|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | Був собі бідний [[вовк]], що трохи не здох з голоду: ніде нічого не піймає. От і пішов до бога просить їжі. Приходить до бога та приставився таким бідним, таким бідним, ще гірше, ніж був.
| + | #redirect [[Бідний вовк (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | — Боже,—каже,— милостивий, дай чого їсти, бо пропаду з голоду.
| |
| − | | |
| − | — А чого тобі їсти? — каже бог.
| |
| − | | |
| − | — Чого дай, то дай.
| |
| − | | |
| − | — Отам на луках пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, оту й з'їж.
| |
| − | | |
| − | От [[вовк]] мерщій од бога — трюх-трюх — так біжить! Та до кобили:
| |
| − | | |
| − | — Здорова була, кобило. Казав бог, щоб я тебе з'їв.
| |
| − | | |
| − | — Що ж ти таке, що ти мене будеш їсти?
| |
| − | | |
| − | — [[Вовк]]! — каже.
| |
| − | | |
| − | — Та брешеш,— [[собака]].
| |
| − | | |
| − | —Їй-богу,— каже,— [[вовк]].
| |
| − | | |
| − | — Ну, коли ж ти [[вовк]], то з чого ж ти починатимеш мене їсти?
| |
| − | | |
| − | — Аз голови.
| |
| − | | |
| − | — Е, вовчику,— каже,— вовчику. Коли вже ти наважився мене з'їсти, то починай з хвоста. Поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю. Тоді ти й закусиш ситеньким.
| |
| − | | |
| − | — Чи так, то й так,— каже [[вовк]].
| |
| − | | |
| − | Та зараз до хвоста. Як потягне за хвіст. А кобила як вихоне задом, як дасть копитами в пику... [[Вовк]] не знає вже, чи на сім, чи на тім світі. А кобила як дремене — аж курява встала. От [[вовк]] сидить собі та й думає:
| |
| − | | |
| − | — Чи я не дурний, чи я не скажений, чому було не хватати за горло?!
| |
| − | | |
| − | От він знов потяг до бога просить їжі.
| |
| − | | |
| − | — Боже,— каже,— милостивий. Дай хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду.
| |
| − | | |
| − | — Хіба,— каже бог,— тобі кобили мало? [[Вовк]] лається:
| |
| − | | |
| − | — Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять. Не то не наївся, а мало пики не розбила...
| |
| − | | |
| − | — Ну, коли так,— каже бог,— то піди отам над яром такий ситий [[баран]] пасеться, то ти його й з'їж.
| |
| − | | |
| − | Пішов [[вовк]]. [[Баран]] пасеться над яром.
| |
| − | | |
| − | — Здоров, [[баран]]е.
| |
| − | | |
| − | — Здоров.
| |
| − | | |
| − | — Казав бог, щоб я тебе з'їв.
| |
| − | | |
| − | — А що ти таке, що їстимеш мене?
| |
| − | | |
| − | — [[Вовк]],— каже.
| |
| − | | |
| − | — Та брешеш,— [[собака]].
| |
| − | | |
| − | — Ні, їй-богу,— каже,— [[вовк]].
| |
| − | — А коли ж ти [[вовк]], то як ти мене їстимеш?
| |
| − | | |
| − | — Як їстиму? З голови почну, та й увесь мій — не як.
| |
| − | | |
| − | - Е, вовчику, -—каже,—вовчику. Коли вже наважив мене з'їсти, то стань краще он там над яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу.
| |
| − | | |
| − | — Ставаймо,— каже.
| |
| − | | |
| − | От став він якраз над кручею — така круча!— Роззявив рот, так тая паща аж зяє: от би проковтнув. А [[баран]] як розженеться, як вчистить у лоб! [[Вовк]] — беркиць у яр... Добре наївся. Сів тоді сердега та й плаче:
| |
| − | | |
| − | - Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?...
| |
| − | | |
| − | Думав-думав та й пішов знову просить їжі до бога.
| |
| − | | |
| − | — Боже,— каже,— милостивий, боже милосердний. Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду.
| |
| − | | |
| − | Бог каже:
| |
| − | | |
| − | — Такий з тебе їдець. Тобі якби само в рот ускочило... Та вже що з тобою робити: піди, там [[чоловік]] по дорозі згубив сало — то й твоє, воно нікуди не втече.
| |
| − | | |
| − | Послухав [[вовк]], прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й думає:
| |
| − | | |
| − | «Добре, з'їм я його. Але ж воно солоне — пити захочеться. Піду спершу нап'юся, а тоді вже й з'їм».
| |
| − | | |
| − | Пішов. Поки там до річки та од річки, а [[чоловік]] оглядівся, що нема сала,— повернувся — коли воно лежить. Узяв те сало. Приходить [[вовк]] — нема сала. От сів та й плаче:
| |
| − | | |
| − | — Чи я не дурний, чи я не скажений. Хто таки не ївши п'є.
| |
| − | | |
| − | Сидів-сидів, а їсти аж-аж-аж... Йде знову до бога просити їжі.
| |
| − | — Боже,— каже,— милостивий, боже милосердний. Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу.
| |
| − | | |
| − | — Та й набрид же ти,— каже,- з тією їжею. Та що вже з тобою говорити піди, там, недалечко села, пасеться [[свиня]],— оту й з'їж.
| |
| − | | |
| − | Пішов.
| |
| − | | |
| − | — Здоров, свине.
| |
| − | | |
| − | —Здоров.
| |
| − | | |
| − | — Казав бог, щоб я тебе з'їв.
| |
| − | | |
| − | — А що ти таке, що ти будеш мене їсти?
| |
| − | | |
| − | — [[Вовк]]!
| |
| − | | |
| − | — Брешеш,— [[собака]].
| |
| − | | |
| − | — Ні,— каже,— [[вовк]].
| |
| − | | |
| − | — Хіба ж,— каже,— [[вовк]]ові їсти нічого?
| |
| − | | |
| − | — Нічого,— каже.
| |
| − | | |
| − | — Коли ж,— каже,— нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство,— може, й тебе виберуть.
| |
| − | | |
| − | — Чи так, то й так. Вези Сів на свиню. Прибіга в село, та як закувіка — аж [[вовк]] перелйкався.
| |
| − | | |
| − | — Чого се ти,— каже, — кричиш?
| |
| − | | |
| − | — Та це ж я,— каже,- - скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали за начальство.
| |
| − | | |
| − | Коли це люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав У [[вовк]]а аж дух сперло од страху От він потихеньку до свині:
| |
| − | | |
| − | — Скажи, чого це так багато народу біжить?
| |
| − | | |
| − | — Та це ж,— каже,— для тебе
| |
| − | | |
| − | От народ як зсадив [[вовк]]а, як почав пірчить, то вже йому й їсти перехотілося — насилу живий вирвався.
| |
| − | | |
| − | Як дьорне, та прямо до бога.
| |
| − | | |
| − | — Боже,— каже,— милостивий, боже милосердний. Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от кінець віку.
| |
| − | Бог каже:
| |
| − | | |
| − | — Піди, там он іде кравець. Нападеш на нього та й поживишся.
| |
| − | | |
| − | Ледве потопав [[вовк]]. Перестріва на дорозі кравця:
| |
| − | | |
| − | — Здоров, чоловіче.
| |
| − | | |
| − | — Здоров.
| |
| − | | |
| − | — Казав бог, щоб я тебе з'їв.
| |
| − | | |
| − | — А що ти таке, що станеш мене їсти?
| |
| − | | |
| − | — [[Вовк]],— каже.
| |
| − | | |
| − | — Брешеш,—[[собака]].
| |
| − | | |
| − | — Ні,— каже,- їй-богу [[вовк]]. —— Та А Малий же ти з біса. Ану, давай я тебе поміряю.
| |
| − | | |
| − | Та як укрутить у хвіст руку — і давай міряти аршином! Міряв його, міряв — уже тому [[вовк]]ові й дихать не хочеться, а він усе міряє. Та приказує:
| |
| − | | |
| − | — Аршин вздовж, аршин впоперек! Доти міряв, поки й хвіст у руці зостався. [[Вовк]] як чкурне! Та годі вже до бога, побіг до [[вовк]]ів:
| |
| − | | |
| − | —Вовчики-братики, таке й таке лихо. Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робить? Бачить — біда. Аж стоїть дерево. Він На те дерево: заліз аж на саму верховину. А [[Вовк]]и так те дерево й обступили та аж зубами клацають... Куций і каже:
| |
| − | | |
| − | — От як ми зробимо: я стану насподі, а ви всі на мене, усі на мене, один зверх другого, аж поки досягнем вражого сина...
| |
| − | | |
| − | Стали вони один зверх одного — така драбина. От уже одному Жомові стати і кравця дістати. Кравець бачить, що непереливки, та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Понюхаю хоч напослідок табаки. Тільки-но понюхав, та як чхне:
| |
| − | | |
| − | — Апчхи!
| |
| − | | |
| − | А спідньому вчулося, що той верхнього міря та каже: «аршин!» Та як пирсне відтіля, а [[вовк]]и як посиплються наниз, та драла...
| |
| − | Зліз тоді кравець з дерева та й пішов собі безпечно додому. Живе собі з молодицею та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало. От вам і казка, а мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам грошей мішок.
| |
| − | [[Категорія:українська народна казка]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про тварин]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про вовка]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про чоловіка]]
| |
