|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як мужик пана дурив (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Іде [[чоловік]] з сокирою, а бариня сидить під вікном.
| |
| − | | |
| − | — Чим ти,— пита,— мужик, занімаєшся?
| |
| − | | |
| − | — То де діжку,— каже,— наб'ю, де дров нарубаю.
| |
| − | | |
| − | — Наймись до мене.
| |
| − | | |
| − | — Та й найміть.
| |
| − | | |
| − | — Ось набий мені цю бочку,— каже і дає йому уперед гроші.
| |
| − | | |
| − | Він узяв ту бочку порубав, у круг на дрова склав та й пішов собі.
| |
| − | | |
| − | Приїздить пан, побачив ту бочку.
| |
| − | | |
| − | — Що се,— пита,— таке?
| |
| − | | |
| − | — Та се, душенько, мужик надув.
| |
| − | | |
| − | — От я запряжу тройку коней, так я його дожену.
| |
| − | | |
| − | Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба. Пан і питає його, що «ти не бачив, не йшов тут мужик з сокирою?»
| |
| − | | |
| − | — Ні,— каже,— бачив.
| |
| − | | |
| − | — А що, я його дожену?
| |
| − | | |
| − | — Ні, ви, пане, не доженете; якби я, то я б вашими кіньми догнав.
| |
| − | | |
| − | — Так бери коні, дожени.
| |
| − | | |
| − | — Давайте сто рублів та постійте, оцього дуба подержте.
| |
| − | | |
| − | От пан став під дуба, аж пнеться та держить його, а того чоловіка і слиху нема. «Обманив, сякий-такий! Постій же, я тобі гречку витолочу, скину дуба».
| |
| − | | |
| − | Одскочив з-під дуба: «От-от упаде!», а дуб і не зворухнеться. «А надув! Вернусь, ще возьму тройку [[кінь|коней]], я його дожену». Наздоганя того чоловіка вже на другій тройці.
| |
| − | | |
| − | — Чи не бачив ти,— пита,— тут такого-то чоловіка?
| |
| − | | |
| − | — Ні,— каже,— бачив.
| |
| − | | |
| − | — Що ж, я його дожену?
| |
| − | | |
| − | — Ні, ви не доженете, а якби я вашими [[кінь|кіньми]], то б догнав.
| |
| − | | |
| − | — Так бери та дожени.
| |
| − | | |
| − | — Ніколи, пане, треба солов'я стерегти.
| |
| − | | |
| − | А він як ото забачив пана, накрив «золото» шапкою та й стоїть.
| |
| − | | |
| − | — На тобі сто рублів, біжи дожени його, а я твого солов'я постережу.
| |
| − | | |
| − | Узяв той і коні, і гроші, тільки його і бачили. А пан ждав, ждав та: «Надув і цей! От я йому дам». Як учеше кулаком по шапці... «Тьху!» Вернувсь, ще одного коня взяв, знов наздоганяє його, а він у дупло вліз та й виглядає відтіля.
| |
| − | | |
| − | — Чи ти не бачив,— питає,— тут такого-то чоловіка?
| |
| − | | |
| − | — Бачив,— каже.
| |
| − | | |
| − | — Що ж, я його дожену?
| |
| − | | |
| − | — Ні, пане, не наздоженете. Якби я вашим [[кінь|конем]], я б догнав, треба ось у дуплі сидіти.
| |
| − | | |
| − | — Дожени,— каже,— я тобі заплачу і у дуплі за тебе посижу. Поліз пан у дупло, а [[чоловік]] на коня та й подавсь. А пан сидів, сидів у дуплі та там і пропав.
| |
