Ріпка (українська народна казка)

Р I П К А

Був собi дiд Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мiнка, а в дочки собачка Хвiнка, а в собачки товаришка - киця Варварка, а в кицi вихованка - мишка Сiроманка. Раз весною взяв дiд мотику, скопав у городi грядку велику, гною трохи наносив, грабельками пiдпушив, зробив пальцем дiрку та й посадив рiпку. Працював дiд не марно: зiйшла рiпка гарно. Щодень iшов дiд у город, набравши води повен рот, свою рiпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дiдова рiпка, росла ! Зразу така, як мишка, була, потiм, як кулак, потiм як буряк, потiм як два, а накiнцi стала така, як дiдова голова. Тiшиться дiд, аж не знає, де стати. "Час, - каже, - нашу рiпку рвати". Пiшов вiн на город - гуп, гуп! Узяв рiпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потiв увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе вiн бабу Марушку : "Ходи, бабусю, не лежи, менi рiпку вирвати поможи !" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за плече. Смикає дiд рiпку за гичку, смикає баба дiда за сорочку, працюють руками, упираються ногами - промучилися увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе баба дочку Мiнку: "Ходи, доню, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку - тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе дочка собачку Хвiнку: "Ходи, Хвiночко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку - тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе собачка кицю Ваварку: "Ходи, Варварко, не лежи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть i руками, i зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе киця мишку Сiроманку: "Ходи, Сiрочко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку - як потягли, як потягли, так i покотилися. Упала рiпка на дiда Андрушку, дiд на бабу Марушку, баба на дочку Мiнку, дочка на собачку Хвiнку, собачка на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.