|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Про липку і зажерливу бабу (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Жили собі [[дід]] та [[баба]]. Вони були дуже вбогі. От баба і каже:
| |
| − | | |
| − | — Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже [[дід]]. Узяв сокиру та й пішов у ліс.
| |
| − | | |
| − | Приходе дід до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою:
| |
| − | | |
| − | — Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!— Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.
| |
| − | | |
| − | Приходе додому та й розповідає про свою пригоду. А [[баба]] й каже:
| |
| − | | |
| − | — От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?
| |
| − | | |
| − | — Та чи так, то й так,— каже [[дід]]. Надів шапку та й пішов. Приходе до липки та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Липко, липко, казала [[баба]], щоб ти дала конячку з возом.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже липка,— іди додому.
| |
| − | | |
| − | Приходе він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана.
| |
| − | | |
| − | — Бач, старий,— каже [[баба]],— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.
| |
| − | | |
| − | Пішов дід до липки, попрохав і хату.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже липка,— іди додому.
| |
| − | | |
| − | Приходе [[дід]] до двору і не пізнає. Замість старої хати стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.
| |
| − | | |
| − | — А що, старий, якби ти попрохав ще й худобу та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.
| |
| − | | |
| − | Пішов дід до липки, попросив худоби.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже липка,— іди додому.
| |
| − | | |
| − | Приходе [[дід]] і не нарадується. Повен двір худоби і птиці.
| |
| − | | |
| − | — Ну, тепер уже нам більш нічого не треба,— каже дід.
| |
| − | | |
| − | — Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. Пішов дід до липки і попросив гроші.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже липка,— іди додому.
| |
| − | | |
| − | Приходе [[дід]], а [[баба]] сидить за столом і золоті гроші в купки складає.
| |
| − | | |
| − | — От, старенький, які ми тепер багаті,— каже баба,— але того мало, треба ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай поробе так, щоб нас усі люди боялись.
| |
| − | | |
| − | Пішов дід до липки, попрохав [[дід]] липку, щоб так зробила.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже липка,— іди додому.
| |
| − | | |
| − | Прийшов [[дід]] додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.
| |
| − | | |
| − | — Що ж,— каже вона,— старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є.
| |
| − | | |
| − | Пішов [[дід]] до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже:
| |
| − | | |
| − | — Іди додому, зроблю ще вам останнє. Приходе дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і [[баба]] коло неї. Так їх наказала липка за те, що ненажерлива [[баба]] хотіла всіх людей батраками поробити.
| |
