Відмінності між версіями «Полохлива душа (індійська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Полохлива душа» на «Полохлива душа (індійська народна казка)») |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Несла якось ворона у дзьобі мишеня, яке спіймала на полюванні. Коли вона пролітала над лісом, ненароком випустила свою здобич. А в лісі тому жив один чоловік, що вмів робити всякі дива,— чарівник. І мишеня впало якраз йому до ніг. | ||
+ | |||
+ | Чарівник підняв мишеня з землі, приніс у свою хатину. | ||
+ | |||
+ | Чимало днів прожило мишеня в тій хатині. Чарівник годував його й напував, і мишеня горя не знало, жило спокійним, безтурботним життям. | ||
+ | |||
+ | Якось вибігло мишеня з хатини й несподівано побачило величезного гладкого кота, що вигрівався на сонці. Мишеня метнулось назад у хатину, забилося в найтемніший куток, трусячись зі страху. Чарівник помітив це й спитав: | ||
+ | |||
+ | — Що з тобою, мишенятко? Чого ти так тремтиш? | ||
+ | |||
+ | — Ой! Як я злякалося!— пропищало мишеня.— Біля нашої хатини я побачило страховисько — кота. Ще й досі не можу оговтатися. | ||
+ | |||
+ | Чарівник замислено подивився на мишеня, а тоді мовив: | ||
+ | |||
+ | — Я зроблю так, що відтепер ти не боятимешся котів. Лягай спати; вранці ти прокинешся вже не мишеням, а котом. | ||
+ | |||
+ | Так і сталося, як обіцяв чарівник. Вранці мишеня прокинулося, та було воно вже котом. | ||
+ | |||
+ | — Тепер тобі нічого боятися котів, бо ти й сам кіт!— мовив чарів ник.— Біжи на вулицю й гуляй! | ||
+ | |||
+ | Мишеня-кіт, радісне й щасливе, вибігло з хатини. Воно хотіло лягти й поніжитись на сонечку, аж бачить—кіт! Той самий, що й учора, здоровенний та гладкий... Бідолашне мишеня-кіт ураз забуло, що воно вже не мишеня, а кіт, прожогом метнулося в хатину. | ||
+ | |||
+ | — Що з тобою? — спитав чарівник.— Кого це ти знову так злякалося? | ||
+ | |||
+ | Мишеняті соромно було признатися, що воно злякалося кота. Отож воно й прибрехало: | ||
+ | |||
+ | — Та я зустріло в лісі здоровенного пса! Ледве пощастило врятува тися, коли він кинувся на мене! | ||
+ | |||
+ | — Ну, лягай спати,— каже чарівник.— А завтра вранці прокинешся псом! Тоді вже не будеш боятися ні котів, ні собак! | ||
+ | |||
+ | Вранці мишеня й справді прокинулося псом. Голосно й радісно гавкаючи, воно подалося в ліс. Та враз зупинилося як укопане — побачило вже так добре знайомого йому кота. | ||
+ | |||
+ | А кіт, побачивши пса, подумав, що той зараз кинеться на нього. Він наїжачився, засичав, погрозливо підняв лапу й несамовито занявкав. Не тямлячи себе від жаху, мишеня-пес кулею влетіло в хатину й забилося в найдальший та найтемніший куток. | ||
+ | |||
+ | — Хто ж цього разу налякав тебе?— спитав чарівник.— Чого ти так злякалося? | ||
+ | |||
+ | Й знову мишеняті було соромно признатися, що злякалося того ж таки кота. Знову вдалося воно до вигадки: | ||
+ | |||
+ | — Ой, не питайте! Довкола нашої хатини никають кровожерні тигри! Й досі не збагну, як мені вдалося врятуватися від їхніх гострих пазурів та ікол! | ||
+ | |||
+ | — Заспокойся, лягай-но краще спати, а я зроблю так, що ти вже нікого не боятимешся: ні котів, ні собак, ні тигрів,— сказав чарівник.— Завтра ти прокинешся справжнім тигром! | ||
+ | |||
+ | Він дотримав слова — вранці мишеня прокинулося могутнім і грізним тигром. І воно подумало: «Не личить тигрові, цареві всіх звірів, тулитися в якійсь жалюгідній хатині. Піду-но я краще в ліс, і нехай всяка звірина тремтить перед моєю силою та могутністю!» | ||
+ | |||
+ | Мишеня-тигр, як і годиться цареві, повагом-неквапом рушило до лісу. Та не ступило воно й кількох кроків, як лапи його наче приросли до землі: попереду стояв його найлютіший ворог — кіт. | ||
+ | |||
+ | Кіт теж побачив тигра, і від жаху шерсть у нього настовбурчилася, спина вигнулася, писок притиснувся до землі, а очі запалали зеленим вогнем. «Пропав я,— подумав кіт,— не врятуватися мені від лютого тигра!» | ||
+ | |||
+ | А тигр, у грудях якого билося полохливе мишаче серце, знітився під котячим поглядом. Де й ділися його величні рухи, гордовита хода... Він повернувся й кинувся навтьоки. | ||
+ | |||
+ | За якусь хвилину могутній тигр уже сидів у своєму затишному, безпечному кутку і тремтів од страху, цокотячи зубами. | ||
+ | |||
+ | І знову невимовно здивувався чарівник. | ||
+ | |||
+ | — Чого ти знову такий наляканий, чого так тремтиш, чого так цокочеш зубами? Адже в нашому лісі немає звіра, могутнішого за тигра! | ||
+ | |||
+ | — Є...— заникуючись від страху, ледве чутно озвався тигр. | ||
+ | |||
+ | — Що ж то за звір такий, дужчий за самого тигра?— вражено спитав чарівник. | ||
+ | |||
+ | — К-к-кіт!— І тигр затрусився та зацокотів зубами ще дужче.
Зрозумів тоді все чарівник і мовив: | ||
+ | |||
+ | — Тигр, у грудях якого б'ється полохливе мишаче серце, слабший за кота! Тож нехай той, хто має мишаче серце, назавжди лишається мишею! | ||
+ | |||
+ | Тільки-но чарівник це мовив, як тигр знову перетворився в маленьке гострохвосте мишеня. | ||
+ | |||
+ | Відтоді недарма кажуть, що тигрові із серцем миші краще не потрапляти на очі котові. | ||
Поточна версія на 15:47, 25 вересня 2013
Несла якось ворона у дзьобі мишеня, яке спіймала на полюванні. Коли вона пролітала над лісом, ненароком випустила свою здобич. А в лісі тому жив один чоловік, що вмів робити всякі дива,— чарівник. І мишеня впало якраз йому до ніг.
Чарівник підняв мишеня з землі, приніс у свою хатину.
Чимало днів прожило мишеня в тій хатині. Чарівник годував його й напував, і мишеня горя не знало, жило спокійним, безтурботним життям.
Якось вибігло мишеня з хатини й несподівано побачило величезного гладкого кота, що вигрівався на сонці. Мишеня метнулось назад у хатину, забилося в найтемніший куток, трусячись зі страху. Чарівник помітив це й спитав:
— Що з тобою, мишенятко? Чого ти так тремтиш?
— Ой! Як я злякалося!— пропищало мишеня.— Біля нашої хатини я побачило страховисько — кота. Ще й досі не можу оговтатися.
Чарівник замислено подивився на мишеня, а тоді мовив:
— Я зроблю так, що відтепер ти не боятимешся котів. Лягай спати; вранці ти прокинешся вже не мишеням, а котом.
Так і сталося, як обіцяв чарівник. Вранці мишеня прокинулося, та було воно вже котом.
— Тепер тобі нічого боятися котів, бо ти й сам кіт!— мовив чарів ник.— Біжи на вулицю й гуляй!
Мишеня-кіт, радісне й щасливе, вибігло з хатини. Воно хотіло лягти й поніжитись на сонечку, аж бачить—кіт! Той самий, що й учора, здоровенний та гладкий... Бідолашне мишеня-кіт ураз забуло, що воно вже не мишеня, а кіт, прожогом метнулося в хатину.
— Що з тобою? — спитав чарівник.— Кого це ти знову так злякалося?
Мишеняті соромно було признатися, що воно злякалося кота. Отож воно й прибрехало:
— Та я зустріло в лісі здоровенного пса! Ледве пощастило врятува тися, коли він кинувся на мене!
— Ну, лягай спати,— каже чарівник.— А завтра вранці прокинешся псом! Тоді вже не будеш боятися ні котів, ні собак!
Вранці мишеня й справді прокинулося псом. Голосно й радісно гавкаючи, воно подалося в ліс. Та враз зупинилося як укопане — побачило вже так добре знайомого йому кота.
А кіт, побачивши пса, подумав, що той зараз кинеться на нього. Він наїжачився, засичав, погрозливо підняв лапу й несамовито занявкав. Не тямлячи себе від жаху, мишеня-пес кулею влетіло в хатину й забилося в найдальший та найтемніший куток.
— Хто ж цього разу налякав тебе?— спитав чарівник.— Чого ти так злякалося?
Й знову мишеняті було соромно признатися, що злякалося того ж таки кота. Знову вдалося воно до вигадки:
— Ой, не питайте! Довкола нашої хатини никають кровожерні тигри! Й досі не збагну, як мені вдалося врятуватися від їхніх гострих пазурів та ікол!
— Заспокойся, лягай-но краще спати, а я зроблю так, що ти вже нікого не боятимешся: ні котів, ні собак, ні тигрів,— сказав чарівник.— Завтра ти прокинешся справжнім тигром!
Він дотримав слова — вранці мишеня прокинулося могутнім і грізним тигром. І воно подумало: «Не личить тигрові, цареві всіх звірів, тулитися в якійсь жалюгідній хатині. Піду-но я краще в ліс, і нехай всяка звірина тремтить перед моєю силою та могутністю!»
Мишеня-тигр, як і годиться цареві, повагом-неквапом рушило до лісу. Та не ступило воно й кількох кроків, як лапи його наче приросли до землі: попереду стояв його найлютіший ворог — кіт.
Кіт теж побачив тигра, і від жаху шерсть у нього настовбурчилася, спина вигнулася, писок притиснувся до землі, а очі запалали зеленим вогнем. «Пропав я,— подумав кіт,— не врятуватися мені від лютого тигра!»
А тигр, у грудях якого билося полохливе мишаче серце, знітився під котячим поглядом. Де й ділися його величні рухи, гордовита хода... Він повернувся й кинувся навтьоки.
За якусь хвилину могутній тигр уже сидів у своєму затишному, безпечному кутку і тремтів од страху, цокотячи зубами.
І знову невимовно здивувався чарівник.
— Чого ти знову такий наляканий, чого так тремтиш, чого так цокочеш зубами? Адже в нашому лісі немає звіра, могутнішого за тигра!
— Є...— заникуючись від страху, ледве чутно озвався тигр.
— Що ж то за звір такий, дужчий за самого тигра?— вражено спитав чарівник.
— К-к-кіт!— І тигр затрусився та зацокотів зубами ще дужче. Зрозумів тоді все чарівник і мовив:
— Тигр, у грудях якого б'ється полохливе мишаче серце, слабший за кота! Тож нехай той, хто має мишаче серце, назавжди лишається мишею!
Тільки-но чарівник це мовив, як тигр знову перетворився в маленьке гострохвосте мишеня.
Відтоді недарма кажуть, що тигрові із серцем миші краще не потрапляти на очі котові.