Відмінності між версіями «Василіяни і король (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
Snak (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | [[Категорія:українська народна казка]] | |
+ | [[Категорія:Казки про панів]] | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]] | ||
В однім селі був заклад тих Василіянів ксьондзів, і вони собі написали таку табличку, що їм дуже добре. Переїжджав король через того місто, і побачив тую табличку, та й подумав собі: "По всьому краю чути, що зле, а їм тут дуже добре". Приходить до них, та й питає: | В однім селі був заклад тих Василіянів ксьондзів, і вони собі написали таку табличку, що їм дуже добре. Переїжджав король через того місто, і побачив тую табличку, та й подумав собі: "По всьому краю чути, що зле, а їм тут дуже добре". Приходить до них, та й питає: | ||
+ | |||
- Що чувати? | - Що чувати? | ||
+ | |||
Поклонилися ему ксьондзи, і сказали, що все добре. | Поклонилися ему ксьондзи, і сказали, що все добре. | ||
+ | |||
Каже король до них: | Каже король до них: | ||
+ | |||
- Я йду там і там, і буду повертатися за десять днів. Я до вас вступлю, і би ви мені відгадали, що я думаю. А як не вгадаєте, то я вас розжену. | - Я йду там і там, і буду повертатися за десять днів. Я до вас вступлю, і би ви мені відгадали, що я думаю. А як не вгадаєте, то я вас розжену. | ||
+ | |||
І поїхав король собі. Та й настала біда між ксьондзами, бо ніхто не може знати, що король собі думає. | І поїхав король собі. Та й настала біда між ксьондзами, бо ніхто не може знати, що король собі думає. | ||
+ | |||
Проходить день, другий, третій... Всі ксьондзи ходять сумні, кожен собі думає, де подінеться, як їх розженуть. Аж тут під їх заклад приходить [[дід]] і просить милостині. Але ніхто на того [[дід]]а не звернув уваги, бо кожного о[[пан]]ував смуток. [[Дід]] питається: | Проходить день, другий, третій... Всі ксьондзи ходять сумні, кожен собі думає, де подінеться, як їх розженуть. Аж тут під їх заклад приходить [[дід]] і просить милостині. Але ніхто на того [[дід]]а не звернув уваги, бо кожного о[[пан]]ував смуток. [[Дід]] питається: | ||
+ | |||
- Що у вас таке сталося, чого ви такі сумні? Може, би я вас чим порадив? | - Що у вас таке сталося, чого ви такі сумні? Може, би я вас чим порадив? | ||
+ | |||
- Та де [[дід]]у, чим ти зарадиш, - ему відповідають ті ксьондзи. | - Та де [[дід]]у, чим ти зарадиш, - ему відповідають ті ксьондзи. | ||
- Та скажіть, що сталося, то гроші не коштує. — [[Дід]] далі наполягає на свому. Та й один ксьондз єму повів, що король сказав, як вони не відгадають, що він мислить, то він їх розжене. | - Та скажіть, що сталося, то гроші не коштує. — [[Дід]] далі наполягає на свому. Та й один ксьондз єму повів, що король сказав, як вони не відгадають, що він мислить, то він їх розжене. | ||
+ | |||
- То все дурниці, - каже [[дід]]. — Я знаю, що король буде мислити. Але тепер я не знаю, а буду знати, як побачу короля. | - То все дурниці, - каже [[дід]]. — Я знаю, що король буде мислити. Але тепер я не знаю, а буду знати, як побачу короля. | ||
+ | |||
Тоті ксьондзи втішилися. Сказали ему чекати. Дали ему їсти, дали пити. [[Дід]] горілки випив, попоїв добре, та й ліг спати. | Тоті ксьондзи втішилися. Сказали ему чекати. Дали ему їсти, дали пити. [[Дід]] горілки випив, попоїв добре, та й ліг спати. | ||
Вже ксьондзи єго кличуть, бо вже король іде. [[Дід]] устав, і наказав дати одяг ему такий, як в ксьондзів. Єму дали, він вдівся і встав на порозі, чекає короля. | Вже ксьондзи єго кличуть, бо вже король іде. [[Дід]] устав, і наказав дати одяг ему такий, як в ксьондзів. Єму дали, він вдівся і встав на порозі, чекає короля. | ||
+ | |||
Приїхав король, зліз з воза, йде до палати. Той [[дід]] поклонився королеві до землі, а всі ксьондзи чекають, що він буде говорити. Король питається: | Приїхав король, зліз з воза, йде до палати. Той [[дід]] поклонився королеві до землі, а всі ксьондзи чекають, що він буде говорити. Король питається: | ||
+ | |||
- Що я думаю? А [[дід]] каже: | - Що я думаю? А [[дід]] каже: | ||
+ | |||
- Найясніший [[пан]] думає, що я є ксьондз. | - Найясніший [[пан]] думає, що я є ксьондз. | ||
+ | |||
- А так є. | - А так є. | ||
+ | |||
- Ні, найясніший [[пан]]е, я не ксьондз, я [[дід]]. | - Ні, найясніший [[пан]]е, я не ксьондз, я [[дід]]. | ||
+ | |||
- А як то може бути? - питається король. | - А як то може бути? - питається король. | ||
+ | |||
- Прошу [[пан]]а, я є на правду простий [[дід]]. | - Прошу [[пан]]а, я є на правду простий [[дід]]. | ||
+ | |||
- Ну то добре, - каже король, - ти відгадав мою думку. Бо я собі гадав, ось на переді якийсь піп стоїть, то, певно, він буде відгадувати, що я думаю. То ти відгадав, бо я думав, що ти піп, а ти [[дід]]. Так що живіть собі, як жили досі. | - Ну то добре, - каже король, - ти відгадав мою думку. Бо я собі гадав, ось на переді якийсь піп стоїть, то, певно, він буде відгадувати, що я думаю. То ти відгадав, бо я думав, що ти піп, а ти [[дід]]. Так що живіть собі, як жили досі. | ||
+ | |||
І король поїхав. А ті ксьондзи того [[дід]]а вже нікуди від себе не відпустили. І шанували єго до самої смерті. | І король поїхав. А ті ксьондзи того [[дід]]а вже нікуди від себе не відпустили. І шанували єго до самої смерті. | ||
− | Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Миколи Кравіцкого, в 1894 році. | + | ''Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Миколи Кравіцкого, в 1894 році. Стиль запису збережено.'' |
− | Стиль запису збережено. | ||
− | |||
− |
Поточна версія на 19:00, 24 вересня 2009
В однім селі був заклад тих Василіянів ксьондзів, і вони собі написали таку табличку, що їм дуже добре. Переїжджав король через того місто, і побачив тую табличку, та й подумав собі: "По всьому краю чути, що зле, а їм тут дуже добре". Приходить до них, та й питає:
- Що чувати?
Поклонилися ему ксьондзи, і сказали, що все добре.
Каже король до них:
- Я йду там і там, і буду повертатися за десять днів. Я до вас вступлю, і би ви мені відгадали, що я думаю. А як не вгадаєте, то я вас розжену.
І поїхав король собі. Та й настала біда між ксьондзами, бо ніхто не може знати, що король собі думає.
Проходить день, другий, третій... Всі ксьондзи ходять сумні, кожен собі думає, де подінеться, як їх розженуть. Аж тут під їх заклад приходить дід і просить милостині. Але ніхто на того діда не звернув уваги, бо кожного опанував смуток. Дід питається:
- Що у вас таке сталося, чого ви такі сумні? Може, би я вас чим порадив?
- Та де діду, чим ти зарадиш, - ему відповідають ті ксьондзи. - Та скажіть, що сталося, то гроші не коштує. — Дід далі наполягає на свому. Та й один ксьондз єму повів, що король сказав, як вони не відгадають, що він мислить, то він їх розжене.
- То все дурниці, - каже дід. — Я знаю, що король буде мислити. Але тепер я не знаю, а буду знати, як побачу короля.
Тоті ксьондзи втішилися. Сказали ему чекати. Дали ему їсти, дали пити. Дід горілки випив, попоїв добре, та й ліг спати. Вже ксьондзи єго кличуть, бо вже король іде. Дід устав, і наказав дати одяг ему такий, як в ксьондзів. Єму дали, він вдівся і встав на порозі, чекає короля.
Приїхав король, зліз з воза, йде до палати. Той дід поклонився королеві до землі, а всі ксьондзи чекають, що він буде говорити. Король питається:
- Що я думаю? А дід каже:
- Найясніший пан думає, що я є ксьондз.
- А так є.
- Ні, найясніший пане, я не ксьондз, я дід.
- А як то може бути? - питається король.
- Прошу пана, я є на правду простий дід.
- Ну то добре, - каже король, - ти відгадав мою думку. Бо я собі гадав, ось на переді якийсь піп стоїть, то, певно, він буде відгадувати, що я думаю. То ти відгадав, бо я думав, що ти піп, а ти дід. Так що живіть собі, як жили досі.
І король поїхав. А ті ксьондзи того діда вже нікуди від себе не відпустили. І шанували єго до самої смерті.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Миколи Кравіцкого, в 1894 році. Стиль запису збережено.