїть! Пропадай! Мені нема діла, що ти пропадеш.
| |
| − | | |
| − | А гусак цей каже.
| |
| − | | |
| − | — Ну то добре! Не впускаєш?! А я по соломині розтягну всю покрівлю, і ти змерзнеш, і я.
| |
| − | | |
| − | Одчинив і тому.
| |
| − | | |
| − | — Іди сідай на полу.
| |
| − | | |
| − | Коли ось іде селезень.
| |
| − | | |
| − | — Так-так! Так-так! Цапе-брате, пусти в хату. Пропаду!
| |
| − | | |
| − | — Пропадай! Не хотів хати строїть.
| |
| − | | |
| − | — Ну, я буду все твоє добро нівечить, І ти пропадеш, і я пропаду.
| |
| − | | |
| − | Усі його лякають. Волів і його пустить.
| |
| − | | |
| − | — Ти сідай на лаві.
| |
| − | | |
| − | Потім іде півень.
| |
| − | | |
| − | — Куд-ку-да! Куд-ку-да! Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!
| |
| − | | |
| − | — Е, ні, півнику! Пропадай! Не хотів хати строїть. Політай з дерева на дерево та й нагрієшся.
| |
| − | | |
| − | А півень каже.
| |
| − | | |
| − | — Я як розженусь літать, так усі вікна поб'ю, і ти пропадеш, і я пропаду.
| |
| − | | |
| − | Ну, впустив і того.
| |
| − | | |
| − | — Сідай аж на жердці.
| |
| − | | |
| − | Значить, зібрались усі і живуть. Топлять і все роблять гуртом. А вовки почули, що там багато пожитку. Один і каже.
| |
| − | | |
| − | — Я, братця, знаю м'яса!
| |
| − | | |
| − | — Ну, як знаєш — ходім!
| |
| − | | |
| − | Пішло туди штук зо три, а мо' й з чотири. Прийшли, прогребли дірку під хатою, і вліз туди один. Так вони як захватили того вовка! Кабан попав за вуха, баран як розженеться та б'є з розгону, гусак крилами лупить. Ті втрьох б'ють, а селезень сидить та.
| |
| − | | |
| − | — Так-так! Так-так!
| |
| − | | |
| − | А півень сидить на жердці та.
| |
| − | | |
| − | — Куд-ку-да! Куд-ку-да! Бийте, бийте та й подайте сюда!
| |
| − | | |
| − | Ті вовки, що були коло хати, то ноги на плечі та й повтікали, а того тобто вбили. А самі живуть, хліб жують, постолом гроші возять, і оце й казка уся.
| |
