|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як вовк та заєць покумалися (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про тварин]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про вовка]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про зайчика]]
| |
| − | | |
| − | То раз [[вовк]] ся з зайцем покумав. Приятелі були. Але якось ся так трафило, що [[вовк]] пару день не міг нічого вполювати, голоден такий, що аж зубами дзвонить. Прибіг він до кума, ніби то до зайця, та й каже: «Ну, куме, що було межи нами, то було, але тепер прощайся з світом, бо я тя мушу з'їсти». А [[заєць]] каже: «Ей, куме, та ти видиш, який я малий! Чим ти ся на мні наїш? Ліпше ходи зо мнов, я тобі покажу; на толоці кобила пасеться, то ти її дістань, то будеш мав що їсти». [[вовк]] каже: «Добре, веди».
| |
| − | | |
| − | Прийшли вни на толоку, видять, пасеться кобила, а обротянка ся за нев по землі волочить. «Ото добре! — каже [[заєць]].— Слухай, куме, я тобі поможу тоту кобилу ззімати. Я піду наперед, хоплю за обротянку, а ти тогди надбіжи, я ти обротянку засилю на шию, то вже нам кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лиш добре потягни соб, то вна піде за тобов аж у ліс, а там її вже си спокійно заріжеш».— «Добре»,— каже [[вовк]].
| |
| − | | |
| − | Пішов [[заєць]]. Кобила ся його не боїть. Взяв за обротянку за конець, зав'язав кульку, моргнув на [[вовк]]а, той прискочив із-за корча, [[заєць]] му заверг сильку на шию, а сам в ноги. Ей, як кобила звітрила [[вовк]]а, як запищить не своїм голосом, як ся оберне задом до [[вовк]]а, як не зачне хвицькати! А [[вовк]] як увидів задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже му й кобила не мила, вже би ся всього відрік, ба, коли бо дідча обротянка на шиї зав'язана. А кобила як січе ногами, так січе, так, що [[вовк]] уже й о світі не тямить. А [[заєць]] стоїть за корчом, дивиться на тоту роботу та й кричить [[вовк]]ові: «Та бо соб, куме, соб бери! Чому так не робиш, як я ти казав?»
| |
| − | | |
| − | Як кобила вчула той крик, гадала, що то другий [[вовк]], як ся не пустить втікати, а [[вовк]] на обротянці за нев ся тягне. Що він ся де гепне о камінь або о пеньок, то вна гадає, що він хоче на ню скакати, та й ще дужче біжить. Так з [[вовк]]ом аж у село забігла, просто до стайні. Господар ся дивить: що за неволя? Ци кобила теля вродила, ци що? Приходить ближче, а то [[вовк]] за шию на обротянці зав'язаний; не знати вже, ци був небіжчик, ци аж там му кінця доїхали. Досить, що відтогді вже [[вовк]]и ніколи зайця в куми не просять.
| |
