|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #REDIRECT [[Вечірник, Полуночник і Світанок (Українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Фантастичні казки]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про чоловіка]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про панів]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]
| |
| − | | |
| − | Жили колись давно [[чоловік]] і жінка. І народився у них перший син, якому батьки дали ім'я Вечірник (бо саме ввечері родила його мати). Минув рік, і однієї полуночі порадувала жінка [[чоловік]]а другим сином — Полуночником. А потім, через рік, народився й третій син — Світанок.
| |
| − | | |
| − | Пішли сини у світ. Перший син приходив завжди до батьків увечері, другий — у полуніч, а самий менший, що Світанком звався,— на світанку.
| |
| − | | |
| − | А саме в тому царстві-государстві пропала раптом в царя дочка. Що вже не шукали її всі придворні й слуги — та даремно: не найшли ніде й сліду. Тут міністри і порадили цареві попитати про царівну хлопців — Вечірника, Полуночника й Світанку, що кожен день ходять по світу.
| |
| − | | |
| − | Прийшли царські слуги до господаря, принесли дарунки, питають:
| |
| − | | |
| − | — Де ваші сини?
| |
| − | | |
| − | — Сини мої в дорозі,— каже батько.— Але ви почекайте. Скоро вже Вечірник прийде, ви його і попитаєте.
| |
| − | | |
| − | Прийшов Вечірник. Розпитали його царські слуги про цареву дочку.
| |
| − | | |
| − | — Ні, не бачив і не чув ніде я про царівну,— одказав Вечірник.
| |
| − | | |
| − | — Попитайте Полуночника іще,— каже царським слугам батько.
| |
| − | | |
| − | Стали царські слуги чекать Полуночника. Не забарився і той прийти.
| |
| − | | |
| − | — Ні, не стрічав ніде царевої дочки,— одказав Полуночник.
| |
| − | | |
| − | — Що ж, попитайте ще Світанку,— знову каже батько царським слугам.
| |
| − | | |
| − | Стали ті чекати третього сина. Незабаром прийшов і Світанок. Та і він не знав нічого про цареву дочку.
| |
| − | | |
| − | Аж тепер Вечірник, Полуночник і Світанок дізналися, що вони брати. Порадилися і вирішили всі троє іти в світ шукати царську дочку.
| |
| − | | |
| − | Як вирішили, так і зробили. Попрощалися сини з батьками, вирушили гуртом у світ.
| |
| − | | |
| − | Йшли полями, йшли лісами. Та все марно. Вже хотіли й вертатися, та ось найменший брат Світанок запримітив гору, а в ній діру. І вона, ця діра, в саме підземелля.
| |
| − | | |
| − | Зсукали брати шнура, та ні Вечірник, ні Полуночник не захотіли опускаться в провалля.
| |
| − | | |
| − | — Опускайся, брате, ти,— мовили старші брати Світанкові.— А ми тут посторожуємо, почекаємо.
| |
| − | | |
| − | Схопив хлопець за край шнура, поліз у підземелля. Ліз, ліз і враз побачив унизу галявину, а на ній — хатку, що стояла посередині галявини. Зайшов Світанок у хату: [[дід]] з бабою саме вечеряли.
| |
| − | | |
| − | Узяв хлопець ложку, став і собі їсти з ними.
| |
| − | | |
| − | [[Дід]] каже.
| |
| − | | |
| − | — Давай, бабо, ще...
| |
| − | | |
| − | [[Баба]] ще налила. [[Дід]] поїв, а далі каже.
| |
| − | | |
| − | — Я голодний... хтось з нами вечеряв. Ти бери, бабо, коцюбу і ставай у дверях. Будемо ловити.
| |
| − | | |
| − | Так [[дід]] і [[баба]] зловили хлопця. Той і розказав, чого прийшов сюди.
| |
| − | | |
| − | — А чого ви сліпі? — запитав хлопець. [[Дід]] з бабою стали оповідати.
| |
| − | | |
| − | — Коли ми пасли корову, прийшли злі русалки і повипікали нам горючою водою очі. З тих пір ми і невидющі. Помогти нам може тільки жива вода.
| |
| − | | |
| − | Попросивсь хлопець у [[дід]]а і баби пасти корову. Вивів її у поле, а сам заховався у тернину. Прийшли русалки. Вискочив хлопець з тернини — та й половив їх. Пообіцяв.
| |
| − | | |
| − | — Якщо одна з вас принесе цілющу воду, то й одпущу.
| |
| − | | |
| − | Згодилася одна русалка принести цілющу воду. Одпустив її хлопець. Незабаром принесла вона воду. Полив хлопець на дерево — воно загорілося. Тоді дала русалка цілющу воду. Полив хлопець знову па дерево — воно зажило.
| |
| − | | |
| − | Узяв хлопець живу воду, поніс [[дід]]ові і бабі. Змочив їм очі — вони й стали видючими.
| |
| − | | |
| − | Настав час прощатися з [[дід]]ом і бабою.
| |
| − | | |
| − | Виніс [[дід]] чарівного меча, віддав хлопцеві, [[баба]] ще порадила.
| |
| − | | |
| − | — Коли будеш вилазити звідтіля на світ, то спершу почепи до шнура каменя.
| |
| − | | |
| − | Попрощався хлопець з [[дід]]ом і бабою, пішов шукати царівни. Йшов не довго, не коротко, аж побачив у скалі печеру. Зайшов, а там сидить у кутку красива дівчина. Побачила вона хлопця та й каже.
| |
| − | | |
| − | — Тікай, бо скоро змій прилетить. Як увидить він тебе, то зжере.
| |
| − | | |
| − | — А хто ти така? — питається хлопець.
| |
| − | | |
| − | Тут і розказала дівчина, що вона царева дочка, а украв її з царського саду, куди вона вийшла погуляти, великий семиголовий змій.
| |
| − | | |
| − | Узяв Світанок дівчину і — в дорогу. Аж чує: земля двигтить, за ними летить, женеться семиголовий змій. Замахнувся хлопець [[дід]]овим мечем — зрубав змієві шість голів, а сьомої не може. Довго билися, рубалися, аж хлопець упав знесилений. Тоді царівна хлюпнула на нього цілющою водою, він ожив, одрубав змієві сьому голову.
| |
| − | | |
| − | Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Набрів хлопець на діру у скелі, де чекали на його старші брати. Узяв кінець шнура, прив'язав до його царівну. А вона зняла з руки перстень, переламала: одну половину взяла собі, а другу дала хлопцеві.
| |
| − | | |
| − | Витягли старші брати царівну, знов опустили шнура, а хлопець згадав бабину пораду, почепив до його каменя. Дотягнули брати до половини його і кинули.
| |
| − | | |
| − | Задумався Світанок, пішов у ліс. Побачив орлине гніздо: велика сова саме хотіла з'їсти маленьких орлят. Замахнувся хлопець мечем, одігнав сову, захистив од смерті орлиних дітей. Тут надлетів орел і каже:
| |
| − | | |
| − | — За те, що ти врятував моїх дітей, я стану тобі в допомозі.
| |
| − | | |
| − | — Допоможи мені, орле, вибратися звідтіля наверх.
| |
| − | | |
| − | — Добре... Тільки на запас візьми багато м'яса і живучої води. Вернувся хлопець до [[дід]]а і баби, випросив у їх вола, зарізав його.
| |
| − | | |
| − | М'ясо і живучу воду приладнав до спини орла, сам сів на його. Полетіли.
| |
| − | | |
| − | Що пролетять трохи — і дає хлопець орлові з'їсти м'яса, що пролетять — знов дає м'яса. Та під самим верхом орлові забракло м'яса. Тоді хлопець одрізав і дав йому свою литку, а на рану полив живучою водою. Вона зажила.
| |
| − | | |
| − | Питається орел:
| |
| − | | |
| − | — Що ти давав мені їсти в останній раз? А хлопець:
| |
| − | | |
| − | — Давав своє м'ясо.
| |
| − | | |
| − | Так вибрався молодший брат наверх. Пішов він до царя, а там весілля: його старший брат жениться з царівною. Вона ж нікому не хоче казати правди, бо брати настрахали.
| |
| − | | |
| − | Світанок — одразу ж до царя. Розказав, як його старші брати обманули, показав половину персня, а царівна — свою половину.
| |
| − | | |
| − | Тут же цар наказав гнати геть за брехню старшого і середнього братів. А наймолодший брат оженився з царевою дочкою. На тому й казці кінець.
| |
