|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як віл бігав наввипередки з конем (Українська народна казка )]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про тварин]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про коня]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про чоловіка]]
| |
| − | | |
| − | Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом, і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. Кінь твердить своє, а віл своє.
| |
| − | | |
| − | — Ти тільки подумай,— говорив сердито віл до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..
| |
| − | | |
| − | — Це тобі так здається,— посміхаючись сказав кінь.— А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.
| |
| − | | |
| − | — А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами віл.
| |
| − | | |
| − | От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. Кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.
| |
| − | | |
| − | «Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу те, що кінь?» — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.
| |
| − | | |
| − | Його страшенно сердило те, що кінь побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і віл. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.
| |
| − | | |
| − | «Як бігти, то бігти»,— думав собі віл.
| |
| − | | |
| − | І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг віл на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.
| |
| − | | |
| − | «Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною»,— бідкався тепер віл.
| |
| − | | |
| − | Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь [[чоловік]].
| |
| − | | |
| − | — Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.
| |
| − | | |
| − | — Попав — як попав,— процідив сердито віл,— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..
| |
| − | | |
| − | Потім віл розповів [[чоловік]]ові про свою розмову з конем, а потім зі сльозами в очах став просити та благати:
| |
| − | | |
| − | — Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.
| |
| − | | |
| − | — Не бійся, я тобі допоможу,— відповів лагідним тоном [[чоловік]].
| |
| − | | |
| − | Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі. — Ніколи більше не буду швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито віл, прощаючись з [[чоловік]]ом.
| |
| − | | |
| − | І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...
| |
