Відмінності між версіями «Таро-Силач (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Жили собі колись [[чоловік]] і [[жінка]]. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!
  
 +
От [[жінка]] почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.
  
 +
—    Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!
  
 +
Молилася вона сто днів, а на сто перший знайшовся в неї хлопчик.
  
 +
Ріс він швидко, мов на дріжджах. Батьки тішилися ним, як найдорожчим скарбом.
  
 +
Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.
  
 +
[[Батько]] й мати занепокоїлися.
 +
 +
На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п'ятнадцять років, він раптом проголосив:
 +
 +
—    Мамо, тату, не журіться, а купіть мені важкенну залізну палицю, бо я вирушаю в подорож.
 +
 +
—    Навіщо?
 +
 +
—    Вона правитиме мені за ціпок.
 +
 +
Здивовані [[батько]] й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
 +
 +
Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.
 +
 +
[[Хлопець]] глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув :
 +
 +
—    Е-е-е-х!..
 +
 +
І враз обернувся на велетня.
 +
 +
Приголомшені й водночас зраділі селяни дали йому ім'я  Таро-Силач.
 +
 +
Таро-Силач закинув палицю на плече й вирушив у путь.
 +
 +
Іде та йде,  коли це бачить — чолов'яга котить здоровенну каменюку.
 +
 +
—    Не заважай мені своїм камінням! — і Таро-Силач одним ударом палиці відсунув каменюку на узбіччя.
 +
 +
Незнайомий розгнівався:
 +
 +
—    Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-Котикамінь, найсильніший у Японії?
 +
 +
І він замахнувся на Таро-Силача палицею.
 +
 +
Але Таро-Силач випередив його: розмахнувся своєю палицею, і незнайомий полетів, мов куля, в небо.
 +
 +
Таро-Силач глянув угору, почекав трохи, дивиться — Таро-Котикамінь уже на землі.
 +
 +
—    Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?
 +
 +
—    Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на службу! — склавши долоні докупи, благав Таро-Котикамінь,
 +
 +
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони пішли далі. Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов'ягу з червоним храмом на спині.
 +
 +
—    Уступися! Уступися! — гукнув Таро-Силач незнайомому й тицьнув залізною палицею в його ношу. Храм загуркотів й покотився на землю.
 +
 +
Незнайомий чолов'яга аж почервонів зі злості.
 +
 +
—    Як ти посмів! А ти знаєш, що я, Таро-Храмоносець, найсильніший у Японії? — вигукнув він і зчепився з Таро-Силачем.
 +
 +
А той як схопить його за шию, як швиргоне геть від себе!
 +
 +
«Цікаво, куди він полетів?» — подумав Таро-Силач. Аж тут на рисовому полі знялися вгору бризки болота — певно, Таро-Храмоносець приземлився там.
 +
 +
—    Ха-ха-ха!..
 +
 +
Таро-Силач і Таро-Котикамінь від реготу аж за животи  бралися. А тим часом Таро-Храмоносець вибрався з  болота і заблагав:
 +
 +
—    Бачу, що ви — найсильніші в Японії. Візьміть мене, будь ласка, на службу!
 +
 +
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони втрьох пішли далі. Дивляться — на узбіччі дороги сидить дівчина й гірко плаче.
 +
 +
—    Дівчино, що сталося? — питає Таро-Силач.
 +
 +
—    Як же мені не плакати, коли в нашому селі страшне чудовисько дівчат викрадає?
 +
 +
—    Заспокойся, ми його провчимо!
 +
 +
Разом зі слугами Таро-Силач зайшов у дім дівчини.
 +
 +
Опівночі, завиваючи, як вітер, прикотилося у двір величезне чудовисько.
 +
 +
Перший кинувся до нього Таро-Храмоносець — чудовисько його проковтнуло. Тоді зчепився з ним Таро-Котикамінь — і його не стало.
 +
 +
—    Ну що ж, тепер ти матимеш справу зі мною!
 +
 +
Таро-Силач  розмахнувся  палицею  і  садонув  чудовисько  в  живіт.
 +
 +
—    О-о-ой!..— простогнало  воно,  виплюнуло  двох  велетнів  і  сконало.
 +
 +
—    Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!..
[[Батько]] й мати дівчини на радощах аж плакали.
А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.
 +
 +
 +
 +
{{Чарівні казки}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Поточна версія на 19:20, 22 грудня 2013

Жили собі колись чоловік і жінка. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!

От жінка почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.

— Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!

Молилася вона сто днів, а на сто перший знайшовся в неї хлопчик.

Ріс він швидко, мов на дріжджах. Батьки тішилися ним, як найдорожчим скарбом.

Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.

Батько й мати занепокоїлися.

На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п'ятнадцять років, він раптом проголосив:

— Мамо, тату, не журіться, а купіть мені важкенну залізну палицю, бо я вирушаю в подорож.

— Навіщо?

— Вона правитиме мені за ціпок.

Здивовані батько й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.

Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.

Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув :

— Е-е-е-х!..

І враз обернувся на велетня.

Приголомшені й водночас зраділі селяни дали йому ім'я Таро-Силач.

Таро-Силач закинув палицю на плече й вирушив у путь.

Іде та йде, коли це бачить — чолов'яга котить здоровенну каменюку.

— Не заважай мені своїм камінням! — і Таро-Силач одним ударом палиці відсунув каменюку на узбіччя.

Незнайомий розгнівався:

— Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-Котикамінь, найсильніший у Японії?

І він замахнувся на Таро-Силача палицею.

Але Таро-Силач випередив його: розмахнувся своєю палицею, і незнайомий полетів, мов куля, в небо.

Таро-Силач глянув угору, почекав трохи, дивиться — Таро-Котикамінь уже на землі.

— Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?

— Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на службу! — склавши долоні докупи, благав Таро-Котикамінь,

Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони пішли далі. Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов'ягу з червоним храмом на спині.

— Уступися! Уступися! — гукнув Таро-Силач незнайомому й тицьнув залізною палицею в його ношу. Храм загуркотів й покотився на землю.

Незнайомий чолов'яга аж почервонів зі злості.

— Як ти посмів! А ти знаєш, що я, Таро-Храмоносець, найсильніший у Японії? — вигукнув він і зчепився з Таро-Силачем.

А той як схопить його за шию, як швиргоне геть від себе!

«Цікаво, куди він полетів?» — подумав Таро-Силач. Аж тут на рисовому полі знялися вгору бризки болота — певно, Таро-Храмоносець приземлився там.

— Ха-ха-ха!..

Таро-Силач і Таро-Котикамінь від реготу аж за животи бралися. А тим часом Таро-Храмоносець вибрався з болота і заблагав:

— Бачу, що ви — найсильніші в Японії. Візьміть мене, будь ласка, на службу!

Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони втрьох пішли далі. Дивляться — на узбіччі дороги сидить дівчина й гірко плаче.

— Дівчино, що сталося? — питає Таро-Силач.

— Як же мені не плакати, коли в нашому селі страшне чудовисько дівчат викрадає?

— Заспокойся, ми його провчимо!

Разом зі слугами Таро-Силач зайшов у дім дівчини.

Опівночі, завиваючи, як вітер, прикотилося у двір величезне чудовисько.

Перший кинувся до нього Таро-Храмоносець — чудовисько його проковтнуло. Тоді зчепився з ним Таро-Котикамінь — і його не стало.

— Ну що ж, тепер ти матимеш справу зі мною!

Таро-Силач розмахнувся палицею і садонув чудовисько в живіт.

— О-о-ой!..— простогнало воно, виплюнуло двох велетнів і сконало.

— Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!..
Батько й мати дівчини на радощах аж плакали.
А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.