Відмінності між версіями «Як чудовиська ділили скарби (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 1: Рядок 1:
Жили собі колись в одному селі дід та баба. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.
+
Жили собі колись в одному селі [[дід]] та [[баба]]. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.
  
Якось пішов дід у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як авчало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, наййлу натрапив на стежку, та в який бік іти — не знає.
+
Якось пішов [[дід]] у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як авчало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, наййлу натрапив на стежку, та в який бік іти — не знає.
  
 
«У таку скрутну хвилину надія лише на богів»,— подумав він і впав навколішки.
 
«У таку скрутну хвилину надія лише на богів»,— подумав він і впав навколішки.
Рядок 7: Рядок 7:
 
І боги таки зглянулися на нього: десь далеко заблимав вогник. Дід зрадів і поспішив до нього. Незабаром він уже стояв перед гарним будиночком.
 
І боги таки зглянулися на нього: десь далеко заблимав вогник. Дід зрадів і поспішив до нього. Незабаром він уже стояв перед гарним будиночком.
  
Господиня — жінка похилого віку — вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала:
+
Господиня — [[жінка]] похилого віку — вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала:
  
 
— Щовечора сюди приходять чудовиська оні й на другому поверсі ділять свою здобич. Але як іізіьки розвиднюється, вони зникають. Тож будьте обережні, а то з'їдять. Заховайтеся на другому поверсі під оцим солом'яним плащем і ждіть ранку. Як зажевріє небо на сході, стріпніть разів кілька полами плаща і заспівайте по-півнячому. Може, тоді все обійдеться щасливо.
 
— Щовечора сюди приходять чудовиська оні й на другому поверсі ділять свою здобич. Але як іізіьки розвиднюється, вони зникають. Тож будьте обережні, а то з'їдять. Заховайтеся на другому поверсі під оцим солом'яним плащем і ждіть ранку. Як зажевріє небо на сході, стріпніть разів кілька полами плаща і заспівайте по-півнячому. Може, тоді все обійдеться щасливо.
Рядок 23: Рядок 23:
 
На радощах баба аж заплакала, коли побачила таке багатство й дізналася про дідову пригоду.
 
На радощах баба аж заплакала, коли побачила таке багатство й дізналася про дідову пригоду.
  
Та жила поряд з ними жадібна сусідка. «Чого це дід і баба так заметушилися?» — подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети.
+
Та жила поряд з ними жадібна [[сусід]]ка. «Чого це [[дід]] і [[баба]] так заметушилися?» — подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети.
  
 
Жадібна сусідка не витримала й стала розпитувати, де вони роздобули такий скарб. Дід нічого не приховував — розповів усе як було.
 
Жадібна сусідка не витримала й стала розпитувати, де вони роздобули такий скарб. Дід нічого не приховував — розповів усе як було.
  
—    Може, й мені туди піти? — промовила сусідка й почала збиратися-в дорогу.
+
—    Може, й мені туди піти? — промовила [[сусід]]ка й почала збиратися-в дорогу.
  
 
—    Не йдіть. Як вам треба грошей, то я поділюся своїми. Божа ласка, яка мені випала, може не повторитися,— відраював дід сусідку.
 
—    Не йдіть. Як вам треба грошей, то я поділюся своїми. Божа ласка, яка мені випала, може не повторитися,— відраював дід сусідку.
Рядок 37: Рядок 37:
 
—    Господине, а чого це так пахне людським духом?
Стара насилу заспокоїла їх, і вони почали ділити здобич.
 
—    Господине, а чого це так пахне людським духом?
Стара насилу заспокоїла їх, і вони почали ділити здобич.
  
Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на сусідку і з'їли її без останку.
+
Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на [[сусід]]ку і з'їли її без останку.
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Поточна версія на 23:26, 3 січня 2014

Жили собі колись в одному селі дід та баба. Були вони лагідні й милосердні на вдачу, такі, що й комахи не зачеплять, і працювали в поті чола від ранку до вечора.

Якось пішов дід у ліс по дрова і так захопився роботою, що й не помітив, як авчало сутеніти. Поки збирався у зворотну дорогу, споночіло. Кинувся дід туди-сюди, наййлу натрапив на стежку, та в який бік іти — не знає.

«У таку скрутну хвилину надія лише на богів»,— подумав він і впав навколішки.

І боги таки зглянулися на нього: десь далеко заблимав вогник. Дід зрадів і поспішив до нього. Незабаром він уже стояв перед гарним будиночком.

Господиня — жінка похилого віку — вислухала його, запросила у світлицю, нагодувала, а потім сказала:

— Щовечора сюди приходять чудовиська оні й на другому поверсі ділять свою здобич. Але як іізіьки розвиднюється, вони зникають. Тож будьте обережні, а то з'їдять. Заховайтеся на другому поверсі під оцим солом'яним плащем і ждіть ранку. Як зажевріє небо на сході, стріпніть разів кілька полами плаща і заспівайте по-півнячому. Може, тоді все обійдеться щасливо.

Дід злякався, але дітися було нікуди — і він послухався господині.

Невдовзі знадвору долинув гамір, а за хвилину дім заповнила юрба червоних і синіх чудовиськ.

— Господине, а чого сьогодні тут людським духом пахне? — запитали вони.

— Це вам так здається. Хіба ж у таку глушину забреде людина?
Чудовиська заспокоїлися і, посідавши колом, заходилися ділити здобич.
Через якийсь час на сході пояснішало, і дід вирішив, що настала пора діяти: стріпнув полами солом'яного плаща і тричі кукурікнув, як півень. Чудовиська перелякалися, закричали: «Ой, уже розвиднилося!» — і, залишивши на підлозі розсипані гроші, майнули надвір.

Дід згріб скарби докупи і, розпитавши в господині, як вибратися з лісу, надвечір того самого дня повернувся додому.

На радощах баба аж заплакала, коли побачила таке багатство й дізналася про дідову пригоду.

Та жила поряд з ними жадібна сусідка. «Чого це дід і баба так заметушилися?» — подумала вона й зазирнула нишком у їхню світлицю. Там на підлозі лежали срібні та золоті монети.

Жадібна сусідка не витримала й стала розпитувати, де вони роздобули такий скарб. Дід нічого не приховував — розповів усе як було.

— Може, й мені туди піти? — промовила сусідка й почала збиратися-в дорогу.

— Не йдіть. Як вам треба грошей, то я поділюся своїми. Божа ласка, яка мені випала, може не повторитися,— відраював дід сусідку.

Але вона пустила повз вуха його слова й подалася до лісу. Дочекалася сутінків і пішла на вогник. Із старою господинею дому, перед яким опинилася, привіталась сухо і, піднявшись на другий поверх, сховалася в кутку під солом'яним плащем.

Опівночі з'явилися чудовиська.

— Господине, а чого це так пахне людським духом?
Стара насилу заспокоїла їх, і вони почали ділити здобич.

Жадібна сусідка не могла відвести очей від такої сили-силенної грошей і, не дочекавшись світанку, тричі кукурікнула по-півнячому. Чудовиська посхоплювались на ноги, кинулися на сусідку і з'їли її без останку.