|
|
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як чоловік і ведмідь ґаздували (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Було це дуже давно. Жив бідний чоловік, мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити.
| |
| − | | |
| − | Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає чоловік, за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має чоловік землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть.
| |
| − | | |
| − | Біднякова хата недалеко від лісу. Як тільки зима настає, бере чоловік самотяжні санки і йде по дрова до лісу.
| |
| − | | |
| − | Одного разу чоловік пішов з санчатами до лісу й опинився у глибокій хащі. Мало хто і бував тут. Іде, іде, вибрався під високу гору, потрапив на широку долину. І думає собі: «Коли тут ліс повалити, буде поле. А поле вродить хліб».
| |
| − | | |
| − | Зима ще не минула, чоловік дався ліс рубати. Тонку деревину везе додому, колоддя валить докупи з думкою, що навесні підпалить, попелом удобрить землю.
| |
| − | | |
| − | Довго рубав чоловік ліс. Багато навозив собі дров додому. Та прийшла весна, сніг зник. Подався чоловік палити громаду дерева. Тонке гілля обрубав, скинув на громаду. Великі колоди рушити з місця не може. А саме в березні звикли вибиратися з своїх зимових логовищ ведмеді. Виліз із гаври старий бурмило, дивиться, як чоловік мучиться, прийшов близько і каже:
| |
| − | | |
| − | — Що ти, чоловіче, тут робиш?
| |
| − | | |
| − | — Хотів би я очистити поле. Тут далеко, сюди лісники не прийдуть, ніхто видіти не буде, де я господарюю. Хотів би я собі щось посадити і посіяти. Бо діти голодніють, жінка голодніє, а я сам бідую. Так бідую, що з голоду погибати прийдеться.
| |
| − | | |
| − | Задумався ведмідь і каже:
| |
| − | | |
| − | — Бідую зимою і я, бо сиджу в барлозі і лапу ссу. Коли ти мене прийняв би до себе, ми землю обробили б разом, посіяли б разом, а потім врожаєм поділилися. Я виджу, що ти всіх дерев зібрати не в силі, я тобі допоможу.
| |
| − | | |
| − | Чоловік думає: «Справа непогана. Ведмідь міцний, колоди докупи він збере легко».
| |
| − | | |
| − | Домовилися чоловік і ведмідь про спільне ґаздування. Робота йде добре. Бо яка колода не була б велика, ведмідь легко нею котить з місця на місце. Чоловік тільки командує.
| |
| − | | |
| − | Почали ведмідь і чоловік ярювати. Поле було вже чисте, колоддя спалене. Копає чоловік мотикою, ведмідь — кігтями. Поле вже покопане, треба садити, сіяти.
| |
| − | | |
| − | — Ну,— каже чоловік,— договорімся, що буде тобі: чи зверху, чи знизу?
| |
| − | | |
| − | Ведмідь подумав: «Я видів і таке, що родиться над землею... Попрошу те, що зверху».
| |
| − | | |
| − | — Мені те, що над землею.
| |
| − | | |
| − | — Гаразд!
| |
| − | | |
| − | Приготував чоловік насіння. Посадили на паленищах багато картоплі. А на нивках, де вогонь був, вона родить добре. Насіння зійшло, картопля почала рости. Листя на новині таке, що любо дивитися — аж чорне. Прийшов час картоплю обкопувати. Чоловік копав мотикою, ведмідь — кігтями. Так обкопали вперше, вдруге.
| |
| − | | |
| − | Після другої обкопки картопля почала дозрівати. Чоловік був не глупий, вже влітку почав носити з врожаю додому по торбині.
| |
| − | | |
| − | Життя пішло краще. Діти вже не голодні.
| |
| − | | |
| − | Настав час збирати урожай. Прийшов чоловік і ведмідь на ниву. Каже чоловік:
| |
| − | | |
| − | — Дивися, інші люди збирають врожай. Збираймо свій. Коли не зберемо, припаде снігом.
| |
| − | | |
| − | Ведмідь вириває картоплиння, складає до громади, бере на плечі, несе до своєї зимівки. А чоловік спокійно викопує з землі картоплю, бо вже йому картоплиння не заважає. Накопав чоловік картоплі багато, бо врожай був добрий.
| |
| − | | |
| − | Зібралися з нив чоловік і ведмідь, чекають зиму. Поки снігу не було, ведмідь сяк-так живився — виходив на пашу, поїдав картоплиння. А як настала зима, прийшов і голод. Картоплиння пробує їсти, а воно несмачне. Зрозумів ведмідь, що вчинив негаразд.
| |
| − | | |
| − | — Прийде весна, буде інакше. Я візьму собі те, що під землею.
| |
| − | | |
| − | Гірко, бідно перебув зиму ведмідь, ледве весни дочекався. Настало тепло. Зустрічає ведмідь чоловіка на полі.
| |
| − | | |
| − | — Будемо інакше миритися! — думає ведмідь і каже чоловіку:
| |
| − | | |
| − | — Обдурив ти мене, я ледве живий залишився. Тепер візьмеш собі, що буде зверху, я візьму те, що буде в землі.
| |
| − | | |
| − | — Гаразд!
| |
| − | | |
| − | Приніс чоловік насіння кукурудзи. Засіяли кукурудзою поле, зійшло насіння, почало рости стебелля. Треба кукурудзу обкопувати. Обкопали вперше, обкопали і вдруге.
| |
| − | | |
| − | Прийшла осінь. Чоловік найняв воза, вибрався до лісу за врожаєм.
| |
| − | | |
| − | — Твоє — зверху, моє — в землі! — каже ведмідь.
| |
| − | | |
| − | І взялися збирати посіяне весною. Чоловік наламав качанів немало, бо вродило добре. Ведмідь вириває з землі коріння.
| |
| − | | |
| − | Прийшла зима. Чоловік з дітьми гараздує, а ведмідь голодніє. Розізлився й думає: «Увиджу того чоловіка, заб'ю його, щоб більше не дурив мене».
| |
| − | | |
| − | Вийшов чоловік на поле, його зустрів ведмідь:
| |
| − | | |
| − | — Двічі дурив ти мене, а тепер я тебе уб'ю. Бо залишишся живим, знову обдуриш.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже чоловік.— Хочеш мене забити, вбивай. Тільки дай можливість відклонитися до жінки й дітей.
| |
| − | | |
| − | — Гаразд! Іди! Прощайся з сім'єю й повертайся сюди. Тут я тебе і з'їм!
| |
| − | | |
| − | Іде чоловік засмучений. Зустрічає його лисиця. Каже йому:
| |
| − | | |
| − | — Чого ти, чоловіче, такий зажурений?
| |
| − | | |
| − | — Що тобі розповідати? Хіба чимось поможеш?
| |
| − | | |
| − | — А коли поможу? Тільки кажи, яка біда? Я пораджу.
| |
| − | | |
| − | Розповів чоловік історію з ведмедем, розповів, як землю обробляли, як сіяли, як врожаєм ділилися. Розповів чоловік і те, як ведмідь залишився незадоволений, як хоче його забити, як відпустив попрощатися з жінкою.
| |
| − | | |
| − | — Коли ти мені даш міх курей, я тебе обороню.
| |
| − | | |
| − | — Дам, тільки оборони мене.
| |
| − | | |
| − | — Іди додому, візьми сокиру і саии, з якими ходив зимою по дрова. Стань на місце, де чекав тебе ведмідь. Я вийду на високу гору й буду кликати:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | А ти до мене озвися: «Го-го-гов!» Я тобі буду казати:
| |
| − | | |
| − | — Чи видів ти вовка і ведмедя?
| |
| − | | |
| − | Ведмідь спитає:
| |
| − | | |
| − | — Для чого тобі вовка і ведмедя?
| |
| − | | |
| − | А я йому:
| |
| − | | |
| − | — Треба їх до війська!
| |
| − | | |
| − | Як почує ведмідь, буде просити, аби ти сказав, що не видів його. Я буду далі звідувати:
| |
| − | | |
| − | — Хто коло тебе?
| |
| − | | |
| − | Ведмідь буде казати:
| |
| − | | |
| − | — Кажи — колода.
| |
| − | | |
| − | — Коло мене колода.
| |
| − | | |
| − | А я знову покличу:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Люди колоду на сани кладуть!
| |
| − | | |
| − | Ведмідь буде просити:
| |
| − | | |
| − | — Клади і мене.
| |
| − | | |
| − | Ти почнеш ведмедя класти на сани, а він буде звідти котитися. А я знову гукну:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Люди колоду до саней прив'язують.
| |
| − | | |
| − | А ведмідь скаже:
| |
| − | | |
| − | — В'яжи і мене!
| |
| − | | |
| − | — Ти ведмедя прив'яжеш. Тоді я знову:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Люди колоду з гіллям не везуть, гілля обрубують.
| |
| − | | |
| − | Ведмідь буде казати:
| |
| − | | |
| − | — Бери сокиру, махай, ніби рубаєш.
| |
| − | | |
| − | А ти рубай ведмедя.
| |
| − | | |
| − | Послухав чоловік пораду, вернувся додому, розповів жінці про свою біду. Розповів, як лисиця взялася йому помогти.
| |
| − | | |
| − | Взяв чоловік під плече сокиру, кинув сани на плече, подався до лісу. Вибігла лисиця на гору й чекає. Втямила вона ведмедя. А тільки прийшов на поле, де його ведмідь чекав, як лисиця гукнула:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Чи ти видів вовка і ведмедя?
| |
| − | | |
| − | Ведмідь злякався і каже:
| |
| − | | |
| − | — Питай, для чого вони?
| |
| − | | |
| − | — Для чого вони?
| |
| − | | |
| − | — Треба їх до війська!
| |
| − | | |
| − | Просить ведмідь:
| |
| − | | |
| − | — Кажи, що ти нас не видів.
| |
| − | | |
| − | — Я їх не видів.
| |
| − | | |
| − | Лисиця знову кличе:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — А що коло тебе?
| |
| − | | |
| − | Ведмідь просить:
| |
| − | | |
| − | — Кажи, що колода!
| |
| − | | |
| − | — Коло мене колода.
| |
| − | | |
| − | — Люди колоду на сани кладуть!
| |
| − | | |
| − | Ведмідь шепче:
| |
| − | | |
| − | — Кажи, що й ти кладеш.
| |
| − | | |
| − | — І я кладу.
| |
| − | | |
| − | Ведмідь котиться з саней.
| |
| − | | |
| − | Лисиця знову:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Люди колоду до саней прив'язують!
| |
| − | | |
| − | Ведмідь тихо:
| |
| − | | |
| − | — Кажи, що й ти прив'язуєш.
| |
| − | | |
| − | — І я прив'язую.
| |
| − | | |
| − | Взяв чоловік ланцюга, прив'язав ведмедя до саней.
| |
| − | | |
| − | А лисиця знову:
| |
| − | | |
| − | — Чоловіче, го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Го-го-гов!
| |
| − | | |
| − | — Люди колоду з гіллям не везуть! Люди гілля обрубують!
| |
| − | | |
| − | Ведмідь тихо:
| |
| − | | |
| − | — Махай сокирою, ніби й ти обрубуєш.
| |
| − | | |
| − | Вхопив чоловік сокиру і почав рубати ведмедеві ноги. Ведмідь реве, ліс дрижить. Зарубав чоловік ведмедя, ще й шкуру зірвав... Прискакала лисиця до чоловіка й каже:
| |
| − | | |
| − | — Давай мішок курей!
| |
| − | | |
| − | — Ходи до села! Дам тобі в селі. Як не дати, коли мене ти врятувала від смерті.
| |
| − | | |
| − | Зібралися і йдуть. Коли були недалеко, лисиця стала біля куща й каже:
| |
| − | | |
| − | — Іди, чоловіче, додому, принеси курей сюди!
| |
| − | | |
| − | Прийшов чоловік додому, говорить жінці:
| |
| − | | |
| − | — Ну, жінко! Я, хвалити милостивого, здоровий. Налови курей, неси їх лисиці, бо вона мене оборонила від смерті.
| |
| − | | |
| − | Жінка пошкодувала курей:
| |
| − | | |
| − | — Де я курей дала б лисиці?
| |
| − | | |
| − | — Не кажи дурниць, клади курей до міха! Вони знову у нас розведуться.
| |
| − | | |
| − | Наловила жінка курей, зав'язала до міха. Кинув платню чоловік на плече й несе.
| |
| − | | |
| − | Прийшов до лісу, зустрів лисицю. Розв'язав мішка, випускає курей. Ловить лисиця, кури кудкудакають. Прибіг пес. Кинувся на лисицю. А та давай тікати. Ось, ось має піймати її. Нелегко лисиці втекти. Тільки шмигнула до нори, як пес за задню ногу вхопив її. Лисиця каже:
| |
| − | | |
| − | — Хвалити милостивого, гаразд, що ти вхопив за корінь, а не за ногу.
| |
| − | | |
| − | Почув такі слова пес, подумав, що лисиця правду каже. Випустив ногу з зубів і вхопив за корінь. Затягнулася лисиця до нори й сидить.
| |
| − | | |
| − | Та пес був хитрий. Побачив, що обдурений. Сів коло нори й чекає. «Мусить вийти!» — думає пес.
| |
| − | | |
| − | Лисиця довго не виходила. Та нарешті вийшла. Голодна була й мусила вийти.
| |
| − | | |
| − | Оглядається, перед норою нікого не видить, Пійшла до села з думкою, що піймає курку. А пес приготувався, вхопив лисицю і розірвав.
| |
| − | | |
| − | Так бідний чоловік знебувся і ведмедя, і лисиці. А на полі вже не тільки садив картоплю, сіяв кукурудзу, але й сад заклав. Виросли яблуні, сливи, груші. Збудував чоловік в саду хату, перебрався до неї, бо землі довкола вже було більше.
| |
| − | | |
| − | Виросли діти. Хлопці поженилися. Кожен син збудував собі нову хату. Прийшли до бідного чоловіка сватати, повіддавалися за парубків дочки. Зяті побудували собі хати. Так довкола одної хати виросло багато нових, і повстало село. А пан, що йому колись належав ліс, не мав сили прогнати людей.
| |
| − | | |
| − | І на цім слові казка закінчилася.
| |
