Відмінності між версіями «Соломинка (японська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок. | + | Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею [[парубок]]. |
Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон. | Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон. | ||
Рядок 11: | Рядок 11: | ||
— Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки. | — Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки. | ||
− | Парубок прокинувся. | + | [[Парубок]] прокинувся. |
— Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду. | — Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду. | ||
Рядок 19: | Рядок 19: | ||
Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяе, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає. | Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяе, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає. | ||
− | Нарешті парубок спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив'язав до прутика. | + | Нарешті [[парубок]] спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив'язав до прутика. |
− | Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на прутику та й ну кричати: | + | Саме тоді трапилась йому на дорозі [[мати]] з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на прутику та й ну кричати: |
— Хочу це! Хочу це! | — Хочу це! Хочу це! | ||
Рядок 37: | Рядок 37: | ||
Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги. | Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги. | ||
− | Парубок, зацікавлений, підійшов ближче. | + | [[Парубок]], зацікавлений, підійшов ближче. |
— Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга. | — Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга. | ||
Рядок 43: | Рядок 43: | ||
— На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з'їсть їх: може, вгамує спрагу. | — На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з'їсть їх: може, вгамує спрагу. | ||
− | Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з'їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла. | + | Добрий [[парубок]] віддав панночці мандарини. Вона з'їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла. |
— Дякую! Ви мене просто врятували! | — Дякую! Ви мене просто врятували! | ||
Рядок 49: | Рядок 49: | ||
І панночка подарувала парубкові шмат шовку. | І панночка подарувала парубкові шмат шовку. | ||
− | Парубок пішов далі, Іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем. | + | [[Парубок]] пішов далі, Іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем. |
− | «Який чудовий кінь!» — подумав парубок. | + | «Який чудовий [[кінь]]!» — подумав парубок. |
Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться. | Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться. | ||
Рядок 57: | Рядок 57: | ||
І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян, | І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян, | ||
− | — Шкода, такий був гарний кінь! — сказав парубок. | + | — Шкода, такий був гарний [[кінь]]! — сказав парубок. |
— За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець. | — За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець. | ||
− | Парубок йому на це: | + | [[Парубок]] йому на це: |
— То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку. | — То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку. | ||
Рядок 73: | Рядок 73: | ||
І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав. | І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав. | ||
− | — Кінь воскрес! Кінь воскрес! — радів парубок. | + | — [[Кінь]] воскрес! Кінь воскрес! — радів [[парубок]]. |
Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде. | Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде. |
Поточна версія на 04:53, 8 січня 2014
Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.
Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон.
— Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку роботу,— почав він благати.
Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого приснився йому дивний сон.
Явилася йому богиня Каннон і сказала:
— Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки.
Парубок прокинувся.
— Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду.
На радощах парубок кинувся бігти, але ненароком спіткнувсь і впав. А коли підвівся і хотів обтрусити одяг, побачив на ньому соломинку. Хотів і її струсити, але передумав. «Навіть найменшої дрібниці не треба викидати»,— згадав він і подався додому.
Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяе, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає.
Нарешті парубок спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив'язав до прутика.
Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на прутику та й ну кричати:
— Хочу це! Хочу це!
Слуга спитав у парубка:
— Ти б не віддав нам того ґедзя?
— А чого ж ні, віддам.
Хлопцева мати віддячила парубкові трьома мандаринами.
«Ну от, за соломинку дістав три мандарини»,— зрадів парубок і пішов далі, закинувши на плече палицю з прив'язаними до неї мандаринами.
Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги.
Парубок, зацікавлений, підійшов ближче.
— Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга.
— На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з'їсть їх: може, вгамує спрагу.
Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з'їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла.
— Дякую! Ви мене просто врятували!
І панночка подарувала парубкові шмат шовку.
Парубок пішов далі, Іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем.
«Який чудовий кінь!» — подумав парубок.
Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться.
І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян,
— Шкода, такий був гарний кінь! — сказав парубок.
— За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець.
Парубок йому на це:
— То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку.
— Гаразд. Роби собі з ним, що хочеш! Зброєносець узяв шовк і кинувся доганяти свого пана.
Парубок оглянув коня. Що довше розглядав, то більше він йому подобався.
— Благаю тебе, поверни його до життя! — звернувся парубок до богині Каннон.
І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав.
— Кінь воскрес! Кінь воскрес! — радів парубок.
Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде.
— Хороший кінь! Може, вдаримо по руках: ви мені коня, а я вам — дім і поле?
— Гаразд.
Отак парубок виміняв за коня дім і поле.
Отож і вийшло, що соломинка обернулася добром і великими гараздами.
Кажуть, відтоді парубок почав сумлінно працювати і став заможною людиною.