|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Чарівні зернятка (Українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про чоловіка]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про діда і бабу]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | Чарівні зернятка
| |
| − | | |
| − | Жили собі двоє бідних людей — [[чоловік]] та жінка. У них був один син. Незабаром син виріс, і настав час, коли йому вже треба було женитися. Мати зібралася й пішла до ворожки, аби та сказала, котру дівчину її син візьме за жінку. «Не маємо ні багатства, ні радощів у житті. Ось тільки син — єдина втіха, то добре було б, якби ще й невістку мали хорошу»,— думала собі жінка.
| |
| − | | |
| − | А ворожка сказала їй, щоб пішла до сусіднього села і взяла з поля три стручки кукурудзи. Потім нехай понесе їх до води і з кожного вилущить по одному зернятку.
| |
| − | | |
| − | Жінка так і зробила. Швиденько взяла три стручки, прийшла до річки і вилущила перше зернятко. Зразу ж біля жінки постала гарна дівчина, яка мала на чолі місяць.
| |
| − | | |
| − | — Дай мені води напитися,— попросила вона.
| |
| − | | |
| − | Жінка так перелякалася, що й за річку забула, яка була перед нею.
| |
| − | | |
| − | — Нема в мене води,— ледве вимовила вона.
| |
| − | | |
| − | Тут дівчина зразу ж померла. Дуже стало жаль тій жінці, що молода дівчина померла.
| |
| − | | |
| − | Пішла бідна жінка далі берегом і вилущила друге зернятко. Яке ж було її здивування, коли побачила перед собою другу, ще кращу, ніж перша, дівчину. На чолі у дівчини теж був місяць.
| |
| − | | |
| − | Ледве вона розтулила уста, аби попросити води, як жінка щодуху кинулася до потічка і набрала повні пригорщі води.
| |
| − | | |
| − | Напилася дівчина і стала ніби ще кращою.
| |
| − | | |
| − | «Не буду я вже третє зерня лущити,— подумала собі жінка,— най зостанеться ця дівчина моєю невісткою».
| |
| − | | |
| − | Вона швиденько побігла додому, аби принести їй одяг, бо дівчина мала дуже поганеньке плаття із гілок вербових та листя.
| |
| − | | |
| − | А поки вона ходила за одягом, розбійники підстерегли красуню та й кинули її в криницю, а замість неї залишили свою стару та погану, аж чорну, дівку. Прийшла жінка з одягом, дивиться, а перед нею стоїть чорна, зморщена дівчина.
| |
| − | | |
| − | — Чому ти така чорна? — питає жінка її.
| |
| − | | |
| − | — Тебе довго не було, а сонце дуже сильно гріло та й мене припекло,— відповіла дівчина.
| |
| − | | |
| − | Що тут було робити? «Най уже буде так, як є»,— вирішила жінка і повела її до своєї хати.
| |
| − | | |
| − | І почала невістка жити у цих бідних людей.
| |
| − | | |
| − | Погано жилося їм з невісткою, бо та була дуже лінивою, робити не хотіла, тільки іншим наказувала.
| |
| − | | |
| − | — Принеси води, дочко,— попросила раз її свекруха.
| |
| − | | |
| − | Довго збиралася невістка по воду, але нарешті таки пішла до криниці. Коли набирала воду, то помітила в криниці гарну маленьку рибку. Хотіла її зловити, але не змогла. Тоді пішла додому і послала старого батька, аби він неодмінно зловив ту рибку.
| |
| − | | |
| − | Мучився старий довго, поки нарешті впіймав її і приніс додому. Невістка наказала рибу спекти, але коли будуть чистити її, то щоб ні одна луска не пропала. Почистили рибку, спекли і з'їли та так і не помітили, що одна луска впала на землю. Мати підмела хату, а сміття висипала в городець. Незабаром на тому місці виросла груша. А невістка знову наказала, аби ту грушу зрубати, та так, щоб при цьому жодна трісочка не відскочила вбік.
| |
| − | | |
| − | Довго рубали те дерево, поки воно впало, але одна тріска таки відлетіла і впала в сусідній двір. А там жили старий [[дід]] з бабою. Вони не мали дітей і були дуже бідними. Щодня ходили в ліс по гриби і ягоди та з того й жили. От одного ранку, перед тим, як піти в ліс, вони назбирали в дворі різного галуззя, трісок, понесли в хату, аби трохи просохли, та й вирушили до хащі. Коли ж повернулися,— здивуванню їхньому не було межі: у хаті було чисто прибрано, а в печі парувала свіжа смачна страва.
| |
| − | | |
| − | [[Баба]] з [[дід]]ом поїли добре, а потім пішли до другої сусідки, аби спитати, чи не бачила вона когось у їх дворі.
| |
| − | | |
| − | — Я виділа у вас дуже парадну дівку, лише трохи хромала на одну ногу,— сказала та.
| |
| − | | |
| − | На другий день [[дід]] самий пішов у ліс, а [[баба]] залишилася вдома. Вона сховалася біля криниці, аби простежити, хто це до них ходить. Сонце піднялося вже високо, а [[баба]] нікого не бачить. Вже й обід настав, а у дворі тихо. Раптом вона почула кроки. Дивиться, а до криниці прямує дуже красива дівчина. Підійшла вона, нахилилася до води, а [[баба]] хотіла її зловити та й вхопила за волосся.
| |
| − | | |
| − | Дівчина хотіла втекти, але не змогла. Тоді вона почала перекидатися різними звірами, та [[баба]] міцно тримала її, і дівчина знову стала чудовою красунею.
| |
| − | | |
| − | — Живи в мене, дочко,— сказала [[баба]].— Ми з [[дід]]ом самітні, то й будемо разом жити. Тобі буде в нас добре.
| |
| − | | |
| − | І почала дівчина жити в хаті [[дід]]уся і бабусі. Вона допомагала їм у господарстві, працювала багато, лише ганьбилася на вулицю виходити, бо на чолі мала місяць.
| |
| − | | |
| − | Одного разу сусідка, в якої була стара, погана невістка, покликала [[дід]]а і бабу, а разом з ними і їх названу дочку пороти пір'я.
| |
| − | | |
| − | Настав вечір, [[дід]] з бабою йдуть, треба і дочці йти. Вона дуже ганьбилася іти межи люди, але пов'язала чоло хусткою і пішла.
| |
| − | | |
| − | Коли почали дерти пір'я, хустка розв'язалася і впала. Тут усі побачили, що у дівчини на чолі місяць. Тепер та жінка, що лущила зернятка кукурудзи, впізнала цю дівчину. Вона дуже розсердилася на невістку, прогнала її, а син оженився на цій красивій і лагідній дівчині. І зажили вони добре. Ходили часто до [[дід]]а і баби в гості, допомагали їм.
| |
