Відмінності між версіями «Чорт-злодій (Білоруська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Поїхав дід у поле орати. Взяв собі на обід перепічку. Поклав її на воза, а сам оре. Орав, ора...) |
Bogdana (обговорення | внесок) м (перейменував «Чорт-злодій» на «Чорт-злодій (Білоруська народна казка)») |
Поточна версія на 06:44, 19 травня 2015
Поїхав дід у поле орати. Взяв собі на обід перепічку. Поклав її на воза, а сам оре. Орав, орав, стомився, підійшов до воза перепічку покуштувати, сили набратися. Підходить — аж тут чорт із-під самісінького носа в нього вихопив перепічку та мерщій у болото.
Розсердився дід на чорта і гайнув за ним. Прибіг на болото, бачить — чорт у прірву провалився. Дід зопалу теж туди — шубовсть. Оглядівся на дні прірви, а там великий палац, і в ньому повнісінько чортів. Став дід придивлятися, котрий чорт схопив його перепічку. Та де там пізнаєш: усі чорти однакової масті.
А хто у вас тут найстарший? — питає дід у чортів.
Отой,— кажуть,— що за столом сидить.
Підійшов дід до найстаршого і мовить:
— Твій чорт поцупив у мене перепічку. А другої в мене нема. Звели йому віддати мені перепічку.
Найстарший і каже:
— Шукай у молодих: старі цим не промишляють. Підійшов дід до гурту молодих чортів:
— Ану, роззявляйте роти! Віддайте перепічки! Роззявили чорти свої пельки. Подивився дід і бачить в одного в роті недоїдену перепічку.
Оце моя перепічка! — каже дід найстаршому. Найстарший тупнув ногою на чортеня.
Навіщо дідову перепічку вкрав? Дід — убогий чоловік, то ще й ти кривдиш його. Коли так, забери, діду, його до себе, хай відслужить за шкоду.
Почухав дід потилицю.
Куди його брати! Мені й самому їсти нічого. Та й роботи в мене нема.
Байдуже,— каже найстарший,— він сам собі роботу знайде.
Погодився дід і забрав молодого чорта. «Може,— думає,— хоч у ліс по дрова з'їздить». Привів дід чортеня додому. Дістали дід з бабою жменю жита.
Давайте я змелю,— мовить чорт.
Це неважко, ми самі змелемо.
Ні,— наполягає чорт,— дайте я змелю.
Дали йому жита. Заходився чорт молоти. Баба вже й хліб замісила, а в жорнах повно борошна. Стали дід з бабою борошно в засік сипати — повен-повнісінький насипали. Хвалить дід чорта:
— Оце робітник!
Поїхав дід з чортом поле орати. Чорт каже дідові:
— Запряжи мене в соху замість коня.
Запріг дід чорта в соху. Не встиг дід і оком змигнути, як чорт геть усе поле зорав.
Тепер що робитимемо? — питає чорт.
Землі в мене більш нема,— каже дід.
— Давай візьмемо в пана ділянку лісу: викорчуємо й пшеницею засіємо.
Так і вчинили. Чорт за один день ліс порубав, викорчував, виорав і засіяв пшеницею. Гарна виросла пшениця. Чорт вижав пшеницю, в п'ятки поставив і заходився ділити: половину панові за галяву, половину дідові за насіння та роботу.
Чорт каже дідові:
— Домовся, діду, з паном так: йому віз, а нам оберемок.
Дід так і сказав панові. Заздрісний пан думає собі: «Гаразд, віз не оберемок. Обдурю я діда». Накидали пану віз пшениці.
Тепер бери свій оберемок,— каже пан дідові.
Хай мій помічник візьме — я вже старий, мені не дотягти.
Гаразд, хай бере помічник.
Завихрився чорт по полю, зібрав до купи всі снопи, згорнув їх і потяг додому. Пан тільки очима лупає.
Дома чорт дмухнув на пшеницю — вона й змолотилася. Насипав дід повні засіки врожаю.
А тепер,— каже чорт дідові,— давай поїду по дрова.
Запріг дід коня. Чорт сів і поїхав. У лісі, без сокири і пилки, повиривав з корінням найгрубіші дерева, навантажив віз майже до неба, сів зверху, цмокнув на коня. Кінь форкнув і помчав, дороги не добираючи,— по корінню, по кущах та чагарниках.
Аж їде дорогою пан. Задивився на диво: такий нужденний кінь, а тягне віз дров, мало не до неба. А його четверик ледве одну порожню бочку волочить.
Гей,— каже пан візникові,— нумо поміняємося: візьми моїх четверо, а мені віддай свого.
Давай.
Віддав чорт панові сухореброго коня, взяв у нього четверик,— та тільки й бачили йото. Приїжджає додому:
— Приймай, діду, коней!
У діда від подиву аж люлька з рота випала.
Де ти взяв їх?
Обміняв на твого коня.
Та у мене ж і сіна немає їм...
Нічого, буде і сіно.
Перекинувся чорт парубком і пішов до пана.
Часом нема у вас, пане, якоїсь роботи? — питає.
— Звичайно, є,— каже пан.— Дивись — повна стодола жита немолоченого.
Пішов чорт до обори. Поскладав усі снопи на току, а потім як дмухне, так усе й змолотилося: солома окремо лежить, жито нарізно, полова осібно. Поглянув пан: чисто змолочено.
— Що ж тобі заплатити за таку роботу?
— Та нічого. Дай, якщо не шкода, оберемок сіна. Зрадів пан, що такий робітник трапився.
— Отам,— каже,— біля річки стіг стоїть. Насмикай собі оберемок сіна.
Пішов чорт, обмотав стіг мотузом і потяг. Побачив економ. Побіг до пана:
Ой, паночку, ви сказали молотнику взяти оберемок сіна, а він увесь стіг потяг.
Оце-то шахрай! — розсердився пан.— Випусти на нього пару волів — хай вони його забуцають.
Випустили волів, а чорт їх за роги та й покидав на стіг.
— Ой-йой! — кричить пан.— Напустити на нього вепрів — хай вони йому литки обірвуть!
Пустили вепрів. Чорт і їх за вуха та на стіг. Пан як побачив таке, то в нього й очі рогом полізли. Відслужив чорт рік і каже дідові:
Ну, діду, може, я вже відробив тобі за перепічку?
Авжеж! — засміявся дід.
Відпустиш мене, діду, додому?
Та іди собі, хіба я тебе тримаю, але пам'ятай, як то воно шукати легкого хліба...
Махнув чорт хвостом і мерщій до свого болота.