Три королівни з Білого Острова

Був собі колись рибалка. Хата його стояла біля самого королівського замку, і він ловив рибу королю на обід. Та якось виплив він у море рибалити і за цілий день нічого не спіймав. Він пробував і на гачок, і на живець, а риби нема та й нема, хоч би тобі одна спіймалася. Коли сонце вже почало хилитись до заходу, з води зненацька з’явилась якась голова та й каже:

— Пообіцяй мені те, що ти маєш, не знаючи про це, і буде в тебе риби, скільки захочеш.

Рибалка не знав, що його дружина того дня народила сина, і, не довго думаючи, пообіцяв голові сам не знаючи що.

І риба справді почала йому ловитися.

Повернувся рибалка додому з повним човном риби й розповів дружині, яка його спіткала пригода. Почула дружина про його обіцянку й заголосила:

— Нерозважно ти вчинив, чоловіче! Адже в нас сьогодні народився син.

І на неї налягла тяжка туга, що не залишала її ні вдень ні вночі.

Скоро про те, чого рибалчина дружина ходить така засмучена, загомоніла королівська челядь, довідався про все й король,

І сказав він, що візьме рибалчиного сина до себе. Рибалка віддав йому хлопця, і король виховував його, як власного сина.

Підріс хлопець і одного дня попросив короля, щоб той дозволив йому порибалити з батьком у морі. Спершу король не дозволяв, проте хлопець так просив його, так благав, що врешті дістав дозвіл.

Від ранку аж до вечора все йшло гаразд, доки вони не вийшли на берег. Тоді хлопець похопився, що забув носовичок, і вернувся по нього в човен. Але тієї миті човен почав ніби сам собою відчалювати від берега, і так швидко, що аж вода навколо запінилась. І хоч як хлопець стримував його, хоч як налягав на весла, нічого не допомагало. Цілу ніч човна несло все далі в море, поки нарешті прибило до якогось білого берега.

Хлопець виліз із човна й пішов берегом. Коли це назустріч йому йде старий дід з довжелезною білою бородою.

— Як зветься ця земля? — запитав у нього хлопець.

— Білим Островом,— відповів старий, а тоді спитав хлопця, як він сюди потрапив і чого тут шукає.

Хлопець розповів старому, яка йому сталася пригода.

— Підеш трохи далі,— сказав йому старий,— і побачиш трьох королівен. Вони закопані в землю, тільки голови видно. Перша, найстарша, гукатиме тебе, благатиме, щоб ти підійшов до неї і допоміг їй. І друга, середня, також гукатиме тебе й проситиме твоєї допомоги. Але не підходь ні до першої, ні до другої. Коли йтимеш повз них, удай, ніби ти їх не бачиш і не чуєш. А до третьої сестри сам підійди. І зроби те, що вона тебе попросить. Так ти знайдеш своє щастя.

Наблизився рибалчин син до першої королівни, і вона почала гукати його, благати, щоб він допоміг їй. Проте хлопець пройшов повз неї, ніби зовсім її не побачив. Так само поминув він і другу королівну. А до третьої підійшов сам. І королівна сказала йому:

— Зроби те, що я тебе зараз попрошу, то матимеш право вибрати соб котрусь із нас за дружину.

Хлопець залюбки погодився виконати її прохання. Тоді королівна розповіла, що їх усіх трьох закопали в землю тролі. А раніше вони жили в замку за лісом, недалеко від берега.

— Зараз тобі треба піти до того замку,— сказала королівна,— і нехай тролі б’ють тебе по одній ночі за кожну з нас. І коли ти витримаєш їхню хлосту, то врятуєш нас.

— Намагатимусь витримати,— відповів рибалчин син.

— Слухай далі,— мовила королівна.— Біля замкової брами стоять два леви. Проходь спокійно поміж них, вони тобі нічого не зроблять. І не зупиняйся, аж поки не дійдеш до невеличкої темної кімнати. Там ти заночуєш. Скоро з’явиться троль і почне тебе бити. Тяжко наб’є, а ти потім візьми дзбан із цілющою водою, покропи ті місця, де тобі боляче, і вмент одужаєш. Далі схопи меча, що висить біля дзбана, і вбий троля.

Рибалчин син зробив так, як йому звеліла дівчина. Він спокійно пройшов поміж левами, наче й не бачив їх, і відразу подався до маленької темної кімнати. Там він ліг спати. Першої ночі до нього прийшов троль з трьома головами і трьома різками й заходився його тяжко лупцювати. Та хлопець витримав хлосту. Коли троль перестав його бити, він покропив рани цілющою водою із дзбана, потім зняв зі стіни меча і вбив троля. Коли вранці він прийшов на берег, королівни стояли вже тільки по пояс у землі.

Другої ночі було те саме, але до нього прийшов троль із шістьма головами та з шістьма різками й лупцював його ще тяжче. Зате, коли вранці рибалчин син прийшов на берег, королівни стояли в землі лише по литки.

Третьої ночі до хлопця прийшов троль із дев’ятьма головами та дев’ятьма різками й так його лупцював, що він зомлів. Троль вирішив добити його — взяв обіруч і вдарив об стіну. Але несамохіть зачепив дзбан із цілющою водою. Вода хлюпнула на хлопця, він відразу одужав, схопив меча і вбив троля.

А коли вранці прийшов на берег, королівни вже вільно стояли на землі. Він вибрав найменшу з них собі за дружину, і вони щасливо зажили в замку. Хлопець був королем, а вона королевою.

Та минув якийсь час, і молодому королю закортіло додому, відвідати батьків. Королева спершу не відпускала його, проте він так сумував, що врешті вона сказала:

— їдь, але пообіцяй мені одне: ти зробиш усе, що проситиме батько, і не зробиш того, що проситиме мати.

Він пообіцяв виконати її прохання. Тоді вона дала йому на дорогу каблучку. А каблучка була чарівна, і той, хто її мав на пальці, міг загадати два бажання, і ті бажання відразу сповнювались.

Молодий король побажав опинитися в батьківському домі й не зогля- дівся, як був уже там. Батько з матір’ю не могли надивуватися, що їхній син став такий показний і гарний.

Прожив він удома день, прожив другий, і мати захотіла, щоб він показався в королівському дворі.

— Ні,— сказав батько,— не треба йому туди йти. Поки він буде в короля, ми його не бачитимем.

Та нічого не допомагало. Мати не давала синові спокою доти, доки не вирядила його до двору.

Прийшов туди рибалчин син, і всі побачили, що він одягнений куди краще, ніж король, його названий батько. Королю це не вельми сподобалось, і він сказав:

— Ти мою королеву бачив, а я твоєї ні, тому не можу повірити, що й вона така гарна.

— От якби вона була тут, то ви зразу повірили б! — вигукнув молодий король.

І тієї миті його Дружина з’явилася коло нього. Тільки вона була дуже зажурена і сказала сумним голосом:

— Чому ти не послухався батька? Тепер я мушу вертатися до свого замку, а ти вже використав обидва свої бажання.

Вона вплела йому в чуба каблучку, на якій було викарбуване її ім’я, і зникла.

Зажурився молодий король, щодня ходить невеселий, усе думає, як би повернутися до своєї королеви. Нарешті зібрався він у дорогу.

— Піду по світу, розпитаю, може, хто скаже мені, як добратися до

Білого Острова,— сказав він батькам.

Ішов він, ішов і прибився до високої гори. Там він зустрів господаря всіх лісових звірів. Коли той заграє у свій ріжок, звірі збігаються до нього. Молодий король спитав його про Білий Острів.

— Ні, не знаю, де він, але розпитаюся в своїх звірів,— відповів Лісовий Господар.— Може, котрийсь чув про нього.

Він скликав звірів, але ніхто нічого не знав про Білий Острів.

Тоді Лісовий Господар дав молодому королю лижі і сказав:

— Припни до ніг ці лижі, і вони понесуть тебе до мого брата. Він живе за сто миль звідси й порядкує всіма птахами. Запитаєш у нього про Білий Острів. А коли приїдеш до брата, не забудь повернути лижів мій бік, і вони самі помчать додому.

Приїхав молодий король до брата Лісового Господаря, повернув лижі так, як той йому велів, і вони помчали назад.

Потім він розповів Господареві Птахів, чого приїхав до нього. Той скликав своїм ріжком усіх птахів і спитав, чи не знає хто з них дороги до Білого Острова. Але ніхто з птахів про такий острів не чув. Нарешті прилетів старий орел, який десять років літав по чужих краях, але й він нічого не знав про Білий Острів.

— Ну що ж,— сказав Господар Птахів,— є ще одна рада. Я дам тобі свої лижі, і вони донесуть тебе до ще одного нашого брата. Він живе за сто миль звідси й порядкує всією рибою в морі. Спитайся ще в нього про свій острів. Тільки не забудь повернути в мій бік лижі, щоб вони помчали назад додому.

Молодий король подякував Господареві Птахів, припнув лижі и помчав до Господаря Риби. Той скликав ріжком усю рибу, але жодна з них не знала про такий острів. Нарешті припливла стара як світ щука. Господар насилу докликався її. Почула щука, чого від неї хочуть, і сказала:

Так, я добре знаю Білий Острів. Я там десять років куховарила.

Вранці я знов туди пливу, бо королева, яку ти покинув, виходить заміж за іншого і має справляти весілля.

— Коли так, то я дам тобі добру пораду, сказав Господар Риби.

Неподалік звідси край болота стоять три брати і вже сто років сперечаються за капелюх, плащ і чоботи. Бо той, хто має і одне, і друге, і трете, стає невидимим і може перенестись куди захоче, хоч би як те місце було далеко. Скажи, що розсудиш їх, але спершу хочеш випробувати капелюх, плащ і чоботи.

Молодий король подякував Господареві Риби і скористався його порадою.

— Чого ви тут так довго сперечаєтесь?—сказав він братам.—Дайте я вас розсуджу. Але спершу мушу сам випробувати капелюх, плащ і чоботи.

Зраділи брати, що скоро їхній суперечці буде край, і дозволили йому одягти капелюха, плащ і чоботи.

— Прощавайте, коли зустрінемось, я вас розсуджу,— сказав молодий король братам і загадав, щоб чоботи понесли його на Білий Острів.

Коли він летів, то наздогнав Північного Вітра.

— Куди ти поспішаєш? — запитав Північний Вітер.

— На Білий Острів,— відповів молодий король і розповів йому, що з ним сталося.

— Ти долетиш на Білий Острів швидше за мене,— сказав тоді Північний Вітер,— бо я мушу заглядати в кожен закуток. Та коли ти прилетиш до замку, стань біля дверей і почекай на мене. Я не забарюсь і ввірвуся на острів з таким гуком, ніби хочу завалити весь замок. Тоді чоловік, який хоче одружитися з твоєю королевою, вийде поглянути, що сталося. Ти схопи його за барки й викинь надвір. А я вже потурбуюся про те, щоб його спекатись.

Молодий король послухався Північного Вітру. Він став біля дверей, а коли Вітер загув, засвистів і почав рвати з замку стіни й дах, наречений захотів поглянути, що сталося. Тільки-но він підступив до дверей, король схопив його за барки й викинув надвір. А Північний Вітер відразу підхопив його й поніс геть з Білого Острова.

Молодий король зайшов до замку, а королева й не впізнала його, такий він був блідий і виснажений, бо довго блукав по світу й дуже побивався за нею. Та коли він показав їй каблучку, вбна зраділа від щирого серця. І вони влаштували такий бучний бенкет, що про нього ще довго згадували в тих краях.