Відмінності між версіями «Бездонний вир (китайська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Ж ив у одному місті хлопець. Звали його Та У. Був він розумний, кмітливий, поважав старших, ...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | Жив у одному місті хлопець. Звали його Та У. Був він розумний, кмітливий, поважав старших, тому бідний батько беріг його, як зіницю ока. Коли хлопцеві пішов десятий рік, у місті номер знатний чиновник. І його син звелів стражникам поховати разом з батьком ще якого-небудь чоловіка, щоб той слугував йому на тому світі. Рано- вранці до кімнати, де жив Та У, увірвалися стражники і схопили ще сонного батька. Хлопець кинувся захищати того, та куди йому проти десяти стражників! | |
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
+ | Бідний хлопчина залишився один. Йому пригадалися розповіді сусідів про те, що коли в місті помирає хто-небудь з багатих, то служники ловили бідняка, поїли його до безтями вином, топили в бездонному вирі, а потім закопували поруч із могилою багатого. Від цих згадок йому стало сумно й страшно, і він заплакав. Та невдовзі подумав: «Яка користь від сліз? Піду краще до без донного виру і там, може, придумаю, як врятувати батька від смерті. А коли не пощастить врятувати, то хоч ще раз побачу його». | ||
+ | Вир той був біля підніжжя гори Даціншань. З гори збігало багато струмків, і всі вони впадали в цей вир, тому він був такий глибокий, що побачити його дно нікому з людей не вдавалося. Засмучений, підійшов хлопець до виру. | ||
+ | «Скільки тут бідняків загинуло! А тепер і мого батька сюди ж кинуть! — скрушно подумав Та У.— От коли б можна було випити всю цю воду, тоді батько живим би залишився. Але ж хто її вип’є?» Раптом із нірки поміж камінням виповзла зелена ящірка і, помітивши, що обличчя у хлопця від горя стало темнішим від чорної хмари, почала розпитувати людським голосом: | ||
+ | — Послухай, хлопчику! Бачу я, що з тобою якесь лихо скоїлося. То, може, розповіси мені, що в тебе болить? | ||
+ | І Та У розповів: | ||
+ | — У нашому місті існує такий звичай: коли помирає багатий або знатний чиновник, його служники хапають когось із бідних, напоюють вином, топлять у цьому вирі, а тоді закопують поруч із могилою небіжчика. Сьогодні моєму батькові випала черга супроводжувати багатого папа, ось чому я плачу. Краще б мене самого кинули замість батька в цей вир... | ||
+ | — Не втрачай надії, хлопче! Я виручу тебе з біди,— сказала ящірка. Вона підповзла до краю виру і почала пити воду. | ||
+ | П’є, п’є, а її тулуб дедалі товстішає й товстішає. Невдовзі на тілі ящірки з’явилася луска, а на голові виросли зелені роги. Дивиться хлопець і очам своїм не вірить: перед ним уже лежить не ящірка, а величезний дракон — во лодар річок та озер. | ||
+ | Випив дракон усю воду до самого дна, скрутив свого хвоста і обережно на ньому спустив хлопчика вниз, а потім залишив йому і свої гарні сяючі роги. | ||
+ | Хлопець озирнувся довкола і бачить — тут ростуть такі гарні хризантеми, яких він і на землі не бачив. | ||
+ | «Тепер я врятую батька»,— зрадів та й незабаром зверху почулися кроки. Стражники обв’язали п’яну людину мотузками і стали повільно спускати на дно виру. Драконові роги враз засяяли, і при світлі Та У впізнав свого батька. Хлопець перерізав рогами мотузок, звільнив батька, а натомість прив’язав велику довгасту каменюку. | ||
+ | Минуло з півгодини, і ті зверху вирішили, що їхня жертва вже давно втопилась. Почали тягти мотузок. Немало сил доклали і раптом витягли замість людини величезну каменюку. | ||
+ | — Що це таке? Людина на камінь перетворилася! — здивувалися родичі чиновника. | ||
+ | Довго вони стояли вражені, не маючи змоги навіть з місця зрушити, поки хтось із присутніх сказав: | ||
+ | — Певно, небесний владика вважає, що тіло бідняка швидко згниє, тому й перетворив його на камінь. А кам’яна людина вічно супроводжуватиме свого пана на тому світі! | ||
+ | Наказали служникам взяти камінь, і процесія рушила в бік кладовища. | ||
+ | Тим часом та й заходився будити батька. Проте, хоч як він смикав його, | ||
+ | нічого не виходило. Батько спав непробудним сном. Підвів хлопець голову до-гори, а його зусебіч оточують стрімкі стіни. І неба майже не видно. Це ж не жарт — десять тисяч сажнів глибини. Горе і відчай охопили хлопця: | ||
+ | — Як же нам вибратися звідси? | ||
+ | Довго він сидів, розглядаючись довкола, а тоді взяв роги і хотів ударити ними по кам’яній стіні. Та тільки доторкнувся до неї, як у стіні виникла велика дірка. Хлопець побачив там світло і поповз уперед. Нарешті він вибрався на галявину, де стояв великий будинок. Та й зайшов до кімнати. Зі стелі звисали нанизані на нитки перлини, а біля столу сиділа літня жінка й плела з соломи черевики. Жінка привітно глянула на хлопця й сказала: | ||
+ | — Який ти сміливий! Нічого не побоявся! Візьми ось цю перлину і поклади батькові в рота. Він одразу ж прокинеться. Крім цього, хочу ще тобі дати бамбукові труби. Вийдеш на поверхню, приставиш їх до потоків, що течуть з гори, і тоді вода піде на поля. А ви заживете собі в добрі та в розкошах. | ||
+ | Подякував їй хлопець і спитав: | ||
+ | — Тітонько, а як нам із цього виру вибратись? | ||
+ | — Там, на дні, живе велика черепаха. Посідайте з батьком їй на спину, і вона вивезе вас нагору,— відповіла жінка. | ||
+ | — А що з нами буде, коли син чиновника довідається, що ми його ошукали? | ||
+ | — Тепер вам нічого боятися. Побачиш того синка, кинь у нього рогами, і залишиться від нього тільки мокре місце. А тепер іди! — сказала вона і провела хлопця до дверей. | ||
+ | Як порадила добра жінка, так Та У і зробив. Поклав батькові перлину в рота, і той враз прокинувся. Потім посідали вони черепасі на спину, і хлопець наказав: | ||
+ | — Винеси нас нагору, до самого кладовища... | ||
+ | Черепаха, мов птах, злетіла вгору і опустилася саме там, де їй було наказано. Хлопець зліз з черепахи і неподалік побачив чиновницького синка. Той хотів був наказати служникам схопити хлопця, але Та У кинув у нього драконові роги. За мить від лиходія тільки мокре місце залишилось. | ||
− | + | Відтак хлопець пішов назад до гори, поприлаштовував труби, як йому родила жінка, і спрямував воду на спалене пекучим сонцем поле. На тому полі батько з сином побудували дім, посіяли рис, просо, пшеницю, посадили дерева і зажили радісно та щасливо. | |
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | Відтак хлопець пішов назад до гори, поприлаштовував труби, як йому |
Версія за 17:24, 29 серпня 2013
Жив у одному місті хлопець. Звали його Та У. Був він розумний, кмітливий, поважав старших, тому бідний батько беріг його, як зіницю ока. Коли хлопцеві пішов десятий рік, у місті номер знатний чиновник. І його син звелів стражникам поховати разом з батьком ще якого-небудь чоловіка, щоб той слугував йому на тому світі. Рано- вранці до кімнати, де жив Та У, увірвалися стражники і схопили ще сонного батька. Хлопець кинувся захищати того, та куди йому проти десяти стражників!
Бідний хлопчина залишився один. Йому пригадалися розповіді сусідів про те, що коли в місті помирає хто-небудь з багатих, то служники ловили бідняка, поїли його до безтями вином, топили в бездонному вирі, а потім закопували поруч із могилою багатого. Від цих згадок йому стало сумно й страшно, і він заплакав. Та невдовзі подумав: «Яка користь від сліз? Піду краще до без донного виру і там, може, придумаю, як врятувати батька від смерті. А коли не пощастить врятувати, то хоч ще раз побачу його».
Вир той був біля підніжжя гори Даціншань. З гори збігало багато струмків, і всі вони впадали в цей вир, тому він був такий глибокий, що побачити його дно нікому з людей не вдавалося. Засмучений, підійшов хлопець до виру.
«Скільки тут бідняків загинуло! А тепер і мого батька сюди ж кинуть! — скрушно подумав Та У.— От коли б можна було випити всю цю воду, тоді батько живим би залишився. Але ж хто її вип’є?» Раптом із нірки поміж камінням виповзла зелена ящірка і, помітивши, що обличчя у хлопця від горя стало темнішим від чорної хмари, почала розпитувати людським голосом:
— Послухай, хлопчику! Бачу я, що з тобою якесь лихо скоїлося. То, може, розповіси мені, що в тебе болить?
І Та У розповів:
— У нашому місті існує такий звичай: коли помирає багатий або знатний чиновник, його служники хапають когось із бідних, напоюють вином, топлять у цьому вирі, а тоді закопують поруч із могилою небіжчика. Сьогодні моєму батькові випала черга супроводжувати багатого папа, ось чому я плачу. Краще б мене самого кинули замість батька в цей вир...
— Не втрачай надії, хлопче! Я виручу тебе з біди,— сказала ящірка. Вона підповзла до краю виру і почала пити воду.
П’є, п’є, а її тулуб дедалі товстішає й товстішає. Невдовзі на тілі ящірки з’явилася луска, а на голові виросли зелені роги. Дивиться хлопець і очам своїм не вірить: перед ним уже лежить не ящірка, а величезний дракон — во лодар річок та озер.
Випив дракон усю воду до самого дна, скрутив свого хвоста і обережно на ньому спустив хлопчика вниз, а потім залишив йому і свої гарні сяючі роги.
Хлопець озирнувся довкола і бачить — тут ростуть такі гарні хризантеми, яких він і на землі не бачив.
«Тепер я врятую батька»,— зрадів та й незабаром зверху почулися кроки. Стражники обв’язали п’яну людину мотузками і стали повільно спускати на дно виру. Драконові роги враз засяяли, і при світлі Та У впізнав свого батька. Хлопець перерізав рогами мотузок, звільнив батька, а натомість прив’язав велику довгасту каменюку.
Минуло з півгодини, і ті зверху вирішили, що їхня жертва вже давно втопилась. Почали тягти мотузок. Немало сил доклали і раптом витягли замість людини величезну каменюку.
— Що це таке? Людина на камінь перетворилася! — здивувалися родичі чиновника.
Довго вони стояли вражені, не маючи змоги навіть з місця зрушити, поки хтось із присутніх сказав:
— Певно, небесний владика вважає, що тіло бідняка швидко згниє, тому й перетворив його на камінь. А кам’яна людина вічно супроводжуватиме свого пана на тому світі!
Наказали служникам взяти камінь, і процесія рушила в бік кладовища.
Тим часом та й заходився будити батька. Проте, хоч як він смикав його,
нічого не виходило. Батько спав непробудним сном. Підвів хлопець голову до-гори, а його зусебіч оточують стрімкі стіни. І неба майже не видно. Це ж не жарт — десять тисяч сажнів глибини. Горе і відчай охопили хлопця:
— Як же нам вибратися звідси?
Довго він сидів, розглядаючись довкола, а тоді взяв роги і хотів ударити ними по кам’яній стіні. Та тільки доторкнувся до неї, як у стіні виникла велика дірка. Хлопець побачив там світло і поповз уперед. Нарешті він вибрався на галявину, де стояв великий будинок. Та й зайшов до кімнати. Зі стелі звисали нанизані на нитки перлини, а біля столу сиділа літня жінка й плела з соломи черевики. Жінка привітно глянула на хлопця й сказала:
— Який ти сміливий! Нічого не побоявся! Візьми ось цю перлину і поклади батькові в рота. Він одразу ж прокинеться. Крім цього, хочу ще тобі дати бамбукові труби. Вийдеш на поверхню, приставиш їх до потоків, що течуть з гори, і тоді вода піде на поля. А ви заживете собі в добрі та в розкошах.
Подякував їй хлопець і спитав:
— Тітонько, а як нам із цього виру вибратись?
— Там, на дні, живе велика черепаха. Посідайте з батьком їй на спину, і вона вивезе вас нагору,— відповіла жінка.
— А що з нами буде, коли син чиновника довідається, що ми його ошукали?
— Тепер вам нічого боятися. Побачиш того синка, кинь у нього рогами, і залишиться від нього тільки мокре місце. А тепер іди! — сказала вона і провела хлопця до дверей.
Як порадила добра жінка, так Та У і зробив. Поклав батькові перлину в рота, і той враз прокинувся. Потім посідали вони черепасі на спину, і хлопець наказав:
— Винеси нас нагору, до самого кладовища...
Черепаха, мов птах, злетіла вгору і опустилася саме там, де їй було наказано. Хлопець зліз з черепахи і неподалік побачив чиновницького синка. Той хотів був наказати служникам схопити хлопця, але Та У кинув у нього драконові роги. За мить від лиходія тільки мокре місце залишилось.
Відтак хлопець пішов назад до гори, поприлаштовував труби, як йому родила жінка, і спрямував воду на спалене пекучим сонцем поле. На тому полі батько з сином побудували дім, посіяли рис, просо, пшеницю, посадили дерева і зажили радісно та щасливо.