Оленка (Білоруська народна казка)

Жили дід і баба. І була у них дочка Оленка. Але ніхто з сусідів не кликав її на ім'я, а всі звали кропивниця.

- Он, - кажуть, - Кропивниця повела Сівка пастися. - Он Кропивниця з Лиском пішла за грибами. Тільки й чує Оленка: Кропив'янка та Кропивниця ...

Прийшла вона раз додому з вулиці і скаржиться матері: - Чого це, мамка, ніхто мене по імені не кличе?

Мати зітхнула і каже:

- Тому, що ти, доню, у нас одна: нема в тебе ні братів, ні сестер. Ростеш ти, як кропива під парканом.

- А де ж мої брати і сестри?

- Сестер у тебе, - каже мати, - нема, це правда, а от братів було троє.

- Де ж вони, мамка?

- Хто їх знає. Як тебе в колисці ще колисали, поїхали вони з вогненними зміями - Смоками - воювати, собі і людям щастя добувати. Ось з тієї пори і не вернулися ...

- Мамко, так я піду шукати їх, не хочу, щоб мене кропив'янкою називали!

І як не відмовляли її батько з матір'ю - нічого не змогли вдіяти.

Тоді мати й каже:

- Одну я тебе не відпущу: мала ти ще для такої дороги. Запрягай Сівка і їдь. Сівко наш старий та розумний - привезе тебе до братів. Так, дивись, на ніч не затримуйся ніде: їдь день і ніч, поки братів не знайдеш.

Запрягла Оленка Сівка, взяла на дорогу хліба і поїхала.

Виїхала вона за село, бачить - біжить за возом їх стара собака Лиска. Хотіла було Оленка назад її прогнати, та передумала: нехай, мовляв, біжить - в дорозі веселіше буде.

Їде вона чистими полями, їде темними борами. Приїхала в сутінках у гущавину лісову. Бачить - стоїть у пущі біля дороги хатка. Тільки Оленка під'їхала до хатки, як вибігла звідти якась горбата, кістлява стара з довгим носом. Була то зла відьма.

Зупинила вона Оленку і каже їй:

- Куди ти, нерозумна, на ніч дивлячись їдеш. Тебе тут вовки з'їдять! Залишайся в мене ночувати, а завтра, як розвидниться, і поїдеш.

Розпитала відьма Барабаха Оленку, куди вона їде. Оленка все їй розповіла. Відьма від радості так і підскочила: Оленки, брати, думає вона, напевно, ті самі богатирі, що всю її рідню з світлу зжили. Тепер-то вона з ними розправиться ...

На ранок піднялася відьма, вбралася, як на ярмарок, Оленки вбрання сховала і будить її:

- Вставай, поїдемо братів шукати! Встала Оленка, дивиться - нема одежини ...

- Як же я поїду? - Говорить Оленка. Принесла їй відьма старі жебрацькі лахи.

- На, - каже, - хороша тобі буде і така одежинка.

Одяглася Оленка, пішла запрягати Сівка. Взяла відьма ніж і товкач, села у візок, як пані, а Оленку замість кучера посадила.

Цілу ніч їхали вони темною пущею по правій дорозі. Вранці-світлом виїхали на луг, бачать - стоїть перед ними шовковий намет, а поряд три коника пасуться. Сівко весело заіржав і повезла Оленку з відьмою прямо до намету. Зраділа Оленка:

- Тут, мабуть, мої брати живуть! А відьма на тер пирхаї:

- Краще мовчи. Тут живуть не твої брати, а мої!

Під'їхали до намету. Виходять звідти три струнких хлопця-молодця - всі на одне обличчя, голос у голос, волос у волос.

Зістрибнула відьма з воза і до них:

- Як, братики, поживаєте? А я весь світ об'їздила, вас все шукала ...

- Так це ти наша молодша сестриця? - Запитують брати-богатирі.

- Так, так, - говорить відьма, - ваша рідна сестра ...

Кинулися брати до неї і давай її цілувати-милувати, на руках підкидати. Вже так раді-радісенькі, що й не розповісти.

- Бач, - дивуються вони, - як довго ми воювали: за цей час сестра не тільки зросла, а й постаріти встигла...

- Ну, то нічого: всіх ворогів ми перебили, залишилася одна лише відьма. Як знайдемо її, то спалимо, а тоді й додому поїдемо.

Почула це відьма і тільки осміхнулася: подивимося, мовляв ще, хто кого спалить! ..

- А що це, сестро, за дівчинка з тобою приїхала? - Питає старший брат.

- Та це моя наймичка, - відповідає відьма. - Вона в мене за кучера їздить і мою кобилку пасе.

- Добре, - кажуть брати, - вона і наших коней буде пасти.

Повернулася відьма, крикнула строгим голосом Оленці:

- Чого сидиш? Випряга1 Сівка та веди пастися!

Заплакала Оленка, стала Сівка випрягати. А брати підхопили відьму на руки, понесли в шатро, стали поїти-пригощати.

Їсть відьма, п'є а сама думає: "Як вляжуться вони спати, я всіх їх порішу..."

А Оленка сидить тим часом на лузі біля коней і співає, плачучи про свою долю та про собаку Лиску.

Вийшов молодший брат з намету і заслухався.

- Знаєш, сестро, знаєте, брати, чи то це пташка в лузі щебече, то чи це дівчина наспівує. Та так жалібно, що аж за серце хапає.

- Це моя наймичка, - говорить відьма. - Вона на все вигадки хитра, та тільки працювати лінива.

Вийшов тоді середній брат послухати, хоч відьма і не пускала його.

Послухав він тужливу пісню Оленки.

Повернувся середній брат і говорить старшому

- Іди і ти послухай.

Пішов старший брат, а середній все на відьму поглядає.

Послухав старший брат пісню, і про все здогадався.

Підбіг він тоді до Оленки, схопив її на руки і приніс до намету.

- Ось хто, - каже він братам, - наша справжня сестра! А це - обманщиця відьма!

Розвели брати велике багаття і спалили на ньому відьму, а попіл в чистому полі розвіяли, щоб і духу її не було, А потім звернули шовковий намет і поїхали щасливі разом з Оленкою до батька-матері.