|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Котофей і пан Печерецький (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про Івана]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про чоловіка]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про панів]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | Був собі [[чоловік]] з бабою, і був у них єден син [[Іван]],— да і той дурний. От і тії старії померли. Остався [[Іван]] єден на світі — сирота, і кіт з ним. [[Іван]] був дуже ледащий, незгодливий ні до якої роботи. Він все лежав на печі. В хаті не топлено кілька днів, холодно... То він в піч влізе та й сидить, гріється... І все за його робив кіт; де що достане для його — накормить, бо кіт був розумніший за [[Іван]]а.
| |
| − | | |
| − | — Може б, ти, [[Іван]]е, чого-небудь з'їв? — питає кіт.
| |
| − | | |
| − | — Чому? Може б, і з'їв, коли б то було що їсти,— каже [[Іван]]. Той принесе йому хліба, сала.
| |
| − | | |
| − | — А може б, ти, [[Іван]]е, чого-небудь напився?
| |
| − | | |
| − | — Чому? Може б, і напився, коли б то було що пити.
| |
| − | | |
| − | І так у них все...
| |
| − | | |
| − | От єдного разу нагодував кіт [[Іван]]а, накормив його, напоїв та й питає:
| |
| − | | |
| − | — Може б, ти женився, [[Іван]]е?
| |
| − | | |
| − | — Чому,— каже [[Іван]],— може б, я і женився, коли б то хто висватав мені яку [[пан]]ну — гарну та багату.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже кіт,— я тобі висватаю.
| |
| − | | |
| − | Кіт наготовив [[Іван]]у багато всякої їжі і пиття, поки він з сватів вернеться... От він побіг дорогою і забіг до злотника. Забіг по дорозі до злотника і,— звиняйте за це слово,— взяв та позолотив собі хвостика. Прибігає він в таку страну, де нема котів. Як побачили люди, що таке до них прибігло,— маленьке, хвостате, з усами, а хвостик позолочений,— та й стали бігати за котом, дивитися на його... Дивуються люди, що він такий цікавий.
| |
| − | | |
| − | — Хто ти такий? — питають його.
| |
| − | | |
| − | — Я Котофей,— каже кіт.
| |
| − | | |
| − | Ще ми не чули,— кажуть люди,— щоб такий був на світі.
| |
| − | | |
| − | — Ось як бачите.
| |
| − | | |
| − | — А за чим же ти, Котофей, прийшов до нас?
| |
| − | | |
| − | — Хочу висватати для свого [[Іван]]а гарну та багату [[пан]]ну. Кажіть-но ви мені тепера, де у вас тут єсть багатий [[пан]] і щоб у його була собі гарна дочка?
| |
| − | | |
| − | Тії йому показали на такого [[пан]]а багатого (так як ніби королик, що колись бували... Тепер вже вони потроху перевелися).
| |
| − | | |
| − | Прийшов Котофей до [[пан]]а та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Я, прошу [[пан]]а, прийшов до вас в свати, до вашої [[пан]]ни. Видайте ви свою [[пан]]ну за мого [[пан]]а [[Іван]]а.
| |
| − | | |
| − | — А хто ж буде такий [[пан]]?
| |
| − | | |
| − | — Він сирота, остався в світі єден — без батька і матері. Треба йому тепер жениться, то він послав тепера мене в свати.
| |
| − | | |
| − | — А чому ж він сам не прийшов?
| |
| − | | |
| − | — Бо він дуже важний [[пан]], то він не хоче.
| |
| − | | |
| − | — А чи багатий твій [[пан]]?
| |
| − | | |
| − | — Занадто багатий... Такий, що і не приведи господи.
| |
| − | | |
| − | — Нехай же він мені гостинця якого-небудь пришле, коли він такий багатий.
| |
| − | | |
| − | — Добре... Пождіть трохи, ось незабаром пришле вам такого гостинця, що ви ще і не чули.
| |
| − | | |
| − | — Добре, будемо ждать, що то за гостинець такий.
| |
| − | | |
| − | От вони поговорили обо всьому і кіт збирається додому.
| |
| − | | |
| − | — А коли ж буде весілля? — питає той [[пан]].
| |
| − | | |
| − | — Я,— каже кіт,— дам знати, як ми приготовимося.
| |
| − | | |
| − | Одправляється кіт додому, біжить собі лісом і стрічається з вовком на дорозі.
| |
| − | | |
| − | — А де ти був, Котофей? — питає вовк.— Хто тобі хвостика позолотив?
| |
| − | | |
| − | — Злотник,— каже кіт.
| |
| − | | |
| − | — Може б, і мені позолотив?
| |
| − | | |
| − | — Єдному тобі не позолотить; а якби зобралось вас хоть копа, то, може б, і позолотив, а єдному то не буде, бо для його малий заробіток.
| |
| − | | |
| − | От той вовк як почав ревти, то набігло їх більше як копа, а кіт дожидає, поки вони зберуться, щоб до злотника повести. От вони зібралися і пішли до злотника, а кіт попереду дорогу показує да тільки хвостиком помахує. А вовки нічого не знають, ідуть собі да утішаються.
| |
| − | | |
| − | Приводить він їх до свого свата на дзидинок крозь браму... А огорожа кругом. Нігде не вилізуть. Зараз казав браму зачинити і до [[пан]]а прийшов. Каже свату:
| |
| − | | |
| − | — Зять прислав вам гостинця, що ви ждали.
| |
| − | | |
| − | — А де ж він?
| |
| − | | |
| − | — А там на дворі.
| |
| − | | |
| − | [[пан]] вийшов, подивився та й охолонув, що стільки вовків. Він казав слугам брати ружжа і давай їх бити та стріляти. І так їх вибили до єдного і стали шкури здіймати, а Котофей побіг додому.
| |
| − | | |
| − | Біжить він, стрічає по дорозі в лісі так само зайця. Каже заєць на його:
| |
| − | | |
| − | — А де ти, Котофей, був? Хто тобі хвостика позолотив?
| |
| − | | |
| − | — У злотника. Він всім може позолотити.
| |
| − | | |
| − | — Може б, і мені позолотив?
| |
| − | | |
| − | — Не буде єдному золотити; якби вас з копа, то, може б, позолотив.
| |
| − | | |
| − | Допіро став заєць кумавкати, кричати... То назбігалось їх більш як копа, і він їх повів знов до свата.
| |
| − | | |
| − | Загнав зайців на двір, казав зачинити браму і пішов до свата знати давати, що зять прислав гостинців на весілля.
| |
| − | | |
| − | Побачив сват, що стільки зайців, зрадів, що буде печеня і шуби; казав, щоб вибити всі зайці, а Котофей вже знов побіг додому.
| |
| − | | |
| − | І таким чином Котофей багато всякого звіра доставив своєму сватові.
| |
| − | | |
| − | Прибігає Котофей додому і застає [[Іван]]а Печерецького — тільки що жив. Каже:
| |
| − | | |
| − | — А що, ти ще жив, [[Іван]]е Печерецький?
| |
| − | | |
| − | — Чуть живий... Як не даси їсти, то вже хутко умру.
| |
| − | | |
| − | Побіг зараз кіт до хати, достав хліба, приніс і дав йому їсти, і скоромного также достав йому — сала і всякого. Подав йому в піч. Той поїв...
| |
| − | | |
| − | — А що, тобі лучче стало, [[Іван]]е Печерецький? — питає Котофей.
| |
| − | | |
| − | — Трошки полегшало, але не зовсім.
| |
| − | | |
| − | Той ще приніс сала, і наварив галушок, і став його цаньгом кормити цілий місяць.
| |
| − | | |
| − | — А як тобі, [[Іван]]е Печерецький?
| |
| − | | |
| − | — Нещо тепер дужчий став. Ну що, найшов мені жінку?
| |
| − | | |
| − | — Найшов.
| |
| − | | |
| − | — А де ж вона? Чому не привів сюди?
| |
| − | | |
| − | — Який ти дуже розумний... Ще й хочеш, щоб сюди привести. Збирайся-но ти, [[Іван]]е Печерецький, до неї в дорогу.
| |
| − | | |
| − | — Може, далеко? То я лучче не піду.
| |
| − | | |
| − | — Ні, недалечко...
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже,— може, я як-небудь і вилізу з печі.
| |
| − | | |
| − | Побіг кіт до свата і каже [[пан]]у:
| |
| − | | |
| − | — Ми вже зовсім приготовилися весілля робити.
| |
| − | | |
| − | [[пан]] сказав, щоб вони через три дні приготовилися вже йти в церкву.
| |
| − | | |
| − | Кіт зараз побіг назад і застав [[Іван]]а Печерецького ще дужим, бо він ще не всі харчі з'їв, що були для його наготовлені од Котофея, і він мав ще чим живитися.
| |
| − | | |
| − | — Гей, [[Іван]]е Печерецький, вилазь-но з печі, бо вже тобі настав час женитися, то тобі треба в церкву іти.
| |
| − | | |
| − | — Ой,— каже,— може б, другим коли часом, бо не хочеться вилазити з печі.Змилуйся,— каже,— нехай завтра буде весілля.
| |
| − | | |
| − | — Ну, нехай завтра.
| |
| − | | |
| − | На другий день знов не хоче [[Іван]] вилазити з печі, сподобалося йому дуже там лежати.
| |
| − | | |
| − | — Чи не можна,— каже,— ще отложити на день?
| |
| − | | |
| − | Отложив йому Котофей іще на день. На третій день пристав до його, щоб він безпремінно вилазив з печі, бо треба до шлюбу. А [[Іван]] все не хоче.
| |
| − | | |
| − | От витяг Котофей [[Іван]]а, та й нема йому в що одягнутися. Надів він на себе якуюсь драную одежу, і одправилися до свата. Думає Котофей: «Негарно, що в [[Іван]]а Печерецького одежини людської нема...» Та й придумав. Прийшли вони до ріки, і наказав Котофей [[Іван]]у, щоб він, як тільки забачить, що будуть до його бігти люди, то щоб роздягнувся, упав у воду, одежину кинув у воду і кричав: «Ой рятуйте, топиться [[Іван]] Печерецький!»
| |
| − | | |
| − | Зостався [[Іван]] на мості, а Котофей побіг до палацу і сказав свату, що жених топиться, щоб люди рятували. Сват сказав слугам коні запрягти свої і їхати рятувати зятя скоро, скоро, щоб застати живого.
| |
| − | | |
| − | Зараз запрягли коні, поїхали і достали зятя з ріки. Повезли його зараз в баню, там обмили, обчистили і нарядили в [[пан]]ську одежу. От посадили вже його за столом, як ніби [[пан]]а якого, та й став [[Іван]] дрімати, бо то прийшла саме та пора, що він дрімав у печі.
| |
| − | | |
| − | Сват каже до Котофея:
| |
| − | | |
| − | — Чого то наш зять такий сумний?
| |
| − | | |
| − | — То він зажурився,— каже Котофей,— що на йому нема вже тої одежі, що була на йому, та водою поплила.
| |
| − | | |
| − | Зараз казав сват дати йому саму найлуччу одежу. Потім поблагословили молодих і повінчали. От вони попили, поїли трохи, і пора вже вибиратися додому в дорогу.
| |
| − | | |
| − | — А що в тебе вдома є? — питає молода жінка свого [[чоловік]]а.
| |
| − | | |
| − | [[Іван]] хотів сказати, що закуток... А Котофей каже:
| |
| − | | |
| − | — Все єсть: і палац, і воли, і коні, і все, що тільки потрібно для хазяйства. Тільки жінки не було, та й тепер єсть.
| |
| − | | |
| − | От повкладалися, позбирались вже та й поїхали, а Котофей каже:
| |
| − | | |
| − | — А я побіжу наперед, щоб вам все приготовити.
| |
| − | | |
| − | От біжить він та й бачить: пасеться стадо коней. Питає:
| |
| − | | |
| − | — А чиї то коні?
| |
| − | | |
| − | — Авжеж [[пан]]а Дубецького,— кажуть йому пастухи.
| |
| − | | |
| − | — Не кажіть ви, що [[пан]]а Дубецького, бо вас будуть дубасити дубинкою. По сій дорозі буде хутко їхати король, то він дуже не любить [[пан]]а Дубецького. Як він спитає, чиї коні, то ви лучче скажіть, що [[пан]]а Печерецького. Буде лучче... Може, він вам ще і награду дасть за те...
| |
| − | | |
| − | Біжить він дальше: аж пасеться гурт овечок.
| |
| − | | |
| − | — А чиї то овечки?
| |
| − | | |
| − | Кажуть, що [[пан]]а Дубецького. А Котофей їм сказав, що [[пан]] Дубецький зовсім здурів і заказав всі свої вівці [[пан]]у Печерецькому. Таким же чином він навчив, що говорити пастухам волів, корів, свиней, качок і ін.
| |
| − | | |
| − | От прибігає вже Котофей аж до палацу Дубецького та й каже, що їде король з свого весілля і, певне, заїде до вас на полудень, то ви приготовтесь... А самі де-небудь сховайтесь, бо король новий дуже сердитий щось, то щоб часом не втрапилось вам од його. Котофей зараз накричав на кухарів, і стали вони приготовлятися. Приготовлялись, понастановляли їсти і пити і вже тільки дожидають весілля.
| |
| − | | |
| − | Котофей питає [[пан]]а Дубецького і [[пан]]і Дубецькую:
| |
| − | | |
| − | — Чому ви не поставили на стіл печерецької риби?
| |
| − | | |
| − | — Такої риби у нас нема,— кажуть тії.
| |
| − | | |
| − | — А як нема, то ховайтеся же ви притніше, бо король дуже любить печерецьку рибу, то він вам задасть...
| |
| − | | |
| − | — А куди ж ми сховаємося? — питає Дубецький.
| |
| − | | |
| − | — Ось лізьте в ту дуплинасту липу, то, може, не найде.
| |
| − | | |
| − | От сховався [[пан]] з [[пан]]ею в дуплинасту липу, і наказали слугам, щоб не казали, де вони, щоб їм ще більше не втрапилося.
| |
| − | | |
| − | Їде король, доїжджає до пастухів і питає:
| |
| − | | |
| − | — Чий се товар?
| |
| − | | |
| − | — Аже [[пан]]а Печерецького,— кажуть йому.
| |
| − | | |
| − | І дав він каждому награду по рублю. А Котофей все мотається коло палацу.
| |
| − | | |
| − | Приїхало вже і весілля. Розположилися: коні — в стайні, а самі пішли в палаци і стали там їсти і закусувати. А музика грає.
| |
| − | | |
| − | Котофей казав, щоб напоїти слуг і поставити їм багато горілки, так щоб вони перепилися. От як поп'яніли слуги зовсім, він казав, щоб салют робити молодим. Побрали слуги ружжа і давай палити. А Котофей каже:
| |
| − | | |
| − | — Не так ви стріляєте: треба стріляти не вверх, а в липу, то буде голосніше.
| |
| − | | |
| − | Стали вони в липу стріляти, та й забили [[пан]]а з [[пан]]ею, і схоронили. Допіро [[Іван]] Печерецький з жінкою і Котофеєм зосталися там [[пан]]овати, і досі поживають, і нас до себе призивають.
| |
