|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | Так світ платить
| + | #redirect [[Так світ платить (Українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Була змія; зайшла під великий камінь, а камінь осівся і привалив її так, що вона відти ніяким способом не могла вийти. Ішов стрілець на полювання, сів на тот камінь відпочивати і вчув, що під каменем щось говорить:
| |
| − | | |
| − | — Хто би мене відси випустив, то би велику нагороду дістав.
| |
| − | | |
| − | Він мав сокиру, пішов, утяв пільги, підважив тот камінь, а під каменем змія велика, з котрої мала робитися язя, він її випустив відти та й гадав собі, що вона справить його на які гроші, як то давно звикли, що опришки ховали. Зачав казати:
| |
| − | | |
| − | — Що ти мені за нагороду даш, що я тебе відси випустив, що ти тут не вгибла?
| |
| − | | |
| − | А вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Я тобі таку нагороду дам, що маю тебе з'їсти!
| |
| − | | |
| − | А він каже:
| |
| − | | |
| − | — То так світ платить; кому ти не даш загинути, той тобі не дасть на світі жити. Та жди, — каже, — тут лиш ти та я; та ще є звірина, будемо її кликати, аби нам робила право.
| |
| − | | |
| − | Закликали [[вовк]]а, розказали, як було; [[вовк]] сказав:
| |
| − | | |
| − | — Так світ платить; кому ти не даш загинути, той тобі не дасть на світі жити.
| |
| − | | |
| − | Кликали ведмедя, теж так сказав; кликали більш звірини, теж так казала. А закликали лиса; як прийшов лис, казав до нього стиха:
| |
| − | | |
| − | — Коби мені дав курку, я би тебе оборонив від ції язі.
| |
| − | | |
| − | А він каже:
| |
| − | | |
| − | — Я би дав і десять, аби мені порадив!
| |
| − | | |
| − | Як прийшов лис, то сказав:
| |
| − | | |
| − | — Я інакше вам право не можу робити, лиш мусите іти на місце, де її випустив.
| |
| − | | |
| − | Пішли вони на те місце. Сказав лис:
| |
| − | | |
| − | — Лізь там та й лягай, най я вижу, як ти там лежала.
| |
| − | | |
| − | Вона залізла і лягла; лис на того кивнув:
| |
| − | | |
| − | — Тручай камінь так, як був!
| |
| − | | |
| − | Той трутив камінь, змію привалив, і лисові файно вклонився і сказав:
| |
| − | | |
| − | — Прийдеш увечері за куркою.
| |
| − | | |
| − | Прийшов додому, розказав жінці, як було.
| |
| − | | |
| − | — Але треба дати лисові курку, що мене від смерті оборонив.
| |
| − | | |
| − | А жінка відмовляє:
| |
| − | | |
| − | — Я би курку не дала!
| |
| − | | |
| − | Лис прийшов та й по подвір'ї шукає, де та курка зладжена. Але скликав собі більш лисів на празник до тої курки. Тоті були на боці, а той пішов ід хаті. Уздрів [[чоловік]] лиса та й каже до жінки:
| |
| − | | |
| − | — Жінко, треба винести йому ту курку!
| |
| − | | |
| − | Вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Як маєш свою, то винеси, а я свою не дам! Я тобі кажу, аби ти взяв рушницю та аби того лиса вбив!
| |
| − | | |
| − | Він послухав жінки, взяв рушницю, стрілив у лиса і лиса вбив! Лис як здихав, то тогді зарів та й сказав:
| |
| − | | |
| − | — Добра то є пословиця, що кому ти не даш загинути, той тобі не дасть на світі жити.
| |
| − | | |
| − | Решта лисів як учула, так набігла і того стрільця коло хати роз'їла. Через курку, що жінка не хотіла дати, то погиб і лис, і стрілець.
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Українські народні казки]]
| |
