|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #REDIRECT [[Золото у вербі (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Всі свої гроші і коштовності багач складав у одну дуплаву вербу, що росла недалеко від його хати.
| |
| − | | |
| − | Одного разу знялася велика буря, і грім ударив у хату цього багача. Все, що було в хаті й біля хати, згоріло У великій пожежі згоріла і його жінка з дітьми. Живим залишився тільки він один і то лише тому, що в цей день його не було вдома. Та й верба кудись зникла. Не знав, неборак, що робити, то й пішов по світу жебрати.
| |
| − | | |
| − | А вербу сильний вітер вирвав з місця, і вода занесла на якесь чуже поле.
| |
| − | | |
| − | Коли все затихло, і дощ перестав падати, то вийшов власник того поля, щоб подивитися, якої там шкоди зробила йому ця буря. Дивиться, а на його полі стирчить якесь старе дерево, що його вода туди занесла. Підійшов ближче, аж бачить — звичайнісінька верба.
| |
| − | | |
| − | Пішов [[чоловік]] додому і каже своєму синові.
| |
| − | | |
| − | — Берім, [[Іван|Іванку]], підводу і терпугу та й завеземо у двір оту вербу, що її вода занесла на наше поле.
| |
| − | | |
| − | Підійшли вони ід вербі і стали її пилити. Чують, а у вербі щось шумить. Розпилили вербу, а звідти посипалося повно золота. Узяли вони дерево і золото та й повезли у свій двір. Вербу порізали на поліна і спалили, а гроші і різні золоті коштовності, що були у ній, сховали у надійне місце.
| |
| − | | |
| − | Через деякий час потрапив у цей край той жебрак, колишній багач, гроші якого були заховані у тій дуплавій вербі. Зайшов він до хати і просить щось поїсти, бо дуже був голодний.
| |
| − | | |
| − | — Вам би десь працювати, а не ходити, жебраючи. Адже ви ще зовсім здорова людина,— звернувся до нього ґазда.
| |
| − | | |
| − | — А що робити, коли мені судилася така доля,— відповів жебрак.— Був я колись багатим [[чоловік|чоловіком]]. Була в мене своя хата, повно всякого добра. І жінка була, й діти, та все пропало. Прийшла одного разу велика буря, і грім ударив у мою хату. Все, що в хаті було живе,— загинуло, згоріло. Живим залишився тільки я один і то лише тому, що мене у цей день не було вдома. Недалеко від моєї хати була одна стара дуплава верба. У цій вербі було повно золота і різних коштовностей, що я туди заховав. Та й то ту вербу буря вирвала із землі, і вода занесла кудись на чуже поле.
| |
| − | | |
| − | — Що ж, у житті всяке буває,— озвався до жебрака господар дому.— Ви побудьте у нас, відпочиньте, пообідайте, а потім вже підете далі своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Нагодували жебрака, напоїли, дали йому чистий одяг. А коли він ліг спати, то ґазда порадився з своєю жінкою, і вирішили спекти хліба, а в нього покласти трохи з тих грошей, що були заховані у дуплавій вербі.
| |
| − | | |
| − | Як вирішили, так і зробили. Незабаром жебрак проснувся і почав збиратися у дальші мандри.
| |
| − | | |
| − | — Я тільки що спекла хліба. Беріть собі паляницю на дорогу, — сказала жінка, даючи жебракові свіжий хліб.
| |
| − | | |
| − | Узяв [[чоловік]] паляницю, поклав у тайстру, подякував щиро за гостинність і пішов своєю дорогою.
| |
| − | | |
| − | Ішов якийсь час, аж тут бачить — напроти нього шкутильгає сліпий [[чоловік]], стукаючи палицею. «Був я колись багатим чоловіком, бідних проганяв із свого обійстя. Тепер і я став бідним. Не робив я добра людям, коли міг робити, то хоч тепер чимось допоможу цьому сліпому»,— думав тепер жебрак.
| |
| − | | |
| − | — Почекай, [[чоловік|чоловіче]] добрий! Маю тобі щось казати,— звернувся він до сліпого.— Бачу, що є від мене і бідніші. Я хоч маю очі і бачу, а ти і того не маєш. Візьми цей хліб, він тобі пригодиться, а я собі дістану.
| |
| − | | |
| − | Віддав він той хліб, що в ньому були усередині гроші, тому сліпому жебракові, а сам рушив у дальшу дорогу.
| |
| − | | |
| − | Через рік чи, може, через два цей жебрак знову натрапив на ту хату, де йому дали паляницю свіжого хліба.
| |
| − | | |
| − | Господар дому знову його нагодував, дав чистий одяг. Під час розмови жебрак розповів, що той хліб він не з'їв, а дав одному сліпому жебракові, якого зустрів по дорозі.
| |
| − | | |
| − | Звернувся тепер господар дому до своєї жінки та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Наберу я у тайстрину трохи тих грошей і покладу на міст, а він як буде йти через міст, то побачить її і забере разом з грішми.
| |
| − | | |
| − | Жінка погодилася.
| |
| − | | |
| − | Поніс [[чоловік]] тайстрину з грішми і поклав на міст, а сам сховався під міст, щоб бачити, чи візьме цей жебрак тайстрину з грішми, чи ні.
| |
| − | | |
| − | Скоро потім ішов через міст отой жебрак. Заплющив очі і пішов, постукуючи палицею. Так перейшов жебрак із заплющеними очима аж на другий берег і не бачив, що на мості лежала тайстрина, повна грошей. Перейшовши через міст, він навіть не оглянувся, а пішов собі далі.
| |
| − | | |
| − | Вийшов [[чоловік]] з-під моста, узяв тайстрину з грішми, вернувся додому та й каже жінці:
| |
| − | | |
| − | — Запекли ми йому гроші у хліб, а він той хліб дав сліпому жебракові. Поклали ми з тих грошей у тайстрину і понесли на міст, а він їх обійшов. Тепер ми можемо бути спокійні, що ті гроші і цінні коштовності, що були у вербі, то були не його, бо він їх нажив на бідних людях.
| |
| − | | |
| − | На цьому і казці кінець.
| |
