Відмінності між версіями «Про батька і вірного сина (японська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Про батька і вірного сина» на «Про батька і вірного сина (японська народна казка)») |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Давно колись жив собі [[син]], дуже вірний своєму батькові. | ||
+ | Та з діда-прадіда був у тій стороні звичай відносити в гори й залишати там батька або матір, коли їм сповниться шістдесят років. За недотримання того звичаю місцевий вельможа жорстоко карав. | ||
+ | І от настав час і цьому синові нести батька в гори, бо сповнилося йому шістдесят. | ||
+ | |||
+ | — Тату, простіть мене! — благав крізь сльози син, вирушаючи в дорогу з батьком на спині. | ||
+ | |||
+ | Довелося йти крізь темний ліс і бамбукові зарості. | ||
+ | |||
+ | [[Син]] помітив, що [[батько]] раз у раз ламає гілки з дерев, і захвилювався: | ||
+ | |||
+ | — Тату, навіщо ви це робите? | ||
+ | |||
+ | — Щоб ти дорогу назад знайшов і щасливо повернувся додому.
«Який жорстокий звичай! Як же мені покинути такого доброго батька?» — подумав син і знов заплайав. | ||
+ | |||
+ | — Не плач, сину, не плач! Мені теж довелося віднести твого діда у гори. Не докоряй собі, ти ні в чому не винен. Це вельможа підтримує такий поганий звичай. | ||
+ | |||
+ | [[Син]] засмутився іще більше, а потім сказав: | ||
+ | |||
+ | — А чому це я повинен лишати вас, тату, в горах? Я нізащо цього не зроблю, навіть якщо мене чекає найстрашніша кара. | ||
+ | |||
+ | Як сказав, так і зробив: повернувся додому разом із [[батько]]м. А щоб люди не знали, заховав його у погребі за хатою і потай носив йому їсти. | ||
+ | |||
+ | Одного разу вельможа звелів своїм підлеглим сплести з попелу мотузку. Та хоч як люди сушили собі тим голови, нічого не могли придумати. Добрий син теж не знав, що робити, і звернувся за порадою до батька. | ||
+ | |||
+ | — Це ж так простої — відповів той.— Спочатку треба сплести мотузку, а потім покласти на дошку і спалити. | ||
+ | |||
+ | Син вчинив так, як сказав [[батько]], і приніс вельможі мотузку з попелу. | ||
+ | |||
+ | — О, чудово придумано! — похвалив вельможа. | ||
+ | |||
+ | Іншого разу вельможа передав хлопцеві гладко обстругану палицю і звелів визначити, з якого боку був корінь. | ||
+ | |||
+ | [[Хлопець]] думав-гадав, у розумних людей розпитував, та все марно. Воді звернувся за порадою до батька. | ||
+ | |||
+ | — Це ж так просто! — відповів [[батько]].— Кинь палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь. | ||
+ | |||
+ | [[Син]] поспішив до вельможі, а той питає його: | ||
+ | |||
+ | — Ну як, здогадався? | ||
+ | |||
+ | — Здогадався. Треба кинути палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь. | ||
+ | |||
+ | — Правильно. Ти розумний [[хлопець]]. Наостанок дам тобі ще одне завдання,— сказав вельможац-і велів зробити барабан, який гудів би сам по собі. | ||
+ | |||
+ | «Ох і важке завдання!» — подумав хлопець і подався до батька. | ||
+ | |||
+ | — Це ж так просто! — відповів [[батько]].— Принеси з лісу бджолиний рій і купи у кушніра дві шкури. | ||
+ | |||
+ | [[Син]] зробив так, як звелів батько приніс з лісу бджолиний рій і купив у кушніра дві. шкури. Батько зшив барабан і впустив усередину бджіл. Від легенького дотику пальцями бджоли починали гудіти, а разом з ними й барабан. | ||
+ | |||
+ | Зраділий хлопець поніс барабан вельможі. | ||
+ | |||
+ | — Вельможний пане, я зробив барабан, що гуде сам по собі. | ||
+ | |||
+ | — Ану покажи! | ||
+ | |||
+ | — Вельможа взяв у руки цей інструмент — бджоли загули, а разом з ними і барабан. | ||
+ | |||
+ | — Чудово придумано! щ похвалив вельможа.— А тепер проси будь-яку винагороду. Тільки спочатку скажи, як ти додумався розв'язати такі складні завдання. | ||
+ | |||
+ | — Мене навчив цього старий [[батько]], що переховується у погребі,— щиро признався хлопець. | ||
+ | |||
+ | — Невже старі люди такі розумні? — здивувався вельможа.— Коли так, то віднині я не вимагатиму, щоб їх відносили помирати в гори. | ||
+ | |||
+ | Кажуть, що той син повернувся додому із щедрими подарунками. | ||
+ | |||
+ | {{Чарівні казки}} | ||
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | ||
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}} | {{Шаблон:Японські казки українською мовою}} |
Поточна версія на 23:23, 3 січня 2014
Давно колись жив собі син, дуже вірний своєму батькові.
Та з діда-прадіда був у тій стороні звичай відносити в гори й залишати там батька або матір, коли їм сповниться шістдесят років. За недотримання того звичаю місцевий вельможа жорстоко карав.
І от настав час і цьому синові нести батька в гори, бо сповнилося йому шістдесят.
— Тату, простіть мене! — благав крізь сльози син, вирушаючи в дорогу з батьком на спині.
Довелося йти крізь темний ліс і бамбукові зарості.
Син помітив, що батько раз у раз ламає гілки з дерев, і захвилювався:
— Тату, навіщо ви це робите?
— Щоб ти дорогу назад знайшов і щасливо повернувся додому. «Який жорстокий звичай! Як же мені покинути такого доброго батька?» — подумав син і знов заплайав.
— Не плач, сину, не плач! Мені теж довелося віднести твого діда у гори. Не докоряй собі, ти ні в чому не винен. Це вельможа підтримує такий поганий звичай.
Син засмутився іще більше, а потім сказав:
— А чому це я повинен лишати вас, тату, в горах? Я нізащо цього не зроблю, навіть якщо мене чекає найстрашніша кара.
Як сказав, так і зробив: повернувся додому разом із батьком. А щоб люди не знали, заховав його у погребі за хатою і потай носив йому їсти.
Одного разу вельможа звелів своїм підлеглим сплести з попелу мотузку. Та хоч як люди сушили собі тим голови, нічого не могли придумати. Добрий син теж не знав, що робити, і звернувся за порадою до батька.
— Це ж так простої — відповів той.— Спочатку треба сплести мотузку, а потім покласти на дошку і спалити.
Син вчинив так, як сказав батько, і приніс вельможі мотузку з попелу.
— О, чудово придумано! — похвалив вельможа.
Іншого разу вельможа передав хлопцеві гладко обстругану палицю і звелів визначити, з якого боку був корінь.
Хлопець думав-гадав, у розумних людей розпитував, та все марно. Воді звернувся за порадою до батька.
— Це ж так просто! — відповів батько.— Кинь палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
Син поспішив до вельможі, а той питає його:
— Ну як, здогадався?
— Здогадався. Треба кинути палицю у воду, і там, де вона зануриться глибше, буде корінь.
— Правильно. Ти розумний хлопець. Наостанок дам тобі ще одне завдання,— сказав вельможац-і велів зробити барабан, який гудів би сам по собі.
«Ох і важке завдання!» — подумав хлопець і подався до батька.
— Це ж так просто! — відповів батько.— Принеси з лісу бджолиний рій і купи у кушніра дві шкури.
Син зробив так, як звелів батько приніс з лісу бджолиний рій і купив у кушніра дві. шкури. Батько зшив барабан і впустив усередину бджіл. Від легенького дотику пальцями бджоли починали гудіти, а разом з ними й барабан.
Зраділий хлопець поніс барабан вельможі.
— Вельможний пане, я зробив барабан, що гуде сам по собі.
— Ану покажи!
— Вельможа взяв у руки цей інструмент — бджоли загули, а разом з ними і барабан.
— Чудово придумано! щ похвалив вельможа.— А тепер проси будь-яку винагороду. Тільки спочатку скажи, як ти додумався розв'язати такі складні завдання.
— Мене навчив цього старий батько, що переховується у погребі,— щиро признався хлопець.
— Невже старі люди такі розумні? — здивувався вельможа.— Коли так, то віднині я не вимагатиму, щоб їх відносили помирати в гори.
Кажуть, що той син повернувся додому із щедрими подарунками.