Як чоловік сповіщав про пожежу (японська народна казка)

Жив собі колись чоловік.

Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться.

«Ой, що це таке?» — подумав чоловік і відчинив вікно. І як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок.

«Треба якнайшвидше сповістити про це старосту,— вирішив від, але тут же зупинився.— Стривай! У таку хвилину потрібна розважливість»,

Чоловік розпалив вогонь, нагрів води, помивсь і поголився. Потім убрався в святковий одяг, взув дорогі сандарії, а в руку взяв віяло. Бо хіба можна з'являтися перед такою високоповажною людиною, як староста, в неохайному вигляді?

Перед будинком старости чоловік зупинився, кашлянув і тихо сказав:

— Пане старосто, пожежа.

Але серед ночі всі міцно спали.

— Пане старосто, пожежа...— боязко повторював чоловік.

Через якої півгодини нарешті пробудилася старостиха. Прислухалася, чує — хтось каже, що горить.

Старостиха розбуркала старосту.

— Що, пожежа? — захвилювався той.

Зірвався з постелі й побіг до місця пожежі. Але було вже запізно: будинок згорів.

— От дурень! Та хіба так будять? Ти б постукав у двері та вікна й голосно закричав: «Пожежа! Пожежа!» —дорікав чоловікові розгніваний староста.

Наступної ночі чоловік прокинувся, схопив здоровенного кілка й помчав до старости, а тоді почав гамселити по вікнах і дверях, вигукуючи: «Пожежа! Пожежа!»

Староста не на жарт перелякався. Вискочив надвір блідий, у спідній білизні.

— Чую, чую! Перестань гупати! А де горить? — запитав він.

— Пане старосто, це я хотів дізнатися, як треба вас будити, коли горітиме,— спокійнісінько відповів чоловік.

Кажуть, при цих словах старості відібрало мову.