|
|
| (Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Про Івана-дурника (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Як був собі дід та баба, у їх був син Іван, та такий дурний, що нічого не вмів робити. От йому і зробили повозочку, щоб він з нею возився та не докучав старій своїй матері. От він її звезе на гору, а там сяде та й з'їде. Іде троє бурлаків і питають:
| |
| − | | |
| − | — Що се у тебе за возок, щоб сам, без коней, їздить?
| |
| − | | |
| − | — Се мені один пан подарував.
| |
| − | | |
| − | — Продай лишень його нам, бо нам треба його: ми ідем у велику дорогу, а у нас нема коней, усе треба наймати.
| |
| − | | |
| − | — Ну добре, купіть.
| |
| − | | |
| − | — А що ж тобі за нього?
| |
| − | | |
| − | — Та що? Сто карбованців.
| |
| − | | |
| − | — Ну так, то й так.
| |
| − | | |
| − | Купили вони той возок, а дурень і каже:
| |
| − | | |
| − | — Не сідайте ж на нього, аж поки не ввійдете в ліс, а там сядете та й поїдете безпечно.
| |
| − | | |
| − | От вони ввійшли в ліс, сіли на той візок, поганяють його, ні, не їде та й не їде.
| |
| − | | |
| − | — Ну що тепер будем робить? Пропали наші гроші; ходімо до Івана, нехай оддасть наші гроші назад, та й його уб'ємо.
| |
| − | | |
| − | От ідуть шляхом, дивляться — сидить Іван. Вони до нього:
| |
| − | | |
| − | — Давай гроші, бо будем тебе бить.
| |
| − | | |
| − | — Хоч закусимо ж перед смертю.
| |
| − | | |
| − | — Ну добре, де ж та закуска?
| |
| − | | |
| − | — Постривайте, зараз.
| |
| − | | |
| − | Вийняв паличку, кинув у кущ і каже до них:
| |
| − | | |
| − | — Ідіть сміло, там чого душі забажається, те й буде!
| |
| − | | |
| − | А він уже давно заготовив тую закуску, бо він знав, що вернуться, то лихо йому буде. Пішли вони туди, аж там усього вдоволь. От вони його й питають:
| |
| − | | |
| − | — Де ти взяв цюю паличку, що як кинеш, то так ласощі і вродяться?
| |
| − | | |
| − | — Е! Де взяв — найшов!
| |
| − | | |
| − | — Продай нам її.
| |
| − | | |
| − | — Ні, не продам, бо мені самому треба.
| |
| − | | |
| − | — Та продай, будь ласка.
| |
| − | | |
| − | — Ну добре, як дасте дві сотні, так ваша буде.
| |
| − | | |
| − | Вони дали йому, не сказавши ні слова. Такі веселі, що нічого їм тепер журиться за харч. От їдуть та їдуть. Захотілося їм їсти. Кинули паличку, пішли — нема нічого. От вони і кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Отепер же ходімо та уб'ємо Івана: не одуре тепер нас. От і пішли, а він уже і чекає на них, бо зна, що прийдуть, та каже жінці:
| |
| − | | |
| − | — Візьми, Хівре, той пузир, що діти граються, та набери повен квасу з буряків, та й прив'яжи до бока.
| |
| − | | |
| − | Вона так і зробила. Він дивиться у вікно, аж ідуть. Ввійшли в хату та й кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Прощайся, Іване, з жінкою, бо зараз тебе уб'ємо.
| |
| − | | |
| − | — Ні, коли мені умирать, так я і її зараз уб'ю.
| |
| − | | |
| − | Узяв ніж — та так у бік і штрикнув, а кров так і побігла. А ті:
| |
| − | | |
| − | — Що се ти, Іване, наробив, у тебе ж дітки маленькі.
| |
| − | | |
| − | — Та я, як захочу, то вона і оживе. Взяв паличку та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Пушка-живушка! Кинься, Марушка! Вона і встала.
| |
| − | | |
| − | — Оце добре Іван видумав; нам самим такої пушки треба, бо в нас такі жінки, що підчас так розсердять, що як не ударить, то очі видеруть. Продай нам її.
| |
| − | | |
| − | — Купіть.
| |
| − | | |
| − | От вони купили і пішли собі додому. Уходять в хату.
| |
| − | | |
| − | — Здорові, жіночки!
| |
| − | | |
| − | — Здорові.
| |
| − | | |
| − | — А є що обідать?
| |
| − | | |
| − | — Оце! Заради вас у страсну п'ятницю варили б. Ми й самі ще нічого не їли.
| |
| − | | |
| − | — Так ви ще будете спориться? — Взяли та й побили жінок, а далі кажуть: — Оживете, ще рано іти вам у пекло.— Узяли тую паличку і приговорюють: — Пушка-живушка! Кинься, Марушка!
| |
| − | | |
| − | А жінки лежать і не двинуться. Вони тоді і кажуть:
| |
| − | | |
| − | — О, тепер ходім та утопим Івана.
| |
| − | | |
| − | От пішли, положили його в мішок, зав'язали, а самі пішли шукать каменя, щоб прив'язать та й пустить на дно. А він кричить у тому мішкові:
| |
| − | | |
| − | — Рятуйте, хто в бога вірує!
| |
| − | | |
| − | А крамар їхав через греблю, почув та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Піду обрятую сердешного чоловіка.
| |
| − | | |
| − | От прийшов, розв'язав той мішок, а Іван виліз, та мерщій туди крамаря, та й зав'язав, а сам сів на повозку та й поїхав.
| |
| − | | |
| − | Прийшли туди бурлаки, прив'язали гарненько той камінь до мішка та й пустили на дно.
| |
| − | | |
| − | — Отепер же то одплатили ми тобі, Іване, за все. Гуляй собі на дні та не дури людей!
| |
| − | | |
| − | От ідуть собі додому і зустрічають Івана. Вони й руки опустили. А Іван їм дякує:
| |
| − | | |
| − | — Спасибі вам, добрі люди, що ви мене укинули у воду; там добра, що хто його й зна скільки... і повозки стоять, так я набрав собі повну повозку та й виїхав відтіль.
| |
| − | | |
| − | — Іване, повпихай і нас туди!
| |
| − | | |
| − | — Е, не хочу, дайте сто карбованців, то повпихаю!
| |
| − | | |
| − | — Ну, на, тільки повпихай; наберемо і ми собі добра!
| |
| − | | |
| − | Повпихав Іван бурлаків, тільки бульби здіймаються. Засміявсь наш Іван, та сів на свою повозку, та й поїхав собі.
| |
