Небесний ланцюг (японська народна казка)

Жила собі колись у гірському селі мати з трьома дітьми. Одного дня покликала вона старших синів і сказала:

— Я піду на батькову могилу, а ви тим часом догляньте сестричку. Кажуть, у нашому лісі живе страшна відьма. Тож нікому дверей не відчиняйте.

— Добре, мамо, будемо обережні!

— Я на вас надіюся,— сказала мати й пішла, а хлопці замкнули двері на засув.

Через якийсь час хтось постукав. Хлопці підступилися до дверей, чують — відьма каже:

— Дітоньки, ваша мати прийшла!

Менший син хотів було відчинити двері, але старший зупинив його і сказав:

— Ану покажи руки!

Відьма показала: руки були волохаті.

— Ти — відьма! Йди собі геть! — Злякані брати перезирнулися. Да відразу заспокоїлися, бо ж двері були замкнені.— Ми тебе не впустимо! У нашої мами руки гладенькі.

Відьма нехотя пішла. Та згодом обстригла волосся на руках, притрусила їх гречаним борошном і знову з'явилася.

— Дітоньки, відчиніть, ваша мати прийшла!

— Цього разу, мабуть, мама,— сказав менший брат і побіг до дверей.

— Не відчиняй! Треба спочатку перевірити,— зупинив його старший.

— Покажи руки!

Відьма показала: білі, гладенькі. Тільки от голос викликав підозру у хлопців.

У нашої мами голос ніжний. Не такий хрипкий, як у тебе. Ти — відьма!

Зухвалі хлопчиська! Ось я вам зараз покажу! — пробурчала відьма й пішла.

Через якийсь час у двері знову хтось постукав:

— Дітоньки, відчиніть! Ваша мати прийшла, вам гостинців принесла! Відьма напилася юшки з-під червоної квасолі, її голос пом'якшав і став схожий на материн.

Хлопці подумали, що цього разу прийшла мати, і відімкнули двері.

Прикинувшись матір'ю, відьма прошмигнула у кімнату до малої сестрички й довго звідти не виходила.

«Дивно»,— подумали брати і нишком зазирнули туди. Бачать — страшна відьма гладить по голівці сестричку й примовляє:

— Гарненьке дитя! Спочатку з'їм тих двох, а вже потім тобою поласую.

— От попалися! Та це ж відьма! — Обидва хлопці зблідли й затрусилися. Адже було ясно, що відьма всіх їх з'їсть.

Брати схопили в кухні горщика з олією і вибігли в сад. Повилазили на дерево над ставком, а стовбур дерева облили олією.

Відьма метнулася слідом за ними. Дивиться — у ставку видно їхні тіні. Вона кинула у воду сіть, але нічого не впіймала. Бо хіба можна спіймати тінь?

Меншому братові стало смішно, і він хихикнув.

— Ось де вони, голуб'ята! — вигукнула відьма й кинулась до дерева, але хоч як старалася, вилізти не могла — ковзала вниз.

— Капосні хлопчиська! Та я все одно видряпаюся!

— Хіба що тоді, як серпом скористаєшся,— мимоволі сказав менший брат, не витримавши страшного відьминого погляду.

А відьма тільки того й чекала: побігла у повітку, взяла серп і почала з його допомогою лізти на дерево.

— Ой, тепер нам кінець! — Хлопці затремтіли й стали благати: — Боже, поможи!

І сталося чудо: з неба спустився залізний ланцюг. Брати вхопилися за нього й піднялися на небо.

А відьма як побачила це, то й собі взялася просити:

— Боже, спусти й мені хоч мотузку!
З неба спустилася гнила мотузка.

Відьма, зрадівши, схопилася за неї, але мотузка обірвалася. Відьма сторчголов упала на землю і спустила дух.

Один із братів, що піднялися на небо, став місяцем, а другий — зіркою.