Відмінності між версіями «Лихо над лихами (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про чоловіка]] | ||
+ | |||
Лихо над лихами | Лихо над лихами | ||
Жив на світі бідний [[чоловік]]. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім'єю, не вмерти з голоду. | Жив на світі бідний [[чоловік]]. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім'єю, не вмерти з голоду. | ||
Рядок 168: | Рядок 173: | ||
— Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами. Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: | — Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами. Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: | ||
− | — Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх. | + | — Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх. |
− | |||
− |
Поточна версія на 07:20, 28 вересня 2009
Лихо над лихами
Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім'єю, не вмерти з голоду.
— Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! — сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.
Так і прозвали того чоловіка — Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горшок йому насипали такий же горшок зерна, за подротований — півгоршка.
Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:
— Горшки на продаж, горшки дротувати! Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.
— Чого ти, чоловіче, такий веселий? — питає цар.
— А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?
— Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над всіма лихами лихо?
— А чому б мені не відповісти? Знаю!
— Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.
Скликав цар всіх міністрів до себе:
— Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте — будете і далі міністрами, не відгадаєте — ідіть під усі сто вітрів.
— Загадуй, відгадаємо! — закричали міністри й договорити цареві не дали. Цар і питає:
— Що то за лихо, що над всіма лихами лихо? Задумалися міністри. — Ні, ми так швидко не відгадаємо!
— Приходьте тоді через три дні.
— Світлий царю! Три дні для такої загадки — мало! Дайте нам бодай два тижні.
— Хай буде по-вашому! — погодився цар. Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.
— Ну, що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?
— Ще ні! — відповіли в один голос міністри. Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря.
— Горшки продаю, горшки дротую!
— Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами,— каже один із міністрів.
— Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! — відповів на це цар.
Тут піднявся ще один міністр і каже:
— А може, він розгадав би загадку?
— Спробуйте! — відповів цар. На наступний день найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.
— Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!
— Яку!
— Що то за лихо, що над всіма лихами лихо?
— Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!
Міністр аж очі витріщив.
— Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.
— Даси сто золотих — відгадаю! — мовив Горшкодротар.
Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.
Горшкодротар і каже:
— Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!
З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:
— А що, відгадав Горшкодротар?
— Аякже, відгадав за сто золотих!
— Хай він провалиться, той Горшкодротар,— мовив другий міністр.— Щоб я йому сто золотих платив! Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:
— Скажіть мені, що то на світі за лихо, що над всіма лихами лихо?
— Плати сто золотих, скажу.
— Чи не багато це?
— Думаю, що ні!
Виплатив міністр сто золотих й чекає.
— Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка! Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:
— Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над всіма лихами лихо?
— Плати сто золотих, скажу.
— А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!
— Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити. Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:
— Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити? А Горшкодротар йому:
— Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.
— Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п'ятдесят золотих! Досить з тебе!
— Я за п'ятдесят і рота не розкрию! Пішов розлючений міністр, так ні до чого і не договорившись.
На другий день прийшов знову:
— Ну що, дійшов до розуму? Береш п'ятдесят золотих?
— Ні, не беру!
— На вже, на! — шпурнув міністр гаманець на стіл.— Ось тобі сто золотих, кажи швидше!
— О ні, за сотню я сьогодні не скажу!
— А скільки ж тобі?
— Даси двісті — скажу!
Міністр вже погрожував, і залякував, та нічого не добився.
Приходить на третій день:
— Ну, береш сотню?
— Ні, не беру.
— На, маєш двісті золотих,— шпурнув міністр гаманець Горшкодротарю.
— Ні, пане, тепер хоч би і тисячу давав, не скажу!
— Що, розбагатів надто? — Не розбагатів, треба було вчора давати, скільки просив.
От прийшов строк, зібрав цар міністрів. Питає третього:
— Як у вас справи? Відгадали загадку?
— Пресвітлий царю, почекайте до полудня.
— Добре, почекаю! — погодився цар. Прибіг міністр до Горшкодротаря, впав перед ним навколішки й благає:
— Відгадай ту загадку, зглянься! Не відгадаєш — мені кінець. Проси, що хочеш!
— Добре, добре! — каже Горшкодротар.— Коли так просиш, я тобі і без грошей скажу. Тільки ти ось що зроби...
Міністр дуже зрадів, коли почув, що Горшкодротар і загадку відгадає, і грошей не візьме,— і на все погодився:
— Що тільки накажеш, все зроблю!
— Посади мене на візок і вези в царський двір.
— Змилостився! — заблагав міністр.— На десяте село відвезу на собі, тільки не на царський двір! Побачить мене цар в упряжці — я крізь землю провалюсь від сорому!
— Скажу тільки при цій умові. А там роби, як сам знаєш!
Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує:
— Горшки, кому горшки? Горшки дротувати!
— Та ти хоч не кричи! — просить міністр.— Дам тисячу золотих, тільки замовкни.
Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить — третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився.
— Хто тебе везе? — питає Горшкодротаря.
— Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами. Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра:
— Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.