|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | Два товариші | + | #REDIRECT [[Два товариші (Українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | От кажуть люди, щоб до Юра було сіно і в дурня; а як до Благовіщеня дозимував скотину, а на Благовіщеня хоч на лубочку вивези на луку, то вже не здохне.
| |
| − | | |
| − | Ото я вам скажу:
| |
| − | | |
| − | У одного бідного чоловічка конячка одним одна була, та й ту у велику силу до Благовіщеня дозимував, а на Благовіщеня тільки живу вивіз на луку. Ото як зачала та конячка гризти траву, то трошки й подужчала. Скоро на ноги підвелась — і пішла далі, від вітру валяючись.
| |
| − | | |
| − | Ото йде, коли зустрічає її Прало, такий кінь великий та дужий, що ніякого звіра не боїться, та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Здоров був, товаришу!
| |
| − | | |
| − | Глянув кінь на товариша та й подумав: «Це не мені товариш», та й відказав:
| |
| − | | |
| − | — Доброго здоров'я!
| |
| − | | |
| − | Ото й питає ситий худого:
| |
| − | | |
| − | — А куди ти йдеш?
| |
| − | | |
| − | — Та йду світ за очі.
| |
| − | | |
| − | — Та й я туди ж, так нум товаришувати.
| |
| − | | |
| − | — То й нум! — сказав худий кінь.
| |
| − | | |
| − | Ото й пішли вдвох.
| |
| − | | |
| − | Ото йдуть та й балакають; а ситий і каже:
| |
| − | | |
| − | — Скажи мені, як тебе звуть? А худий відказав: «Пакінь».
| |
| − | | |
| − | — А я Прало,— сказав ситий,— ходім же тепер на залізний тік пробувати сили, хто дужчий.
| |
| − | | |
| − | — Ходім! — сказав тоненьким голоском Пакінь, бо він світові рад.
| |
| − | | |
| − | Прийшли на тік. Ото Прало каже:
| |
| − | | |
| − | — Бий, Паконю!
| |
| − | | |
| − | А той:
| |
| − | | |
| − | — Бий ти!
| |
| − | | |
| − | От Прало як ударить, то аж тік гнеться, а Пакінь як ударить, то вогонь креше. Ото Прало й задумався: «Який він сильний, не мій товариш: я як ударю, то іскри не сиплються, а тільки тік гнеться, а від нього сиплються іскри!» А того й не знав Прало, що Пакінь підкований: хазяїн на зиму підкував та й забув вирвати підкови, як на луку витяг.
| |
| − | | |
| − | От Прало й каже до Паконя:
| |
| − | | |
| − | — Ходім, товаришу, ще до моря: хто більше води видме?
| |
| − | | |
| − | — Ходім,— сказав Пакінь.
| |
| − | | |
| − | Ото пішли. От Прало як духне, то за малим риби за хвости не вхопить — аж до сухого. А Пакінь похнюпив голову в воду, язик висолопив, бо тільки живий, а щука думала, що м'ясо,— хап його за язик, а Пакінь — клац її зубами та й каже до Прала:
| |
| − | | |
| − | — А що, товаришу, чи ти що піймав?
| |
| − | | |
| − | — Ні,— сказав Прало.
| |
| − | | |
| − | — А я піймав!
| |
| − | | |
| − | Ото глянув Прало на Паконя та аж ізлякався, що таку щуку велику держить Пакінь у зубах, та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Ходім варити, товаришу, тепер є що!
| |
| − | | |
| − | А сам тільки голову почухає та поглядає на Паконя та й думає: «Оце знайшов чорта не за свої гроші!»
| |
| − | | |
| − | Ото розіклали вогню, щоб варити ту рибу. Прало й каже:
| |
| − | | |
| − | — Сиди ти, товаришу, тут біля вогню, а я дров принесу.
| |
| − | | |
| − | — Ну, й добре! — сказав Пакінь.
| |
| − | | |
| − | Сів і голову похнюпив: сказано — три чисниці до смерті; а сорока думала, що неживий, та хап його за язик! А Пакінь — клац зубами та й держить у роті. От Прало приходить, а Пакінь питає:
| |
| − | | |
| − | — А що, товаришу, чи піймав що?
| |
| − | | |
| − | — Ні,— сказав Прало.
| |
| − | | |
| − | — А я піймав! — відказав Пакінь.
| |
| − | | |
| − | Дивиться Прало, аж справді держить сороку в зубах Пакінь.
| |
| − | | |
| − | Здивувався Прало та й каже:
| |
| − | | |
| − | — А де це ти, товаришу, взяв сороку?
| |
| − | | |
| − | — Е, товаришу,— сказав Пакінь,— я під небесами літав та й піймав!
| |
| − | | |
| − | Дуже зажурився Прало та й каже: «Е, це не мій товариш: коли він рибу в морі ловить і птицю попід небесами, так куди мені зрівнятися! Хоч я дужий і дуби з корінням ламаю, так я птиці попід небесами і риби в морі не піймаю!» Отак думав Прало сам собі і міркував: яким би побитом від Паконя втекти?
| |
| − | | |
| − | Ото каже, подумавши, Прало:
| |
| − | | |
| − | — Вари, товаришу, а я піду, може ще дров принесу.
| |
| − | | |
| − | — Добре,— сказав Пакінь.
| |
| − | | |
| − | І пішов Прало, та навкруги, та навтікача, біжить та оглядається, та й каже: «Нехай тобі нечистий батько! Ти не по моїй силі, хоч би утікти від тебе!»
| |
| − | | |
| − | От біжить Прало, коли зустрічає [[вовк]]а. [[Вовк]] і каже:
| |
| − | | |
| − | — Здоров будь, Прало.
| |
| − | | |
| − | — Здоров, вовче, та мовчи! — сказав Прало бозна яким голосом.
| |
| − | | |
| − | — Та що там таке? Розкажи! — сказав [[вовк]] Пралові.
| |
| − | | |
| − | — Ось що!— став Прало розказувати.— Я зустрівся з товаришем і хотів із ним побрататися; ото й пішли сили спробувати — хто дужчий. То як ти скажеш? Я як ударю, то залізний тік гнеться, а він як ударить, то вогонь креше. Ото пішли води дути до моря; то я як духну, то аж до сухого, а він і рибу піймав. От пішли варити тієї риби, то як на твою думку? Я поки дров приніс, а він уже й сороку піймав! Так я оце подививсь, що не по моїй силі, та й давай тікати від нього.
| |
| − | | |
| − | — Та як же його звуть? — спитався [[вовк]] Прала.
| |
| − | | |
| − | — Пакінь,— сказав Прало.
| |
| − | | |
| − | — Е, так я таких умію підголювати,— сказав [[вовк]],— тільки покажи, де він.
| |
| − | | |
| − | — Е! — каже Прало,— я тебе туди не поведу, а покажу: ген там на долині, під могилою, вогонь палає — то товариш мій Пакінь розкладає.
| |
| − | | |
| − | Ото подивився [[вовк]], увесь затрусивсь і сказав:
| |
| − | | |
| − | — Сиди ж ти, Прало, та дивись, а я піду і тобі шкуру принесу на чоботи, щоб нікого не боявсь, а нам віри йняв, що ми таких братчиків уміємо підголювати.
| |
| − | | |
| − | Ото пішов [[вовк]] до Паконя, як ухватив за хвіст — і до голови обдер шкуру і Пралові подарував. Остався Прало сам, а Пакінь пропав ні за [[цап]]ову душу.
| |
| − | | |
| − | Оце вам казка, а мені бубликів в'язка.
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Українські народні казки]]
| |
