Відмінності між версіями «Горобчик Одрізаний Язичок (японська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) м (перейменував «Горобчик Одрізаний Язичок» на «Горобчик Одрізаний Язичок (японська народна казка)») |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшев у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому. | ||
+ | Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заїздилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалили, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик. | ||
+ | — То це ти з'їв крохмаль?! —розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика. | ||
+ | |||
+ | Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині. | ||
+ | |||
+ | — Ото втомився! А як там мій горобчик поживає?
І дід рушив до клітки. | ||
+ | |||
+ | Тоді перелякана баба призналася: | ||
+ | |||
+ | — Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила. | ||
+ | |||
+ | — Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати? | ||
+ | |||
+ | Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав. | ||
+ | |||
+ | Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця. | ||
+ | |||
+ | — Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю. | ||
+ | |||
+ | — Я тут! Я тут! — почулося з гущавини. | ||
+ | |||
+ | — Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок. | ||
+ | |||
+ | Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому, назустріч і вклонився. | ||
+ | |||
+ | — Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він. | ||
+ | |||
+ | Та нічого. Біда тільки, що стара так жорстоко з тобою вчинила. Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці. | ||
+ | |||
+ | — Будьте як удома! Будьте як удома! — припрошували вони. | ||
+ | |||
+ | Діда пригощали смачними стравами, співали йому пісень, розважали танцями. Він так розвеселився, що мало не забув про свій дім, і підвівся лише тоді, як стемніло. | ||
+ | |||
+ | Горобці винесли дві скриньки і сказали: | ||
+ | |||
+ | — Ось важка, а ось легка скринька. Беріть ту, яка подобається. | ||
+ | |||
+ | — Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, лишаючи в дорогу. Повернувшись додому, він відкрив скриньку й не повірив власним очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет. | ||
+ | |||
+ | — Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай. | ||
+ | |||
+ | — Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона. | ||
+ | |||
+ | — Я тут! Я тут! — почулося з гущавини. | ||
+ | |||
+ | Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок. | ||
+ | |||
+ | — Ласкаво просимо! Заходьте! | ||
+ | |||
+ | — Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо. | ||
+ | |||
+ | Горобці винесли дві скриньки. | ||
+ | |||
+ | — Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби. | ||
+ | |||
+ | — Я беру важку. | ||
+ | |||
+ | Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому. | ||
+ | |||
+ | Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася. | ||
+ | |||
+ | «Перепочину трохи й гляну на монети»,— вирішила баба й поставила скриньку на землю. | ||
+ | |||
+ | — Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри. | ||
+ | |||
+ | Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала: «Рятуйте! Рятуйте!» | ||
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} | ||
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}} | {{Шаблон:Японські казки українською мовою}} |
Версія за 15:45, 24 вересня 2013
Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшев у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому.
Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заїздилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалили, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик.
— То це ти з'їв крохмаль?! —розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.
Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.
— Ото втомився! А як там мій горобчик поживає? І дід рушив до клітки.
Тоді перелякана баба призналася:
— Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.
— Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати?
Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.
Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.
— Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.
— Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
— Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок.
Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому, назустріч і вклонився.
— Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він.
Та нічого. Біда тільки, що стара так жорстоко з тобою вчинила. Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.
— Будьте як удома! Будьте як удома! — припрошували вони.
Діда пригощали смачними стравами, співали йому пісень, розважали танцями. Він так розвеселився, що мало не забув про свій дім, і підвівся лише тоді, як стемніло.
Горобці винесли дві скриньки і сказали:
— Ось важка, а ось легка скринька. Беріть ту, яка подобається.
— Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, лишаючи в дорогу. Повернувшись додому, він відкрив скриньку й не повірив власним очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.
— Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.
— Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона.
— Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок.
— Ласкаво просимо! Заходьте!
— Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо.
Горобці винесли дві скриньки.
— Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.
— Я беру важку.
Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.
Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася.
«Перепочину трохи й гляну на монети»,— вирішила баба й поставила скриньку на землю.
— Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.
Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала: «Рятуйте! Рятуйте!»