Вовк та лисиця (грецька народна казка)

Якось уранці журилася лисиця:

— Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Але що поробиш — не вмію ловити.

Раптом їй сяйнула думка:

— Що це я мудрую? Адже вовк — справжній рибалка. Умовлю його наловити риби, а потім і наїмся.

Не довго думаючи, лисиця побігла до вовка.

— Куме, бери свою вудку, а я візьму кошика, та ходімо ловити рибу! Тільки гляди — рибу поділимо порівну.

— Ходімо,— каже вовк.

Прийшли вони на берег моря. Вовк умостився на камені з водкою. Не минуло й хвилини, як він витяг велику кефаль.

— О, цю підсмажимо! — зраділа лисиця.

Незабаром вовк зловив окуня.

— Із цього зваримо юшку,— провадила лисиця.— Смачну-пресмачну! Ялика проковтнеш!

Вовк справно ловив рибу. Нарешті кошик був повний.

— Вовчику, можна я віднесу рибу до твоєї хати?

— Віднеси, кумасю,— відповів вовк.

Лисиця взяла рибу — та до своєї хати! Висипала здобич, а з порожнім кошиком побігла до вовка і залилася слізьми:

— Що трапилося, кумасю? — питає вовк.

— Ой, куме, що я тобі скажу! Бігла я повз річку, і схотілося мені напитися води. Поставила кошик неподалік. І що ти думаєш? Найбільша кефаль — стриб у воду, а дітки — за нею! Я до кошика, та де там — не встигла... У воду вскочив і окунь, а за ним його дітки, онуки, двоюрідні брати та сестри. Ось глянь — порожній кошик. Тільки одна тюлька не встигла втекти... Горе та й годі! — ще дужче заридала лисиця.— Як згадаю, що вони знову втекли в море! Насміялися з нас! Як же тепер нам по білому світу ходити?

Вовк не повірив лисиці, але не дав зрозуміти цього. Вирішив схитрувати.

— Не плач, кумасю,— мовив він.— Принеси й мені з річки напитися води, бо морська — дуже солона. А я тим часом ще наловлю риби. І тебе почастую.

Невдовзі лисиця принесла воду.

Вовк напився та й каже:

— Спасибі тобі, кумочко! Бач, а я вже й риби наловив повний кошик. Зверху я накрив її скатертиною ще й каменем придавив, щоб не втекла. Бери кошик і йди до мене додому. А я скоро прийду, тільки заскочу до себе на город.

«Краще не вигадаєш,— подумала лисиця,— і другий кошик риби буде мій, а вовкові що-небудь збрешу. Таке вже вигадаю, що й святий вуха розвісить! Вовчисько й поготів повірить».

Лисиця з кошиком подалася до себе додому.

Вдома вона хутенько зняла камінь і сунула лапу під скатертину. Раптом вона відчула страшний біль. У кошику були краби. Вони вчепилися клешнями в лисицю.

— Рятуйте, помираю! — верещала лисиця, намагаючись скинути крабів.— Рятуйте!

Раптом до хати зайшов вовк, який простував слідом за нею.

— Що з тобою, кумасю? — вигукнув він.

— Не базікай, краще допоможи мені зняти цих дияволів, бо вони з’їдять мене!

— За це віддай мені велику кефаль, яку я впіймав,— сказав вовк.

— У скрині! У скрині! — вищала лисиця.

— Віддай і окуня.

— У скрині візьми!

— Віддай ...

— У скрині! Забирай усю рибу: діток їхніх, онуків, сестер, братів і всіх родичів. Тільки швидше, куме, бо я сконаю від болю.

Вовк познімав крабів, забрав із скрині рибу та й пішов додому. А лисиця ще довго не могла прийти до пам’яті. Потім схопилася за живіт. Всередині бурчало — їй дуже хотілося їсти.