|
|
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Мудра баба (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Ішла одного разу дорогою стара баба. Побачила на землі ташку, підняла, подивилась. А в ташці — гроші. Подумала собі баба так; «Не візьму я цих грошей, бо гроші — гріх і смерть!» І кинула ташку знову на землю.
| |
| − | | |
| − | Слідом за бабою йшли два жандарми. Як помітили на дорозі ташку з грішми, здивувалися.
| |
| − | | |
| − | — Ба, чому баба гроші не взяла? — каже один.
| |
| − | | |
| − | — Бо дурна,— каже другий.
| |
| − | | |
| − | — А може, баба щось знає? — питає перший.
| |
| − | | |
| − | — Доженемо її, зазвідаємо! — відповідає другий.
| |
| − | | |
| − | Побігли за старою, догнали, питають.
| |
| − | | |
| − | — Бабко, чому ви пройшли повз ташку з грішми і не взяли її собі? Може, ви дуже багаті?
| |
| − | | |
| − | — Небагата я, небожата. Не маю й на сіль...
| |
| − | | |
| − | — Та чому ви не взяли собі бодай половину?
| |
| − | | |
| − | — Грошей мені не треба. Гроші — смерть!
| |
| − | | |
| − | Жандарми розсміялися.
| |
| − | | |
| − | — Та чи не казав я тобі, що баба неповного розуму,— сміється жандарм.
| |
| − | | |
| − | Певно, дід бив бабу по голові мішком,— регочеться другий.
| |
| − | | |
| − | Стара жінка пішла собі шляхом, а жандарми сіли на великого каменя й почали ділитися грішми. Коли вже поділилися, захотілося їм випити. Старший каже молодшому:
| |
| − | | |
| − | — Тут тобі сотня! Біжи до села, купи горілки і якоїсь закуски.
| |
| − | | |
| − | — Охоче! — відрапортував молодший, побіг швидко до корчми.
| |
| − | | |
| − | Сидить старший біля грошей, милується новими сотнями й думає собі так: «Яке велике щастя! Куплю собі маєток, оженюся й буду паном. Буду жити без жури...»
| |
| − | | |
| − | Тримає в руках ташку жандарм, дивиться на неї жадібними очима й думає: «Добре б покласти до кишені всі грошики. Чому я мусив ділитися з молодшим? Я ж перший помітив на дорозі бабу з ташкою?»
| |
| − | | |
| − | І додумався вбити того, що пішов.
| |
| − | | |
| − | А тим часом молодший жандарм вертався з горілкою. Він теж пошкодував грошей, що припадали старшому. І вирішив. «Всиплю я до пляшки отрути». Так і вчинив.
| |
| − | | |
| − | Як тільки він прийшов, а старший на нього з багнетом! Вбив товариша. Лежить мертвий жандарм на дорозі, старший дивиться на нього. Стало йому не по собі. Взяв і випив трохи горілки. І тут сам упав мертвий.
| |
