|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Про братика-баранця (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про панів]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про діда і бабу]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | Був собі [[дід]] та [[баба]] і мали вони собі двоє діток, хлопчика і дівчинку. Але померли вони обоє, а дітки остались самі. Доки було що їсти, то сиділи в хаті, а як не стало чого їсти, то дівчинка старша і каже:
| |
| − | | |
| − | — Ходім, братику, в світ.
| |
| − | | |
| − | Ідуть собі, ідуть, де найдуть ягідку, з'їдять собі, де найдуть щавель, з'їдять собі та й блукають по полю та по лісу. Аж ідучи раз, бачать, стоїть криничка, і братик каже:
| |
| − | | |
| − | — Сестричко-голубко, я водички хочу.
| |
| − | | |
| − | А вона йому каже:
| |
| − | | |
| − | — Не пий, братику, бо тут пили воли, то ти ще й волом перекинешся.
| |
| − | | |
| − | Він її послухав і не пив, і пішли вони далі. Ідуть та й ідуть, аж стоїть знов в ярку мала криничка.
| |
| − | | |
| − | — Аж тут я вже нап'юсь,— каже братик.
| |
| − | | |
| − | А сестра каже:
| |
| − | | |
| − | — Не пий, братику, бо тут коники пили, то і ти коником зробишся.
| |
| − | | |
| − | Він її послухав знов. Пішли далі, аж стоїть озерце.
| |
| − | | |
| − | — Може, вже я тут нап'юся?
| |
| − | | |
| − | — Не пий, братику, бо тут овечки пили і ти зробишся баранчиком.
| |
| − | | |
| − | Але вже він сестрички не послухав, напився та й став баранчиком.
| |
| − | | |
| − | Та й ідуть собі, де найде сестричка ягідку, то вже сама з'їсть, а баранчик травичку скубе, а на ніч як найдуть де сіно, то вона його кладе від сінця всередину, а сама лягає скраю, щоб його вовк не вхопив.
| |
| − | | |
| − | Переночували, ідуть знов собі, аж коли їде [[пан]]ич верхом з рушницею, а сестричка тоді вже стала велика і гарна дуже, вже добре виросла, відколи вони ходили. Той [[пан]]ич думав, що вона вийшла пасти того баранчика, і сказав слугам зловити баранця і привести його і дівчину до себе.
| |
| − | | |
| − | — Я її розпитаю, що вона таке.
| |
| − | | |
| − | Зараз і привели їх разом до того [[пан]]ича. Він як глянув, що вона така прехороша, так аж трясеться до неї та й питає:
| |
| − | | |
| − | — Що ти таке і що ти пасеш і нащо, того баранця?
| |
| − | | |
| − | А вона йому каже, що це її брат, і як воно все було із ним розказала. Він їй і каже:
| |
| − | | |
| − | — Сідай зі мною!
| |
| − | | |
| − | А вона до нього:
| |
| − | | |
| − | — То візьміть же і мого братика-баранця, бо я його не покину.
| |
| − | | |
| − | Та й поїхали. Приїхали разом до двора, до цього молодого [[пан]]ича. От він їй і каже, і просить:
| |
| − | | |
| − | — Будь мені за жінку, повінчаймося.
| |
| − | | |
| − | Вона і згодилась, сказала:
| |
| − | | |
| − | — Добре.
| |
| − | | |
| − | І повінчались вони, і жили собі гарненько, і прижили собі дитину, а баранчик колише і глядить цю дитину, і вона йому радіє, а він їй, що це бог дав таке добро сестриці.
| |
| − | | |
| − | Поїхав раз [[пан]] знов з рушницею, а слуга каже до [[пан]]і:
| |
| − | | |
| − | — Ходім купатись, [[пан]]і серце.
| |
| − | | |
| − | Пішли вони купатись, а баранчик сів собі на березі і держить дитинку, а вони як пішли в воду, та слуга повела її на глибину, ввела у воду та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Дайте-но, [[пан]]і, я вам плечі помию, а то у вас таке болото чорне.
| |
| − | | |
| − | Як стала її мити, як стала мити, та й упхнула в воду, в саму глибину. А той баранчик як вгледів, та й заплакав. А слуга вибігла з води та й удяглась у [[пан]]ину одежу, а свої спідниці кинула у воду, забрала дитину і біжить додому, а баранець іде собі за нею. Прийшли додому, а дитина все плаче та плаче, і цілу ніч плаче.
| |
| − | | |
| − | Аж [[пан]] приїхав, не роздивився і питається:
| |
| − | | |
| − | — Чого воно плаче? Де це наша слуга?
| |
| − | | |
| − | А вона каже:
| |
| − | | |
| − | — Я її прогнала, бо вона така ледача була.
| |
| − | | |
| − | Як встав баранець уранці, взяв дитину і пішов до води. Аж там випливла качечка, а на ній золоте і срібне пір'ячко, підпливла на берег і прийшла до баранчика, взяла дитину і стала годувати її як мати. Погодувала, а баранець взяв та й поніс дитину додому, і вона така стала здорова, так спить добре, а [[пан]] все дивується, що це цей баранець робить і куди він дитину носить, що воно все так гарно спить. Та й каже [[пан]] до всіх у дворі:
| |
| − | | |
| − | — Дослідіть мені, куди він ходить з дитиною, що він з нею робить?
| |
| − | | |
| − | Пішов один чоловік за баранцем, і нишком засів, і вгледів, що підпливла качечка з золотим і срібним пір'ячком і погодувала дитину. Цей чоловік зараз побіг до [[пан]]а і все це розказав, а [[пан]] сказав слугам розкинути волока і конче зловити цю качечку.
| |
| − | | |
| − | Пішли вони і так зробили, зловили її і принесли [[пан]]ові. А вона так закричала: ка-ка-ка-ка-ка, що утішаються всі, і з'їджаються [[пан]]и і його рідня дивитись на качечку, така вона втішна.
| |
| − | | |
| − | А [[пан]]і напалась на [[пан]]а, щоб цю качечку зарізати.
| |
| − | | |
| − | — А то,— каже,— я пропаду!
| |
| − | | |
| − | А [[пан]] на те:
| |
| − | | |
| − | — Хіба в нас нема других качок?
| |
| − | | |
| − | Як це почув баранець, то побіг і сказав зараз качечці:
| |
| − | | |
| − | — Стережись, сестричко моя, бо тебе хотять зарізати.
| |
| − | | |
| − | А качечка каже:
| |
| − | | |
| − | — Як мене заріжуть, то ти укради пір'ячко з мене і швидко закопай де-небудь.
| |
| − | | |
| − | Так і зробилось, що качечку зарізали, і баранець дві пір'їнки вхопив і при припічку закопав. Аж за ніч десь взялись два стовпи зо срібними та золотими листочками по них. З'їжджаються всі [[пан]]и, дивляться, дивуються, де це вони взялись при припічку? Як порозходяться всі, то баранець говорить до тих стовпів і вони йому одказують, говорять до нього.
| |
| − | | |
| − | Знов колись баранець почув, що [[пан]]і каже до [[пан]]а:
| |
| − | | |
| − | — Порубай, сердуню, ці стовпи, а то я пропаду.
| |
| − | | |
| − | — Нащо нам їх рубати,— каже [[пан]],— вони такі гарні, нехай собі стоять.
| |
| − | | |
| − | Але [[пан]]і пристає, щоб порубати. Баранчик цеє почув, побіг та й сказав стовпам:
| |
| − | | |
| − | — Сестричко, голубко, хотять тебе зрубати і спалити.
| |
| − | | |
| − | А стовпи кажуть:
| |
| − | | |
| − | — Братику, як нас будуть рубати, то хоч одну трісочку укради і перед покоями закопай.
| |
| − | | |
| − | Взялись зараз і таки стали рубати, а баранця зачинили в покоях, щоб він не бачив і не взяв ні трісочки. Аж тут на те прийшла бабка-бранка з покришкою по вогонь, і одна трісочка упала бабі в покришку, а ця [[баба]] взяла і сховала її за пазуху і забула за неї, та й принесла додому і кинула в скриню.
| |
| − | | |
| − | Через ніч з цієї трісочки стала [[пан]]на ще краща, як ця сестричка баранця була.
| |
| − | | |
| − | Рано [[баба]] пішла в поле і вечором приходить, дивиться, що в неї у печі витоплено і все поприбрано. [[баба]] здивувалась, сіла повечеряла і лягла спати. Рано встала і пішла знов у поле, аж приходить вечером і дивиться, що у неї хусти попрані, і їсти наварено, і так гарно поприбрано в хаті, та й думає собі [[баба]]:
| |
| − | | |
| − | «Треба конче мені розглянутися, хто це все мені робить. Візьму неначе в поле піду, присяду за дверима і догляджусь, що воно таке мені допомагає».
| |
| − | | |
| − | Сіла раз під дверима, дивиться, аж вже топиться в печі, уже вона витопила, і сіла за стіл, і обідає, а [[баба]] вийняла кілочок в дверях і придивляється, та їй нічого не каже, а чекає, щоб вона наїлась. От вона вже встала з-за столу, а [[баба]] в хату та каже:
| |
| − | | |
| − | — Добридень, їмосьцюню, де це ви тут взялись?
| |
| − | | |
| − | А вона каже:
| |
| − | | |
| − | — А ви трісочку вкинули в свою скриню, то я оце з тої трісочки.
| |
| − | | |
| − | Як це все робилося, а [[пан]]і в дворі тепер вже почала просити [[пан]]а:
| |
| − | | |
| − | — Заріжмо цього баранця! Нащо він нам?
| |
| − | | |
| − | А [[пан]] думає сам собі: «То казала «братику» на нього, а тут вже каже зарізати його». Та й сам собі дивується.
| |
| − | | |
| − | Але прийшла та бабка до [[пан]]а, побачила баранця та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Баранчику, візьми дитину та прийди до мене до хати. Він зараз взяв, забрав дитину і пішов до баби.
| |
| − | | |
| − | А [[пан]]і все своє та своє: «Заріжмо та заріжмо баранця». А [[пан]] каже:
| |
| − | | |
| − | — Та нехай вже ввечері заріжемо.
| |
| − | | |
| − | А баранець як прийшов до баби, то вони — брат із сестричкою — так зраділи дуже, що побачились, та баранчик почав розказувати:
| |
| − | | |
| − | — Знаєш, сестричко, хотять мене зарізати.
| |
| − | | |
| − | А вона йому каже:
| |
| − | | |
| − | — Не бійся, не заріжуть вони тебе.
| |
| − | | |
| − | Оце подумали зараз, щоб підіслати бабу до [[пан]]а, щоб прийшов хутко сюди до неї, бо тут дитина і баранчик ждуть.
| |
| − | | |
| − | Як надумалась, так і зробила. [[баба]] пішла до [[пан]]а та просить, щоб він прийшов до неї на час. Він її питає:
| |
| − | | |
| − | — Чого ж я піду?
| |
| − | | |
| − | А вона просить дуже і каже:
| |
| − | | |
| − | — Ось ходіть-но, [[пан]]е, побачите в мене свою першу жінку.
| |
| − | | |
| − | Він як це почув, так зрадів та й швиденько побіг. І як прибіг до хати і глянув, то аж крикнув, такий був щасливий, а вона йому каже:
| |
| − | | |
| − | — Чи ви мене пізнали, що це я, ваша перша жінка? Але не піду я до вас, поки ви її, брехливої, проклятої слуги куди не дінете, я не хочу, щоб вона мене бачила.
| |
| − | | |
| − | Він крикнув на людей, щоб вивели коней, і прив'язали ту слугу до коней, і пустили в поле, нехай вона там пропаде.
| |
| − | | |
| − | А перша жінка, дитинка і баранчик щасливо живуть і поживають і віку доживають, а тую слугу коні понесли і на все поле її рознесли. Де вона головою ударила, там стала могила, де плечима — долина.
| |
