|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як Іванко водив корчмарів (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Це було давно, та й не дуже давно. Із кількох сіл люди повиганяли корчмарів, і вони блукали, як бездомні пси, по Буковині. Одного разу вздріли серед поля парубка. Покликали його і питають:
| |
| − | | |
| − | — Ти хто такий?
| |
| − | | |
| − | — [[Іван|Іванко]].
| |
| − | | |
| − | — Куди ідеш?
| |
| − | | |
| − | — Найматися. А ви?
| |
| − | | |
| − | — Ми — корчмарі. Нас вигнали за те, що людям втіху продавали. Шукаємо, де б поставити собі нові корчми. Ставай до нас на службу.
| |
| − | | |
| − | — А що буду робити?
| |
| − | | |
| − | — Наразі нас водити, бо, ади, заблудилися.
| |
| − | | |
| − | [[Іван|Іванко]] пристав. Ішов весь день попереду, а корчмарі, як п'яні, теліпалися за ним. Увечері завів їх до лісу. А тут уже стемніло. Корчмарі так боялися, що аж зубами клацали. Ішли купою, сліпо наступали один одному на ноги, штурхалися й сварилися.
| |
| − | | |
| − | [[Іван|Іванко]] сказав:
| |
| − | | |
| − | — Ану, корчмарі, спати!
| |
| − | | |
| − | — На землі? Без подушки?
| |
| − | | |
| − | — Зараз знайдемо подушку.
| |
| − | | |
| − | Пішов [[Іван|Іванко]] по кущах, помітив купу мухариць та й каже.
| |
| − | | |
| − | — Лягайте сюди головами і мовчіть собі.
| |
| − | | |
| − | Почули мухариці, що хтось ліг на їхню хату, і повилізали. Обліпили корчмарів, почали кусати. Ті переверталися з боку на бік і форкали, як коні.
| |
| − | | |
| − | — [[Іван|Іванку]], що то нас кусає?
| |
| − | | |
| − | — Спіть собі тихо, то — малі вовки. А як почують і великі, то від вас залишаться тільки черевики.
| |
| − | | |
| − | Корчмарі притихли. Мусили терпіти.
| |
| − | | |
| − | Уранці встали, а за [[Іван|Іванком]] і слід пропав. Довго його кликали.
| |
| − | | |
| − | — Відай, вовки з'їли нашого слугу,— сказали корчмарі.— Файний був неборака, вірно нам служив.
| |
| − | | |
| − | А Іванко вибрався із лісу й натрапив на циганів, що варили сьорбавку в задимленому горщику.
| |
| − | | |
| − | — Що хочете за горщика? — спитав.
| |
| − | | |
| − | — А що даси?
| |
| − | | |
| − | — Даю чотири крейцери.
| |
| − | | |
| − | — Добре, можеш брати.
| |
| − | | |
| − | Взяв [[Іван|Іванко]] горщика, накопав бараболі. Відтак приніс води, сів серед дороги й розклав ватру. Забулькала вода, почало варитися. Раптом почувся з хащі галас. То корчмарі сварилися, бо кожен із них хотів бути старшим і не могли прийти до згоди. Коли вздріли наймита, зраділи.
| |
| − | | |
| − | [[Іван|Іванко]] нараз погасив вогонь, порозкидав грань і обгорнув горщика пилюкою. А вода продовжувала булькати. Корчмарі дивилися й очам своїм не вірили.
| |
| − | | |
| − | — Що це таке, [[Іван|Іванку]]?
| |
| − | | |
| − | — Це чарівний горщик. Як обгорнеш його порохами, то можеш у ньому і вола зварити!
| |
| − | | |
| − | — Продай нам!
| |
| − | | |
| − | — Сто золотих!
| |
| − | | |
| − | Корчмарі дали гроші. [[Іван|Іванко]] вилив воду, забрав зварені картоплини й пішов собі далі. Ішов, що йшов, коли глип — на дорозі віз із поламаним колесом. Закотив рукави і взявся до роботи. Полагодив колесо, поклав на своє місце. Потім сів на воза і відпочиває.
| |
| − | | |
| − | А корчмарі тим часом накопали в полі бараболі, принесли у горщику води й обгорнули його порохами. Та вода не кипіла, сніданок не варився. Розсердилися корчмарі й гепнули горщиком об землю, аж черепки полетіли. Побігли в той бік, куди пішов [[Іван|Іванко]]. Ішли, що й йшли, коли глип — леґінь лежить на фірі та хропить.
| |
| − | | |
| − | — Ох ти, дурилюде!
| |
| − | | |
| − | — Гов, корчмарі! — схопився Іванко.— Що сталося? Не варить? Зачекайте! Які ж слова казали ви тоді, коли набрали води в горщик?
| |
| − | | |
| − | — Плямкали язиками, бо дуже їсти хотілося.
| |
| − | | |
| − | — Ото дурні!.. Треба примовляти такими словами:
| |
| − | | |
| − |
| |
| − | Булькай, булькай, булькотання,
| |
| − | Най ся варить нам снідання
| |
| − | Із водички й мандибурки —
| |
| − | Таке смачне, гейби з курки.
| |
| − |
| |
| − | | |
| − | — Файні слова, [[Іван|Іванку]], але ти їх нам не говорив.
| |
| − | | |
| − | — Бо ви не просили. Побоялися, напевно, що доведеться доплатити якийсь нещасний крейцер. Тепер ходіть голодні, як пси!
| |
| − | | |
| − | Корчмарі застогнали:
| |
| − | | |
| − | — Ледве ноги волочимо. Щось роби, [[Іван|Іванку]].
| |
| − | | |
| − | — Як не можете вже йти, то витягніть цю фіру хоч на гору. А далі я вас повезу. Так вам буде легше.
| |
| − | | |
| − | Леґінь простерся на соломі та й дрімає далі. Корчмарі запряглися, натужилися і потягли воза. Ледве-ледве викотили вгору.
| |
| − | | |
| − | — Вставай, [[Іван|Іванку]],— розбудили парубка.— Ми своє зробили.
| |
| − | | |
| − | — Добро,— скочив на землю Іванко.— А тепер ви сідайте на фіру, я вас повезу.
| |
| − | | |
| − | Тримаючи за дишель, леґінь трохи побіг, а потім відскочив і пустив воза з корчмарями, аби сам котився вниз. Фіра так тарахкала, що аж земля гуділа. Зупинилася в долині. Корчмарі, від страху напівмертві, не злізали з фіри — переодягали портяниці...
| |
| − | | |
| − | — Ну, тепер вас поведу на спочинок! — підійшов [[Іван|Іванко]]. Корчмарі зітхнули і попленталися слідом.
| |
| − | | |
| − | Леґінь підвів їх до дерева:
| |
| − | | |
| − | — Вилізайте на самий вершок, прив'яжіться до гілля і спіть. Тутешні вовки особливо люті!
| |
| − | | |
| − | Корчмарі один за одним видряпалися на дерево і позасинали там, як [[кури]]. Серед ночі [[Іван|Іванко]] пообрубував найнижче галуззя, настелив на землю і ліг собі спати на м'якшому. Вранці корчмарі пробудилися і оторопіли:
| |
| − | | |
| − | — [[Іван|Іванку]], хто це обламав гілля?
| |
| − | | |
| − | — Вовки повідгризали.
| |
| − | | |
| − | — А чому не пантрував?
| |
| − | | |
| − | — Та задрімав трохи. Потім залюлюкав — і вони повтікали.
| |
| − | | |
| − | — Як нам тепер злізти?
| |
| − | | |
| − | [[Іван|Іванко]] порадив:
| |
| − | | |
| − | — Найсильніший із вас най злапається за міцну гілляку, а решта ловіться один одному на ноги і злізете, як по мотузку.
| |
| − | | |
| − | Корчмарі не скоро знайшли найміцнішого. Та ось один вхопився за галузку й повиснув у повітрі. Коли почали спускатися, найсильніший крикнув:
| |
| − | | |
| − | — [[Іван|Іванку]], в мене вже затерпли руки. Що робити?
| |
| − | | |
| − | — Поплюй на долоні.
| |
| − | | |
| − | Той поплював, і всі корчмарі гепнулися, як мішки з квасолею.
| |
| − | | |
| − | Посиділи трохи, очуняли, і повів їх [[Іван|Іванко]] у поле. А там цвіла гречка.
| |
| − | | |
| − | — Що це таке, Іванку?
| |
| − | | |
| − | — Така річка. Бачите, аж піниться. Треба перепливати. На другому березі є хата, де можна й відпочити. Ану, кидайтеся у хвилі.
| |
| − | | |
| − | Корчмарі, заплющуючи очі, падали у гречку. Махали руками, дерлися по груддю.
| |
| − | | |
| − | — Нічого, ще трохи!..— підбадьорював Іван.
| |
| − | | |
| − | З гіркою бідою переповзли лан і опинилися над Прутом. Були дуже сердиті. За посміх [[Іван|Івана]] засунули в міх. Домовилися: доки в хаті трохи відпочинуть, най міх лежить на березі, бо не мають сили кинути його в річку.
| |
| − | | |
| − | Сидить [[Іван|Іванко]] у міхові й думає, як має врятуватися. Коли так журився, почув, що їде якась бричка. Вій почав кричати:
| |
| − | | |
| − | — Рятуйте! Не вмію ні читати, ні писати, а мене завтра вранці хочуть за цісаря покласти!..
| |
| − | | |
| − | А на бричці їхав старий дідич. Він подумав: «Я й без того маю білі калачі, а ще як стану цісарем?!» Скочив із брички, випустив Іванка, а сам раз-два заліз у міх. [[Іван|Іванко]] ж сів у бричку і поїхав.
| |
| − | | |
| − | Корчмарі повставали, шпурнули міха з дідичем у Прут і рушили в дорогу. Ішли, що йшли, коли глип — Іванко їде бричкою. Корчмарі зупинилися і аж роти пороззявляли.
| |
| − | | |
| − | — Де ти взяв, [[Іван|Іванку]], такі файні [[кінь|коні]]?
| |
| − | | |
| − | — На тому світі, люди добрі, ви ж мене спровадили туди.
| |
| − | | |
| − | — Ми теж хочемо мати такі [[кінь|коні]]. —- Тоді гайда за мною!
| |
| − | | |
| − | Повів їх на міст і наказав;
| |
| − | | |
| − | — Скачіть один за одним у річку!
| |
| − | | |
| − | Корчмар, що першим полетів униз, пірнув і більше не виринув. Решта сполошилася.
| |
| − | | |
| − | — Чого ви боїтеся? Він там вибирає собі найкращі коні та найфайнішу бричку. Хочете, аби вам залишилися дерлюґи й тарадайки? Скачіть!
| |
| − | | |
| − | Після них ще довгий час виходили бульки.
| |
| − | | |
| − | Іванко сів на бричку і поїхав далі. Коли я його здибав, він усе це мені й розповів. А я — вам.
| |
