Поросяче життя

Було собі Колись порося, і дуже йому не подобалось його життя. От воно й надумало піти в суд, щоб йому присудили інше життя, таке, як у всіх, ані краще, ані гірше.

— На що ти скаржишся? — запитав писар у суді.

— Та на своє життя, пане,— відповіло порося. — Коневі дають вівса, корові пійла, і сплять вони на сухій соломі перед яслами. А мені дають тільки лушпайки й помиї, вдень я риюсь у землі, а вночі лягаю в мокрий гній. Хіба це справедливо, пане писарю?

— Ні, несправедливо,— погодився писар.

Пошукав він у своїх книгах і знайшов поросяті інше життя.

— Це неподобство, що тобі випало таке тяжке життя,— сказав він.— Відтепер ти їстимеш пшеницю й горох і спатимеш у шовковій по¬стелі.

Порося подякувало й пішло додому раде-радісіньке. Іде собі й весело наспівує:

— Їстиму пшеницю й горох і спатиму в‘шовковій постелі! Їстиму пшеницю й горох і спатиму в шовковій постелі!

Дорога вела хащами, а в тих хащах причаївся лис. Почув він, як порося наспівує, та й надумав пожартувати з нього. І завів по-лисячому:

— Їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті!

Порося не зважало на лисячу мову, а вело собі своєї:

— Їстиму пшеницю й горох і спатиму в шовковій постелі!

Проте лрс не вгавав:

— Їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті!

Слухало його порося, слухало, та й забуло, де його слова, а де лисячі. І врешті почало проказувати за лисом те, що той торочив.

Коли Аорося прийшло додому, його запитали:

— Як тобі повелося в суді? Дали тобі інше життя?

— Авже ж, дали! Я тепер Їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті! Їстиму лушпиння й покидьки і спатиму в болоті!