Відмінності між версіями «Горобчик Одрізаний Язичок (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшев у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому.
  
 +
Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заїздилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалили, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик.
  
 +
—    То це ти з'їв крохмаль?! —розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.
 +
 +
Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.
 +
 +
—    Ото втомився! А як там мій горобчик поживає?
І дід рушив до клітки.
 +
 +
Тоді перелякана баба призналася:
 +
 +
—    Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.
 +
 +
—    Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати?
 +
 +
Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.
 +
 +
Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.
 +
 +
—    Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.
 +
 +
—    Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
 +
 +
—    Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок.
 +
 +
Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому, назустріч і вклонився.
 +
 +
—    Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він.
 +
 +
Та нічого.  Біда тільки, що стара  так жорстоко з  тобою вчинила. Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.
 +
 +
—    Будьте як удома!  Будьте як удома! — припрошували вони.
 +
 +
Діда пригощали смачними стравами,  співали йому пісень,  розважали танцями. Він  так розвеселився, що мало не забув  про  свій дім,  і підвівся лише тоді, як стемніло.
 +
 +
Горобці винесли дві скриньки і сказали:
 +
 +
—    Ось важка,  а ось легка скринька.  Беріть  ту,  яка подобається.
 +
 +
—    Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, лишаючи в дорогу. Повернувшись  додому,  він  відкрив  скриньку  й  не  повірив  власним очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.
 +
 +
—    Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.
 +
 +
—    Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона.
 +
 +
—    Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
 +
 +
Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок.
 +
 +
—    Ласкаво просимо! Заходьте!
 +
 +
—    Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо.
 +
 +
Горобці винесли дві скриньки.
 +
 +
—    Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.
 +
 +
—    Я беру важку.
 +
 +
Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.
 +
 +
Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася.
 +
 +
«Перепочину трохи й гляну на монети»,— вирішила баба й поставила скриньку на землю.
 +
 +
—    Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.
 +
 +
Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала:  «Рятуйте! Рятуйте!»
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Версія за 15:45, 24 вересня 2013

Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшев у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому.

Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заїздилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалили, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик.

— То це ти з'їв крохмаль?! —розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.

Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.

— Ото втомився! А як там мій горобчик поживає?
І дід рушив до клітки.

Тоді перелякана баба призналася:

— Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.

— Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати?

Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.

Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.

— Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.

— Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.

— Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок.

Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому, назустріч і вклонився.

— Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він.

Та нічого. Біда тільки, що стара так жорстоко з тобою вчинила. Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.

— Будьте як удома! Будьте як удома! — припрошували вони.

Діда пригощали смачними стравами, співали йому пісень, розважали танцями. Він так розвеселився, що мало не забув про свій дім, і підвівся лише тоді, як стемніло.

Горобці винесли дві скриньки і сказали:

— Ось важка, а ось легка скринька. Беріть ту, яка подобається.

— Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, лишаючи в дорогу. Повернувшись додому, він відкрив скриньку й не повірив власним очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.

— Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.

— Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона.

— Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.

Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок.

— Ласкаво просимо! Заходьте!

— Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо.

Горобці винесли дві скриньки.

— Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.

— Я беру важку.

Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.

Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася.

«Перепочину трохи й гляну на монети»,— вирішила баба й поставила скриньку на землю.

— Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.

Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала: «Рятуйте! Рятуйте!»