|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #REDIRECT [[Казка про івана-богатиря (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про героїв]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про фантастичних істот]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про Івана]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про панів]]
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]
| |
| − | | |
| − | Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.
| |
| − | | |
| − | Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися.
| |
| − | | |
| − | — Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.
| |
| − | | |
| − | — Іди й принеси! — каже [[дід]].
| |
| − | | |
| − | І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, [[дід]] надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити.
| |
| − | | |
| − | — Що ти тепер в собі чуєш? — питає.
| |
| − | | |
| − | — Чую — така в мене сила ввійшла,— каже хлопець,— що дайте мені, дідуню, об що обпертись, то світ переверну.
| |
| − | | |
| − | — Забагацько в тобі сили,— каже [[дід]],— піди ще пива принеси.
| |
| − | | |
| − | Приніс хлопець, [[дід]] і наказав йому всеньке випити.
| |
| − | | |
| − | — А тепер що в собі чуєш?
| |
| − | | |
| − | — Тепер, дідуню, наполовину сили не стало.
| |
| − | | |
| − | — Ото й досить, як для [[чоловік]]а! — сказав дід і пішов собі.
| |
| − | | |
| − | А хлопець вже й в хаті не може всидіти. Треба, думає, що-небудь для старого батька зробити, бо він стільки років його, каліку, жалів та годував. От і пішов він до багатого [[пан]]а.
| |
| − | | |
| − | — Чи віддаси ти мені, пане, комору із збіжжям, якщо я її на плечах з місця на місце перенесу?
| |
| − | | |
| − | Здивувався [[пан]].
| |
| − | | |
| − | — Хто ти такий,— питає,— та чи не здурів, що комору із збіжжям на плечах переносити хочеш?
| |
| − | | |
| − | — Я,— каже хлопець,— [[Іван]], селянський син, а комору таки перенесу, якщо ти її мені віддаси.
| |
| − | | |
| − | — Ну що ж,— сміється пан,— перенесеш — твоя буде!
| |
| − | | |
| − | От повернувся [[Іван]] додому, та як прийшов батько з поля, почав його просити, щоб позичив в цілому селі, де тільки є які, мотузки та посторонки, бо він буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить міцно та ще й таке говорить, але послухав і пішов по мотузки. Збирав цілий вечір по селу, а вранці Іван узяв їх цілу купу, закинув на плечі й пішов до комори. Прийшов і почав комору обплутувати, неначе павук павутинням. Побачив оте [[гуменний]], побіг до пана.
| |
| − | | |
| − | — Що мені з тим хлопцем робити? — питає.— Він каже, ніби [[пан]] йому дозволив.
| |
| − | | |
| − | А пан все сміється, каже, що справді дозволив і сам ще прийде подивитися на ту роботу. Закінчив Іван комору обплутувати, тут і пан надійшов.
| |
| − | | |
| − | — Що ж, неси,— глузує [[пан]],— як перенесеш, все твоє буде!
| |
| − | | |
| − | Зігнувся [[Іван]], підсунувся під мотуззя, а потім підвівся, підняв комору на плечі і пішов. Люди дивуються, а хлопець іде до батькового городу та там комору і становить. Є тепер в батька хліб на довгі роки!
| |
| − | | |
| − | [[Пан]]ові вже не до сміху, комори із збіжжям шкода, та нічого не вдієш!
| |
| − | | |
| − | А [[Іван]] батькові уклонився й каже:
| |
| − | | |
| − | — Живіть щасливо, а я піду по світу силу свою поспитати.
| |
| − | | |
| − | Попрохав коваля викувати йому довбню семипудову і з нею пішов.
| |
| − | | |
| − | Іде [[Іван]] лісом, бачить — заєць біжить. Хотів його забити, а заєць каже:
| |
| − | | |
| − | — Не бий мене, краще я тобі дам на службу моє зайченя, може, стане в пригоді!
| |
| − | | |
| − | Взяв малого зайчика, іде далі. Надибав лисицю і ту хотів забити, а вона відпросилася і мале лисиченя на службу дала. Потім ще вовка зустрів і від того взяв вовченя, а наостанку ще й від ведмедя дістав малого.
| |
| − | | |
| − | Так і пішов він по світу із своїми звірами. Ходив собі довго і дійшов якось до перехрестя доріг. Стоїть на тому перехресті стовп, а на стовпі написано: «Праворуч підеш — щастя буде, ліворуч підеш — добре буде, а просто підеш — смерть буде». Він і пішов просто.
| |
| − | | |
| − | Тільки недалеко відійшов, біжать назустріч люди й гукають:
| |
| − | | |
| − | — Не йди цією дорогою, завертай назад! Ми здуру пішли, бо читати не вміємо. Тут страшний шестиголовий Змій живе, і щодня йому на споживу людину дають. Сьогодні повезуть йому на вечерю королівну, бо набридло проклятому мужицьке м'ясо.
| |
| − | | |
| − | — Нічого,— каже [[Іван]],— піду далі.
| |
| − | | |
| − | Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки людські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов [[Іван]] до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.
| |
| − | | |
| − | Аж ось незабаром приїхала карета, фурман коні випріг, не оглядаючись, утік. Підійшов Іван до карети, а там сидить королівна, чорною хусткою вкрита, і плаче. Заговорив він до неї, вона зраділа, що жива людина тут із нею, підняла хустку, та як побачила купи людських кісток навколо, то так і зомліла.
| |
| − | | |
| − | Тут сонце до обрію скотилося, стала гора тріщати, стала щілина роздаватися. Стиснув Іван в руках свою довбню семипудову, причаївся біля щілини, бачить — Змій одну голову висовує. Як вдарить Іван по ній довбнею, так і одбив голову. [[Змій]] другу голову висовує, а Іван і цю відбив. І так усі шість голів одбив, повирізував з них язики і в хустку зав'язав. Та сам втомився дуже, ліг і заснув богатирським сном. І всі звірі його заснули.
| |
| − | | |
| − | Вранці приїхав фурман по карету, бачить — спить у ній королівна живісінька, а під горою хлопець спить і шість голів Змієвих лежать. Тут фурман хлопця сонного забив, Змієві голови забрав і королівну збудив:
| |
| − | | |
| − | — От бачиш,— каже,— [[Змій]] цього хлопця забив, а я Змієві голови відрубав і тебе врятував. Тепер твій батько тебе заміж за мене віддасть.
| |
| − | | |
| − | І повіз він її до батька.
| |
| − | | |
| − | Прокинулись звірі, глянули — їхній хазяїн убитий лежить. Що робити? Тут зразу побігли звірі у дрімучий ліс непрохідний до чудесного джерела із водою живущою та гоящою. Бризнули на свого хазяїна живущою водою, він одразу й ожив, ніби прокинувся. Коли бачить — нема ні Змієвих голів, ані королівни, тільки хусточка лежить, що в ній Змієві язики зав'язані. Взяв він цю хусточку і пішов до міста, де та королівна жила.
| |
| − | | |
| − | Приходить до міста, а тут люди на вулицях ходять, радіють, що нема вже страшного Змія. І розповідають люди Іванові, що то фурман Змія вбив і королівну врятував, і тепер король за нього дочку заміж віддає.
| |
| − | | |
| − | Пішов тоді Іван просто до королівського палацу. Іде разом зі своїми звірами, всі бояться, з дороги відступаються. Так і заходить він у королівські покої. А там уже гості зібралися. Сидить король, і той фурман біля нього, а королівна поруч сумна та заплакана.
| |
| − | | |
| − | Став [[Іван]] перед королем і каже:
| |
| − | | |
| − | — Я Змія забив, а то сидить лиходій і облудник!
| |
| − | | |
| − | — Брешеш! — кричить фурман.— Ось і голови Змієві, що я одрубав!
| |
| − | | |
| − | [[Іван]] і каже:
| |
| − | | |
| − | — А язики в них є?
| |
| − | | |
| − | Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. [[Король]] з радістю віддав дочку за [[Іван]]а-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | {{Казка про змія}}
| |
