Відмінності між версіями «Чому морська вода солона (японська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Чому морська вода солона» на «Чому морська вода солона (японська народна казка)») |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Жили собі колись два [[брат]]и. Старший був дурний, а молодший — розумний. | ||
+ | Старший [[брат]] дуже хотів, щоб молодший пішов у прийми, а молодший і сам був не від того, щоб зажити на стороні. Отож невдовзі він оженився, найняв у сусідів кімнату і сяк-так перебивався з молодою дружиною. | ||
+ | Але прийшла зима, роботи не стало, і під Новий рік у сім'ї молодшого брата не було й жменьки рису. Довелося йому йти до старшого брата — позичити рису. | ||
+ | — Немає в мене зайвого рису! — сказав старший [[брат]].— А хіба твоя жінка не принесла тобі посагу? Я тобі й рисинки не позичу! Йди собі, звідки прийшов! | ||
+ | Молодший брат, засмучений, побрів навмання дорогою. На гірському перевалі він зустрів сивобородого дідуся, схожого на чаклуна. Дідусь збирав хмиз. | ||
+ | — Гей, чоловіче, куди йдеш? — спитав [[дід]]усь. | ||
+ | |||
+ | — Сьогодні останній день року, а я не маю чого пожертвувати богам,— зітхнув молодший брат.— Тож і шукаю: може, щось знайду. | ||
+ | |||
+ | — Ото біда!.. Ось, візьми ячмінний пиріжок,— мовив [[дід]]усь.— Піди до храму Лісового Духа — ген там видніє, бачиш? За тим храмом є печера, а в ній живуть карлики: Вони схочуть поласувати твоїм пиріжком. А ти скажи, що віддаси його тільки за кам'яну ступку. | ||
+ | |||
+ | — Дякую! Зроблю, як ви радите. | ||
+ | |||
+ | Молодший [[брат]] подався до храму. Справді, за храмом була печера, а в ній — сила-силенна карликів. Вони метушилися, намагаючись затягти до печери очеретину. | ||
+ | |||
+ | — Стривайте, я вам допоможу! — вигукнув молодший брат, і очеретина вмить опинилася в печері. | ||
+ | |||
+ | — О, який ти силач! — захоплено вигукнули карлики.
Аж тут котрийсь із них побачив ячмінний пиріжок. | ||
+ | |||
+ | — Як хочеться поласувати цим пиріжком! Віддай його нам! — мовив карлик, а інші підхопили хором: — Віддай нам пиріжок! | ||
+ | |||
+ | — Я згоден віддати, але тільки за кам'яну ступку,— відповів молодший [[брат]] — так, як навчив його —[[дід]]усь. | ||
+ | |||
+ | — Он як! Але ж ступка — наш найдорожчий скарб... Та дарма — віддамо її тобі. | ||
+ | |||
+ | Певно, карликам дуже кортіло посмакувати пиріжком, раз вони згодилися віддати ступку... | ||
+ | |||
+ | Молодший [[брат]], узявши ступку, пішов до гірського перевалу, де на нього чекав дідусь. | ||
+ | |||
+ | — Ну що, віддали тобі карлики ступку? — спитав той. | ||
+ | |||
+ | — Віддали,— відповів молодший [[брат]]. | ||
+ | |||
+ | — Чудово! А тепер послухай, що я скажу. Крутнеш ти цю ступку праворуч — одержиш усе, що в неї попросиш. Крутнеш ліворуч — вона перестане тебе обдаровувати. | ||
+ | |||
+ | Молодший брат красненько подякував дідусеві й побрався додому. Простелив циновку, поставив ступку, крутнув її праворуч і звелів: | ||
+ | |||
+ | — Сипся, рисе! Сипся, рисе! | ||
+ | |||
+ | І сталося чудо: за якусь мить лна циновці лежала купа рису. Далі молодший [[брат]] звелів: | ||
+ | |||
+ | — Висипайтеся, лососі! Висипайтеся, лососі! | ||
+ | |||
+ | Із ступки відразу повискакували здорові рибини. | ||
+ | |||
+ | — Голод більше нам не загрожуватиме! — вигукнув молодший [[брат]]. | ||
+ | |||
+ | — Яке щастя! А все завдяки тобі,— раділа й молода дружина.
Тепер у молодшого брата було все, чого душа забажає. Бракувало тільки пристойної оселі. І він знову крутнув ступку праворуч, і з'явився в нього гарний будиночок з коморою. | ||
+ | |||
+ | Молодший брат запросив до себе в гості рідню й сусідів, пригощав їх смачними наїдками і найкращими напоями. | ||
+ | |||
+ | «Як це він забагатів?» — дивувався старший брат, і взяли його завидки. | ||
+ | |||
+ | Він став крадькома стежити за молодшим братом, і коли той пішов до комори, старший брат зазирнув у шпарину. Бачить — молодший брат крутить ступку й примовляє: «Сиптеся, солодощі! Сиптеся, солодощі!» | ||
+ | |||
+ | «Оце так диво! Не вірю власним очам!» — подумав старший брат. | ||
+ | |||
+ | Пізно ввечері, коли всі вже полягали спати, старший брат узяв ступку, побіг з нею на берег, сів у човен і поплив у море. Пливучи, наминав прихоплені разом із ступкою рисові коржики та солодощі. В роті у нього стало солодко-солодко, і захотілося йому чогось солоного. | ||
+ | |||
+ | «Спробую, на що здатна ця ступка»,— вирішив старший брат. | ||
+ | |||
+ | Крутнувши ступку праворуч, він звелів: «Сипся, соле! Сипся, соле!» | ||
+ | |||
+ | І сіль посипалася. Незабаром насипався повен човен. Та от біда — старший брат не знав, як зупинити ступку, тож купа солі чимраз більшала. І човен кінець кінцем пішов під воду й потонув. | ||
+ | |||
+ | Кажуть, начебто й досі ступка крутиться на дні моря, бо нікому її спинити, й розсипає навкруг сіль. Отим-то морська вода й солона. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | {{Казка про братів та сестер}} | ||
+ | |||
+ | {{Чарівні казки}} | ||
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | ||
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}} | {{Шаблон:Японські казки українською мовою}} |
Поточна версія на 21:16, 3 січня 2014
Жили собі колись два брати. Старший був дурний, а молодший — розумний.
Старший брат дуже хотів, щоб молодший пішов у прийми, а молодший і сам був не від того, щоб зажити на стороні. Отож невдовзі він оженився, найняв у сусідів кімнату і сяк-так перебивався з молодою дружиною.
Але прийшла зима, роботи не стало, і під Новий рік у сім'ї молодшого брата не було й жменьки рису. Довелося йому йти до старшого брата — позичити рису.
— Немає в мене зайвого рису! — сказав старший брат.— А хіба твоя жінка не принесла тобі посагу? Я тобі й рисинки не позичу! Йди собі, звідки прийшов!
Молодший брат, засмучений, побрів навмання дорогою. На гірському перевалі він зустрів сивобородого дідуся, схожого на чаклуна. Дідусь збирав хмиз.
— Гей, чоловіче, куди йдеш? — спитав дідусь.
— Сьогодні останній день року, а я не маю чого пожертвувати богам,— зітхнув молодший брат.— Тож і шукаю: може, щось знайду.
— Ото біда!.. Ось, візьми ячмінний пиріжок,— мовив дідусь.— Піди до храму Лісового Духа — ген там видніє, бачиш? За тим храмом є печера, а в ній живуть карлики: Вони схочуть поласувати твоїм пиріжком. А ти скажи, що віддаси його тільки за кам'яну ступку.
— Дякую! Зроблю, як ви радите.
Молодший брат подався до храму. Справді, за храмом була печера, а в ній — сила-силенна карликів. Вони метушилися, намагаючись затягти до печери очеретину.
— Стривайте, я вам допоможу! — вигукнув молодший брат, і очеретина вмить опинилася в печері.
— О, який ти силач! — захоплено вигукнули карлики. Аж тут котрийсь із них побачив ячмінний пиріжок.
— Як хочеться поласувати цим пиріжком! Віддай його нам! — мовив карлик, а інші підхопили хором: — Віддай нам пиріжок!
— Я згоден віддати, але тільки за кам'яну ступку,— відповів молодший брат — так, як навчив його —дідусь.
— Он як! Але ж ступка — наш найдорожчий скарб... Та дарма — віддамо її тобі.
Певно, карликам дуже кортіло посмакувати пиріжком, раз вони згодилися віддати ступку...
Молодший брат, узявши ступку, пішов до гірського перевалу, де на нього чекав дідусь.
— Ну що, віддали тобі карлики ступку? — спитав той.
— Віддали,— відповів молодший брат.
— Чудово! А тепер послухай, що я скажу. Крутнеш ти цю ступку праворуч — одержиш усе, що в неї попросиш. Крутнеш ліворуч — вона перестане тебе обдаровувати.
Молодший брат красненько подякував дідусеві й побрався додому. Простелив циновку, поставив ступку, крутнув її праворуч і звелів:
— Сипся, рисе! Сипся, рисе!
І сталося чудо: за якусь мить лна циновці лежала купа рису. Далі молодший брат звелів:
— Висипайтеся, лососі! Висипайтеся, лососі!
Із ступки відразу повискакували здорові рибини.
— Голод більше нам не загрожуватиме! — вигукнув молодший брат.
— Яке щастя! А все завдяки тобі,— раділа й молода дружина. Тепер у молодшого брата було все, чого душа забажає. Бракувало тільки пристойної оселі. І він знову крутнув ступку праворуч, і з'явився в нього гарний будиночок з коморою.
Молодший брат запросив до себе в гості рідню й сусідів, пригощав їх смачними наїдками і найкращими напоями.
«Як це він забагатів?» — дивувався старший брат, і взяли його завидки.
Він став крадькома стежити за молодшим братом, і коли той пішов до комори, старший брат зазирнув у шпарину. Бачить — молодший брат крутить ступку й примовляє: «Сиптеся, солодощі! Сиптеся, солодощі!»
«Оце так диво! Не вірю власним очам!» — подумав старший брат.
Пізно ввечері, коли всі вже полягали спати, старший брат узяв ступку, побіг з нею на берег, сів у човен і поплив у море. Пливучи, наминав прихоплені разом із ступкою рисові коржики та солодощі. В роті у нього стало солодко-солодко, і захотілося йому чогось солоного.
«Спробую, на що здатна ця ступка»,— вирішив старший брат.
Крутнувши ступку праворуч, він звелів: «Сипся, соле! Сипся, соле!»
І сіль посипалася. Незабаром насипався повен човен. Та от біда — старший брат не знав, як зупинити ступку, тож купа солі чимраз більшала. І човен кінець кінцем пішов під воду й потонув.
Кажуть, начебто й досі ступка крутиться на дні моря, бо нікому її спинити, й розсипає навкруг сіль. Отим-то морська вода й солона.
Казка про братів та сестер |
---|